16. Істина як гносеологічна та культурологічна категорія. Істина та її достовірність. Об’єктивна істина та історична правда.

Істина як ціль і мета пізнання. У вченні діалектико-матеріалістичної філософії про істину основне місце займає визнання її об'єктивності. Істина є адекватним відображенням об'єктивної дійсності у свідомості людини. Об'єктивну істину В. І. Ленін визначав як зміст людських уявлень, "який не залежить від суб'єкта, не залежить ні від людини, ні від людства".

Заперечення об'єктивності істини, будь-яке інше тлумачення цього поняття неминуче відкриває дорогу антинауковим поглядам. Не випадково ряд філософів, мислителів намагаються відкинути матеріалістичне розуміння істини. Якщо існує об'єктивна істина, вважають матеріалісти, якщо природознавство, відображаючи зовнішній світ у "досвіді" людини, тільки й здатне давати нам об'єктивну істину, то будь-який фідеїзм заперечується безумовно. Якщо ж об'єктивної істини нема, істина (в тому числі й наукова) є лише "організуючою формою людського досвіду", то цим самим відкриваються двері для "організуючих форм", релігійного досвіду тощо.

Об'єктивна за змістом та джерелом істина проте існує, і не поза суб'єктом, а в його свідомості, проявляючись у формі уявлень, понять, ідей, теорій. Вона осягається завдяки пізнавальній активності суб'єкта, в основі якої лежить практична активність. Істина, таким чином, — це характеристика окремих (гносеологічних) відношень між об'єктом і суб'єктом, вираження діалектичної єдності об'єктивного й суб'єктивного.

Істина як процес. Істина як процес є об’єктивною за змістом, але суб’єктивною за своєю формою. В ній простежується діалектика абсолютного і відносного.

Абсолютна істина – це такий зміст і., який не заперечується цілковито подальшим розвитком науки, а тільки збагачується, доповнюється. Абсолютність істини означає її стійкість, сталість, неспростовність. Будь-яке знання містить в собі дещо таке, що знайдене на віки, що є безумовним – безперечним надбанням людства.

Відносна істина – це істина в основному вірна і з розвитком науки стає все більш досконалою. Догматизм - спосіб мислення, що оперує незмінними поняттями, формулами без врахування нових відомостей практики і науки. Релігіїзм – (лат. відносний) – ідеалістичне вчення про відносності, умовності і суб’єктивності людського пізнання.

Істина завжди одна, але в одній істині є моменти абсолютні і відносні. “Істина є процес сходження від істини відносної до об’єктивно-абсолютної” (Гегель). “Вопрос об истине не решается большинством голосов” (Демокрит). “Истина то, что общезначимо” (Дьюн). Семантика – “Истина выражается в языковой форме». Сучасна наука – “Критерієм істини є суспільно-історична практика”.

Достовірність істини - термін, що вживається у філософських, історичних і логіко-методологічних дослідженнях як головна характеристика обгрунтованості, доказовості, безперечності знання. Певні висловлювання, умовивід, концепція,теорія достовірні, якщо є всі підстави твердити, що їх істинність остаточно встановлена. Таке знання не потребує подальшого доведення й обгрунтування, на відміну від знання, яке характеризується ймовірністю (протилежною достовірності якістю). Достовірність не тотожна істині, як іноді вважають, а є лише її виявом, визначеністю. Достовірність - це знання суб'єктом пізнання істинності знання як факту. У визначенні достовірності знання дослідник фіксує два аспекти: вказує, з одного боку, на істинність знання, з іншого - на впевненість, переконаність в безсумнівності цього. Перший аспект означає, власне, обгрунтування істинності знання, яке зазвичай здійснюється в формі практичного підтвердження або логічного доведення. Другий аспект - переконання, з яким суб'єкт пізнання ставиться до істинності того чи того положення (залежить передусім від логічного обгрунтування та від особистості суб'єкта). Оскільки переконання є суб'єктивною якістю, цей аспект оцінки особливо важливо розглядати у його зв'язку з першим. Слід розрізняти істину як знання, що адекватно відображує об'єкт, і знання істинності як оцінку міри відповідності знання об'єктові (тут ідеться саме про достовірність).

Ключовою характеристикою істини, її головною ознакою є її об'єктивність. Об'єктивна істина - це такий зміст наших знань, яке не залежить ні від людини, ні від людства.

Іншими словами, об'єктивна істина є таке знання, зміст якого такий, як воно "задано" об'єктом, тобто відображає його таким, яке він є. Так, твердження, що земля куляста, що +3> +2, - це об'єктивні істини.

Якщо наше знання - це суб'єктивний образ об'єктивного світу, то об'єктивне в цьому образі і є об'єктивна істина.

Історична правда. Дослідження і вивчення історичного процесу, його пізнання залежить від історичної правди. Справжня правда не залежить від суб'єктивних поглядів і підходів. Вона повинна спиратись на реалії життя і логіку наукового Пізнання. Сучасні дослідники, історики, науковці добре розуміють значення історичної правди як категорії іст. Пізнання. Історична наука покликана відтворити всі сторони суспільного життя - історію економіки, традиції і побут, історію культури і духовне життя людей, усю сукупність суспільних сфер в їх поступовому розвитку. Кожне науково-історичне Дослідження, кожна науково-історична теорія повинна правдиво змальовувати процес розвитку суспільства.. Хоча історична правда є тією категорією іст. Пізнання, що визначається дійсними фактами історичного процесу, частина цих фактів або І процес буття може розглядатись суб'єктивно і приводити дослідників, істориків до спотворенного розуміння минулого. Інколи, з метою соціального замовлення, підбираються тільки ті факти, які ведуть , до заздалегідь запрогнозованих висновків. Такий підхід є тенденційним і не веде до історичної правди, а, отже і до істор. істини. Історичні реальності - це факти, події, явища історичного процесу, джерела матеріальної і духовної культури, історичні постаті, які існують в часі і просторі. Всі реалії історичного буття обов'язково мають дату і місце, а для їх дослідження і вивчення, тобто для історичного пізнання, вони повинні фіксуватись історичною наукою залежно від вироблених практикою пізнання методик і технологій. Історична реальність відрізняється від істор. правди тим, що саме з реалій складається правда, пізнання якої не завжди відповідає реальності. Істор. реальність можна також розглядати як категорію історичного пізнання, що визначає дійсність історичних фактів незалежно від свідомості. Історична істина ґрунтується на історичних реаліях, які мають безсумнівну доказовість існування, а також є історичною правдою. Поняття істор. істини повинно використовуватись на завершальній фазі пізнавання фактів іст. процесу з метою визначення їх істиності в історії с-ва та застосуванням всіх можливостей наукового пізнання. Отже, шлях до істини лежить крізь розуміння історичних реалій та правди. Історична істина залежить від рівня іст науки та можливостей пізнання, вироблених наукою. Відносна і об'єктивна історичні істини на час пізнання є незаперечною реалією і правдою. Важливість пізнання історичної істини полягає в тому, що вона є незаперечною реальністю, а процес пізнання несе на собі значну долю суб'єктивізму. Отож, історична істина – категорія історичного пізнання, яка визначає незаперечні реалії історичного процесу. Її критерієм може бути лише історичний досвід, практика історичного пізнання, що може ствердити або забезпечити істинність фактів, подій, явищ, їх роль або вплив на історичний процес. Кожна людина, кожне покоління не просто помиляються, а ще й намагаються перевірити правильність обраного шляху або досягнутих істин.