16. . Класифікація голосних звуків

Звуки мовлення творяться органами мовлення, до яких належать дихальний апарат (діафрагма, легені, бронхи, трахея, гортань з голосовими зв 'язками, глотка, рот, ніс) і органи артикуляції (язик, зуби, губи, піднебіння, язичок). Розрізняють активні (які здійснюють різні рухи, потрібні для творення звуків) і пасивні (нерухомі: тверде і м'яке піднебіння, зуби) мовні органи.

Класифікація голосних звуків:

За ступенем підняття спинки язика:

• високого підняття - укр. (і), (и), (у)

• середнього підняття – укр. (е), (о)

• низького підняття – укр. (а).

За місцем підняття спинки язика:

• переднього ряду – укр. (і), (и), (е)

• середнього ряду – рос. (ы)

• заднього ряду – укр. (а), (о), (у)

За участю губ:

• не лабіалізовані (і), (е), (а)

• лабіалізовані (у), (о).

Ознаки голосних звуків:

а) голосні звуки творяться голосом і формою ротової порожнини, яка змінюється залежно від положення губ і язика; приголосні звуки творяться голосом і шумом або тільки шумом;

б) голосні звуки виступають в українській мові складотвірними, на них може падати наголос, а приголосні не утворюють складів і не бувають наголошеними.

17. Класифікація приголосних звуків

У мовознавстві класифікації приголосних розроблені чітко. Приголосні звуки значно легше, ніж голосні, піддаються групуванню, оскільки мають конкретні місце і спосіб творення. Класифікують приголосні звуки за чотирма ознаками:

• за участю тону й шуму (глухі, дзвінкі, сонорні)

• за місцем творення, тобто за місцем дії активних і пасивних мовних органів, які беруть участь у вимовлянні звуків (губні , язикові, язичкові, глоткові, гортанні приголосні)

• за способом творення, або як саме утворюється звук (щілинні, зімкненні приголосні)

• за додатковою артикуляцією ( пом’якшені, придихові, огублені приголосні звуки)

творення приголосних звуків, порівняно з голосними, завдяки перешкоді, що виникає на шляху повітряного струменя, є більш локалізованими. Вони вимовляються з участю голосу і шуму або тільки шуму. Основними ознаками, за якими класифікують приголосні звуки, є місце і спосіб творення, участь тону і шуму, додаткова артикуляція.

18. Функціональний аспект у вивченні звуків

Фонеми завжди є складовими певної фонологічної системи, тобто стверджувати, що певна звукова одиниця є фонемою, можна лише стосовно окремої мови. Для того щоб описати фонологічну систему, потрібно протиставити кожну фонему всім іншим. Так, якщо взяти українську мову, в якій 38 фонем, то кожну фонему можна схематично зобразити, як кульку з 37 дротиками, що відходять від неї в різні боки, які ілюструють протиставлення фонеми всім іншим.

Звуки можна визначити у фізичному, фізіологічному аспектах. Третім аспектом у вивченні звуків є лінгвістичний, який розглядає функції звуків у мові. Функціональний аспект у вивченні звуків є найважливішим. Для того, щоб вивчити функції звуків, їх необхідно зіставити і протиставити в конкретних словах. Протиставлення в мовознавстві називають опозицією.

Функцію розрізнення виконує фонема.

Фонема - мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць – морфем слів.

Фонема як функціональна одиниця матеріалізується в звуках. Однак фонема й звук не одне й те саме. Відмінність: 1. Фонема – соціальне явище, тобто це те спільне в звуці, що робить його впізнаваним незалежно від особливостей його вимови різними людьми; звук – індивідуальне явище; 2. Фонема – мовна одиниця, звук – мовленнєва; 3. Фонема – абстрактна одиниця (вона існує в уяві мовців), звук – конкретна одиниця, фізичне явище, яке сприймається на слух і може бути записане на касету тощо…; 4. Фонема – величина стала, звук – величина залежна.