11. Логістичний ланцюг, види логістичних ланцюгів.

Логістичний ланцюг — це лінійно упорядкована чисельність фізичних чи юридичних осіб (виробників, посередників, складів то­що), які виконують логістичні операції, спрямовані на доведення матеріальних потоків від однієї логістичної системи до іншої чи до кінцевого споживача та оптимізацію супутніх їм інформаційних і фінансових потоків.

Логістичний ланцюг — це мережа робочих взаємозв'язків, котрі забезпечують оптимальний рух та розміщення запасів. До складу логістичних операцій входять також транспорту­вання, збереження запасів, вантажопереробка, обробка замов­лень, а крім того, різні види послуг, що створюють додаткову вартість.

Канали розподілу, як логістичні, так і маркетингові, мають дві такі характеристики:

— довжина;

— ширина.

Рівень каналу розподілу — це будь-який посередник, що виконує ту чи іншу роботу щодо наближення товару і права власності на нього до кінцевого споживача.

Довжину каналу визначає кількість рівнів.

Канал нульового рівня має місце, якщо фірма використовує пряму систему розподілу "виробник — споживач", де відсутні посередницькі ланки в ланцюзі руху товарів і сировини.

Однорівневий канал включає одного посередника: "вироб­ник — роздрібна торгівля — споживач", "виробник — торго­вельний агент — споживач".

Дворівневий канал представлений двома посередниками: "виробник — оптовик — роздрібний торговець — споживач" (схема, за якою діють виробники споживчих товарів); "вироб­ник — брокер — роздрібний торговець — споживач" і т. ін.

Ширина каналу — кількість посередників на кожному рів­ні каналу розподілу. Тобто ширина каналу визначається тим, скільки незалежних учасників каналу розподілу є на окремо­му рівні збутового ланцюга: скільки оптових покупців буде притягнуто до збуту, скільки збутових агентів потрібно та ін.

12. Основні інструменти управління логістикою

До основного інструментарію управління логістикою нале­жать:

1) бюджет логістики, що враховується як складова загально­го бюджету фірми при плануванні її господарської діяльності;

2) показники логістики;

3) планування номенклатури товарів згідно з методом ABC;

4) методи дослідження операцій.

У розвинутих країнах до основних логістичних показників також належать:

1) частота оборотності всіх запасів, що визначається як від­хилення розміру товарообороту до обсягу складських запасів;

2) загальні витрати на матеріально-технічне забезпечення, що припадають на одиницю товарообороту;

3) ступінь готовності постачальника (у %), який визнача­ється як частка від поділу обсягу потреб, що задовольняються у визначений строк, на загальний обсяг потреб;

4) витрати на логістику (у % від загальних витрат);

5) швидкість обороту матеріальних ресурсів для окремих складів;

6) витрати на відправлену одиницю продукції;

7) витрати на тонно-кілометр вантажів, що перевозяться;

8) завантаження складу та парку транспортних засобів;

9) ступінь ризику, пов'язаного зі складуванням запасів.

13. Співробітництво, конфлікти та конкуренція в логістичних каналах

Між учасниками одного каналу, а також між різними кана­лами можуть спостерігатися:

1) різні ступені співпраці;

2) конфлікти;

3) конкуренція.

Співпраця характерна для учасників одного каналу розподі­лу. Завдяки співпраці вони мають змогу гостріше відчувати, краще обслуговувати й повніше задовольняти цільовий ринок.

Конфліктувати можуть:

1) представники різних рівнів одного й того самого каналу;

2) фірми одного рівня.

Конкуренція може виникати між:

1) фірмами і системами, що намагаються обслуговувати одні й ті самі ринки;

2) комплексними системами, що обслуговують конкретний ринок.

Останнім часом як засіб уникнення конфліктів між учасни­ками товароруху виникли вертикальні маркетингові системи (ВМС).

Традиційний канал розподілу складається з незалежного виробника, одного чи кількох оптових та одного або кількох роздрібних торговців. Кожен член каналу — це окреме підпри­ємство, яке намагається забезпечити собі максимальний при­буток, навіть на шкоду отримання максимального прибутку системою в цілому. Жоден із членів каналу не має повного чи навіть достатнього контролю над діяльністю решти членів.

Вертикальна маркетингова система складається з вироб­ника та одного або кількох роздрібних торговців, що діють як єдина система. У цьому разі один із членів каналу є або власни­ком роздрібних торговців, або надає їм торговельні привілеї, або має можливості забезпечити їх певну співпрацю. Доміну­вати у межах вертикальної маркетингової системи може або виробник, або оптовик, або роздрібний торговець.

Основні типи вертикальних маркетингових систем:

1) корпоративні в межах корпоративної ВМС послідовні ета­пи виробництва та розподілу перебувають в одноосібному воло­дінні;

2) договірні — складаються з незалежних фірм, що пов'язані між собою договірними відносинами і координують програми своєї діяльності для спільного досягнення більшої економії та вищих комерційних результатів;

3) керовані — координують діяльність ряду послідовних етапів виробництва та розподілу товарів завдяки могутності та розмірам одного з їх учасників. Виробник основного марочного товару в змозі співпрацювати та досягти міцної підтримки з боку проміжних продавців цього товару.