17. Погляди м. Драгоманова з питань к-ри

Відомий український мислитель та вчений М. П. Драгоманов значну частину свого життя, а саме 19 років, змушений був провести за кордоном, у еміграції. На жаль, на батьківщині, розділеній могутнішими державами, належного офіційного визнання його як інтелектуала, прихильника і генератора ліберальних поглядів та ідей – годі було й сподіватися. Та й не дивно: Російська імперія побоювалася вільнодумства. І саме на чужині (у Швейцарії, Австро-Угорщині, Болгарії) з’явилися з-під пера кращі праці Драгоманова – вже зрілого мислителя. Будучи прихильником європейського позитивізму та раціоналізму, і беручи щонайактивнішу участь в інтелектуальному процесі на еміграції, М. П. Драгоманов невтомно досліджував та осмислював можливості реформування та розбудови існуючих суспільств, їх розвиток у соціальному та національному напрямах.

Центральне місце в поглядах Драгоманова посідає ідея поступу: вищого ступеня соціальної справедливості та духовної культури. Обґрунтування її вчений вважав найважливішим досягненням європейської науки. І тут слід наголосити, що опинившись на еміграції, Михайло Петрович прагнув здійснити введення справи українського визвольного руху до загальноєвропейського контексту: зорієнтувати українську справу на взірці європейської науки і культури.

18.Масова та елітарна к-ра,проблеми оновлення

Елітарна культура, зорієнтована на думку її творців, на сприйняття елітою як кращої частини суспільства, яка має особливу сприйнятливість: форма культури, що включає образотворчі види мистецтва, літературу, музику і призначена для вищих прошарків суспільства.

Об'єм інформації, що міститься у сучасних наукових виданнях, надзвичайно важкий зміст сучасного мистецтва малозрозумілі, важкі для сприйняття і вимагають для свого розуміння певних розумових зусиль і відповідного рівня знань.

Не маючи ніяких знань в галузі історії мистецтва, естетики, літературознавства, культурології тощо, важко у повній мірі оцінити багато видатних шедеврів літератури (наприклад, Джойса, Гессена, Боргеса, Хаколі — поетів-символістів; музики — Стравінського, Малера, Шнітке. Дебюсі; живопису — кубізму, абстракціонізму, сюрреалізму; кіно — Тарковського чи Сакурова). Висока культура стала спеціалізованою. Час енциклопедичне освічених універсалів, відчуваючих себе як вдома у всіх сферах культури пройшов. У кожній сфері культури тепер є своя, порівняльна небагато чисельна еліта.

Для масової культури характерним є загальнодоступність, легкість сприйняття, спрощенність, розважальність. Її світ багатоликий: пригодницька і детективна література, любовна лірика, кінематографія з бійками, вампірами, вбивцями, еротикою, поп-музика рок, реп, реггі, популярні очерки про наукові, навколонаукові і псевдонаукові справи, зразки техніки, магазини, сенсаційні новини, реклама, спорт, містика... Масова культура не вимагає від людини ні знань, ні роздумів — навпаки, під її впливом вона деградує, бо її знання спираються на безпосередні емоційні реакції.

Явище масової культури в ХХ ст., протистоїть елітарній культурі. Ій притаманні істотні зрушення в умовах життя суспільства та в культурі і пов’язаних з появою і розвитком засобів масової комунікації, індустріально-комерційним типом виробництва і розподілом стандартизованих духовних благ. Для К.м. характерні відносна демократичність, підвищення рівня освіченості мас, вивільнення часу для дозвілля. Використання в сучасному суспільстві засобів масових комунікацій перетворює культуру в своєрідну галузь економіки. Через систему масових комунікацій К.м. охоплює переважну більшість членів суспільства, орієнтує і підпорядковує собі всі сфери людського існування, претендує на охоплення культури усього світу, на його культурну «колонізацію». Серійна продукція К.м. має ряд специфічних ознак, серед яких примітивність характеристики взаємин між людьми; приведення соціальних конфліктів до сюжетно цікавих сутичок «гарних» і «поганих» людей, розважання, сентиментальність, орієнтованість на підсвідомі інстинкти; формування у споживача масової продукції жаги володіння, почуття власності, культів успіху і сильної особистості і, водночас, панування посередності. Ці ознаки характеризують кризовий стан культури ХХ ст. у цілому, але їхня концентрація в масовій продукції духовних благ утворює нову властивість, у порівнянні з класичною елітарною культурою. К.м. стверджує тотожність матеріальних і духовних цінностей, що в однаковій мірі виступають як продукти масового споживання. У цих умовах продукція К.м. стає засобом маніпулювання масовою свідомістю. При загальній орієнтації на масу, механізм дії К.м. здійснює чітке розшарування духовної продукції за типами споживачів, тим самим, здійснюючи соціальну стратифікацію суспільства. К.м. має двоїстий характер.

Розмитість кордонів у співвідношенні маса/еліта в кінці ХХ сторіччя обумовило появу концепції так званої “актуальної культури”, характерною рисою якої виступає внутрішньо-динамічне співіснування протилежних якостей. Таку парадигму аналізу масової культури запропонував В. Шапко . Він вважає, що масова культура сьогодні – це джерело норм та зразків повсякденної поведінки, засіб масової психотерапії, що виконує в суспільстві складні функції адаптації людей до соціокультурних змін.