25. Концепції буття в філософії. Види реальності. Субстанційні та несубстанційні моделі світу.

26. Проблема матерії та її атрибутів в філософії. Культурно-історичний час, простір і рух.

27. Категорії буття. Реальне та ідеальне буття. Проблема віртуального буття.

28. Свідомість у структурі людської життєдіяльності. Соціальні і природні детермінанти свідомості. Самосвідомість.

29. Специфіка людського існування. Складна сутність особистості. Єдність біологічного, психічного, соціального та духовного в людині.

30. Взаємодія свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Проблема сенсу людського життя. Філософське осмислення смертності людини.

31. Цінності як ядро духовного світу людини та суспільства. Види та ієрархія цінностей. Проблема справжніх та несправжніх цінностей.

32. Проблема творчості та натхнення: філософські та психологічні аспекти.

33. Культура як соціально-історичний феномен та спосіб буття люди­ни. Поняття мультикультури. Проблема кризи культури.

34. Культура і цивілізація. Масова та елітарна культура. Поняття антикультури.

35. Проблема типологізації історії (формаційний та цивілізаційний підходи) (К. Маркс, А. Тойнбі). Закони та рушійні сили історії. Сенс та мета історії. Кінець історії.

36. Поняття суб'єкта історії: народ, нація, етнос. Роль особистості в історії. Проблема історичної відповідаль­ності особистості.

37. Основні проблеми філософії соціального буття. Духовний та матеріальний аспект існування суспільства. Особистість та соціум.

38. Філософський зміст науково-технічного прогресу. Перспективи розвитку науки і техніки. Філософське осмислення проблеми клонування та штучного інтелекту.

39. Поняття аграрного, індустріального та постіндустріального суспільства. Майбутнє суспільства. (Д. Белл, О. Тоффлер).

40. Природа економічних процесів, відносин та законів. Філософія економіки та грошей. Економічна доцільність та мораль.

41. Феномен глобалізації та її сутнісні риси. Процеси глобалізації та етнізації в сучасності. Глобальні проблеми екологічного, соціального, політичного, духовного розвитку.

42. Традиційна соціальна структура суспільства. Особливості сучасної соціальної структури суспільства. Проблема еліти та її роль у житті нації.

43. Політика як феномену суспільного буття (Арістотель, Маркс). Влада як філософський феномен (Гегель, Ніцше, Фуко).

44. Поняття позитивного та природного права. Принципи права. Громадянське суспільство.

45. «Премодерн-модерн - постмодерн» у культурному поступі люд­ства.

46. Бердяєв м. «Доля людини в сучасному світі» // «Філософія свободи».

«Доля людини в сучасному світі». У 1930 році М.Бердяєв написав книгу „Доля людини в сучасному світі”, в якій, як він вважав, більш точно, ніж у „Новому середньовіччі”, показно, що „постає для світу ніч і темрява”, що постала епоха кінця історії. Отже, в сучасному світі вже від початку була запрограмована трагедія між об’єктивним світом і світом суб’єктивного „я” і „ти”. Історія сама по собі нелюдська і не милосердна. Отже, існує споконвічний конфлікт між людиною та історією. Сучасне становище людини у світі засвідчує, що у всіх своїх вимірах людина втрачає гуманістичну духовну сутність. В ХХ столітті остаточно похитнулася віра в людину, якою ще жило ХІХ століття. Людина перестала бути вищою цінністю. Звідси гострота цієї проблеми, яку М.Бердяєв формує таким чином: „Наша епоха ставить питання, чи буде далі існувати людина, чи ж вона буде замінена іншою істотою, яка буде вироблена дресируванням соціально-класовим або державно расовим”. Аналізуючи всі процеси, які мають місце в сучасному суспільстві, Бердяєв вказував на те, що майже всі вони ведуть до знецінення людини. Економічні процеси, технізація, масовизація, формальний ліберталізм, демократія – все це веде до дегуманізації, до втрати людиною вищих цінностей, до втрати світом сакрального виміру.

Зауважимо, що діагноз Бердяєва на той час був досить вірним. Дійсно, якщо оцінити духовну ситуацію в світі в ХХ столітті, то можна констатувати, що економічна система капіталізму продукувала відчуження людини, розвиток техніки в зростаючій мірі сприяв її дегуманізації, перетворенню її в технічну функцію, становлення масового суспільства і людини – маси зумовлювало знецінення особистості, існуюча формальна свобода заперечувала реальну духовну свободу, „демократизований гуманізм” ніс в собі зневагу до конкретної людини. На думку Бердяєва, навіть християнство в сучасному його вигляді є дегуманізованим віровченням.

Отже, згідно Бердяєву, усім цим процесам можна протиставити лише цілісну людину, укорінену в певному духовному порядку. Потрібно створювати певного виду „нову духовність”, або точніше „нову християнську духовність”. „В старій духовності любов до Бога часто була нелюбов'ю до людини, відверненням від людини, прокляттям світу. Порятунок може принести лише нова духовність, в якій любов до Бога буде і любов’ю до людини, в якій свобода від влади світу буде також і любов’ю до всього Божого творіння, в якій духовне життя людини буде не лише спокутою, але й творчою справою у світі”.

Тобто позиція М.Бердяєва тут зрозуміла. Через відсутність духовності в людині людство котиться до катастрофи. Ні через соціальні форми життя, ні через технічні інновації порятунок для людини неможливий. Єдиний порятунок для людства пробудити, створити в людині нову, справжню духовність.

Звичайно, розроблене вчення Бердяєва про людину не є вичерпним, оскільки це погляд з однієї сторони, однієї людини (хоча вона і накопичила досвід попередніх поколінь). На мою думку з концепції Бердяєва потрібно взяти положення, які найбільше імпонують сучасному стану суспільства і поєднати їх з новітніми розробками зміни духовного середовища людини. І таким чином, не абсолютизуючи вчення М.О.Бердяєва створити „нову якість” людини, яка б поєднала в собі самодостатню, самоціннісну особистість, яка здатна до любові, свободи, творчості та реалізації самого себе без негативного впливу на інших і на оточуючий її світ.