26.Культура первісного суспільства

Первісну історію людства традиційно поділяють на палеоліт, мезоліт і неоліт — 2 млн р. тому — межа III тисячоліття до н. е.; епоху бронзи — II тисячоліття до н. е.; ранній залізний вік — I тисячоліття до н. е.

Ранній палеоліт ( від появи людини до 150 тис. років тому).

Перша людина на території України з’явилась майже 1 млн. років тому.

Перші люди ( архантропи ) на думку археологів прийшли на територію України з Передньої Азії через Балкани і Центральну Європу. Рештки первісних стоянок людини на території України знайдено біля с. Королеве (Закарпаття), м. Амвросіївка (Донбас), с. Лука-Врублівецька (Житомирщина). Всього відомо 30 стоянок доби р. палеоліту.

Господарство первісних людей було привласнюючим (збиральництво – частково полювання).

Основне знаряддя праці – ручне рубило (довжина 20-25 см, 1,5кг.)

Середній палеоліт (150-35 тис. р. тому).

Найбільше похолодання.

З’явились нові представники фауни – мамонти, шерстисті носороги, північні олені, печерні ведмеді та ін. тварини. Це призвело до того, що традиційне для попереднього періоду збиральництво дедалі більше поступається місцем полюванню. Помітно поліпшується технологія виготовлення ручних знарядь праці. З’являються кам’яні гостроконечники, скребла. Внаслідок еволюції на зміну архантропу в мустьєрську епоху приходить неандерталець (Німеччина). Об’єм його мозку становив від 925 до 1800 см3. На території України знайдено 200 мустьєрських стоянок (Кіїк-Коба та Холодний Грот у Криму, Антонівка на Донбасі, Молодово на Дністрі та ін.). Виготовляють одяг зі шкур тварин, будують наземні житла, добувають вогонь.

Зароджуються релігійні вірування, образотворче мистецтво.

Пізній палеоліт ( 35-11 тис. р. тому)

Центральною подією цієї доби стало завершення майже 35 тис. років тому процесу фізичного та розумового формування людини сучасного типу – Homo sаpiens. Цю людину називають кроманьйонцем. Місце першої знахідки її кісток – грот Кро-Маньйон (Франція).

Виготовляють кам’яні різці, ножеподібні пластини, наконечники списів, дротики тощо. Людина оволоділа технікою обробки кісток та рогів, з яких виготовляли гарпуни, шила, голки та ін. Винайшли списометальний пристрій. Інструментарій кроманьйонця – майже 100 типів знарядь праці.

На території України знайдено майже 800 пізньопалеолітичних стоянок (Радомишльська на Житомирщині, Мізинська на Чернігівщині та ін.). Відбулися суттєві зрушення у сфері соціальних відносин. На зміну первісному стаду прийшла родова община, плем’я.

Мезоліт ( 10-6 тис. р. тому).

Початок мезоліту хронологічно збігається із закінченням льодовикового періоду. Клімат м’якшає і стає близьким до сучасного.

На зміну вимерлим мамонтам і шерстистим носорогам прийшли кабани, вовки, лисиці, бобри, які були значно дрібнішими і рухливішими. Постає проблема зміни прийомів полювання, винайдення більш ефективної зброї, пошуку альтернативних мисливству джерел харчування.

Людина створює новий інструментарій для обробки дерева – долото, сокиру, тесло, виготовляє вкладишеві знаряддя ( ножі, кинджали, списи ) з крем’яними пластинами. Центральною подією розвитку первісної техніки у добу мезоліту було винайдення першої “механічної зброї” дистанційної дії – стріли і лука.

Ріст населення, масове винищення дичини внаслідок використання лука і стріл зумовили кризу мисливського господарства. Що зумовило підвищення ролі не тільки рибальства, а й збиральництва.

Людина приручила диких тварин (собаку, потім – свиню).

На території України знайдено майже 1000 відомих нині пам’яток мезоліту (Журавська – на Чернігівщині, Мурзак – Коба та Фатьма – Коба – у Криму та ін.)

Неоліт (VI-IV тис. до н.е.).

Новий кам’яний вік був переломним в історії людства. Відбувся перехід від традиційного привласнюючого господарства до відтворюючого (землеробство і скотарство), який тривав протягом багатьох століть і мав свої особливості в багатьох регіонах. Науковці виділяють в межах України дві культурно-господарські зони: південно-західну (лісостепове Правобережжя, Зах. Волинь, Подністров’я, Закарпаття) – землеробсько-скотарську та північно-східну (лісостепове Лівобережжя, Полісся)- мисливсько-риболовецьку.

Характерні риси неолітичної революції:

Винайдення і поширення якісно нових способів виготовлення знарядь праці шляхом шліфування, пиляння, свердління.

Виникнення нових видів виробництва та виготовлення штучних продуктів. Виробництво керамічного посуду, прядіння, ткацтво (колесо).

Перехід до осілого способу життя.

Активне формування стад свійських тварин, використання їх тяглової сили.

Суттєві зрушення у демографічній сфері. Середній вік тривалості життя людини 30-32 роки. ”Демографічний вибух” в неоліті призвів до зростання населення земної кулі з 5 до 80 млн. осіб.

У період неоліту зародилася селянська (землеробська) цивілізація, яка незабаром стала панівною в Європі.

Енеоліт (IV-III тис. до н.е.).

Мідно-кам’яний вік (енеоліт) був перехідним етапом від кам’яного періоду до епохи металу, часом остаточного утвердження домінуючої ролі відтворюючого господарства. Обробка міді розпочалася на Балканах, Подунав’ї (Трансільванія), Закавказзя, звідки мідна руда та вироби потрапили на територію України. Копальні мідної руди з’явилися згодом на Донбасі. В енеоліті відбувається перший великий суспільний поділ праці, в основі якого лежало виділення пастуших племен.

Найяскравішою археологічною культурою доби енеоліту була трипільська культура(IV-III тис. до н.е.). Ареал поширення трипільської культури сягає 190 тис.км2. В Україні знайдено понад 1000 трипільських пам’яток. На сьогодні немає єдиної думки щодо походження трипільців. Одні переконані що трипільська культура має автохтонне походження, сформувалась на грунті буго-дністровської неолітичної культури (В.Даниленко, В.Маркевич). Другі вважають трипільців прафракійцями, що прийшли з Ниж. Подунав’я і Балкан (О. Трубачов, Д. Телегін). Треті схильні до синтезного підходу (І. Черніков).

Трипільська культура багатогранна і самобутня. Її характерними ознаками є певні досягнення:

в економічній сфері було зернове землеробство, витіснення мотики ралом, приселищний характер тваринництва, поява мідних знарядь праці;

у сфері суспільних відносин – перехід від матріархату до патріархату, зародження міжплемінних об’єднань, формування ієрархічної структури родів, зародження приватної власності;

у сфері побуту – побудова великих глиняних будівель, утворення гігантських протоміст (15-20 тис. жителів), міграція поселень через виснаження землі кожні 50-100 років;

у духовній сфері –домінування символів родючості, матеріалізація їх у символи добробуту-жіночі статуетки, зображення сонця, місяця, води, глиняні фігурки тварин.

Трипільська культура за рівнем свого розвитку впритул наблизилася до перших світових цивілізацій Малої Азії та Єгипту, але, на жаль, лише наблизилася.

У добу неоліту територія України стала ареною протидії та взаємодії трьох потужних етнічних потоків: носіїв трипільської культури, скотарсько-землеробських племен, що прийшли з Північно-Західної Європи (культура кулястих амфор) та численних євроазійських скотарських степових племен (середньостогівська, ямна культура).

Фетишизм - віра в надприродні, властивості певних предметів які можуть впливати на перебіг подій у житті людини. Фетишизм є подальшим розвитком анімістичних уявлень. Кожний предмет маючи власну душу, або виступаючи як посередник сил, що з ним пов´язані сприяє або шкодить людині. Таким предметом може бути невеличка частка якогось тіла (кістка), природний предмет або щось, вироблене руками самої людини. Не випадково латинське слово "fetico" перекладається як "штучно зроблений". Фетишизація речі мала на меті привласнити . використати приховане в ній духовне начало Частіш за все це вимагало носіння фетиша із собою у вигляді амулета В деяких випадках фетишизм набував анатомічного або фізіологічного характеру, коли сподівання покладалися на певні частки тіла людини чи звіра, як. треба було з´їсти, щоб отримати додаткову силу. В культурі сучасного суспільства фетишизм досі дається взнаки в багатьох релігіях, де практикується звертання до ікон, книг, амулетів, архітектурних споруд тощо, де має місце сподівання на їх надприродну силу Фетишизуються й соціальні, моральні, культурні цінності, які дуже часто-видаються людям найвищим сенсом життя.

Тотемізм - віра в надприродний зв´язок людини або групи людей з якою-небудь твариною або рослиною (тотемом), що розглядається, як предок, "прабатько" всієї спільноти. Дуже часто рід або людина носили ім´я свого тотема, покладалися на його допомогу в важких справах, шанобливо ставилися до представників тотемних видів тварин, що не виключало й полювання на них. Тотемізм виник у ті часи, коли здатність людини до самопізнання й самоідентифіка-ції була ще не досить розвиненою, коли зв´язок´ зі світом оточуючої природи був найбільш щільним і органічним. Людина ще не бачила принципової різниці між собою та іншими живими істотами, а, можливо, внаслідок стихійного матеріалізму пов´язувала себе з тими тваринами, м´ясом яких харчувалася ("я є тим, що я їм").

Анімізм - віра в існування душі як надприродної субстанції, властивої кожному тілу. Аніма - "душа" або "дух" - може існувати й разом із тілом, і окремо від нього, покидаючи на певний час (сон, хвороба) чи назавжди (смерть, переселення); В уявленнях різних народів душа пов´язана або з диханням як ознакою життя, або з тінню, що є постійним супутником усіх предметів. У різних випадках душею наділяються або живі істоти та рослини, або навіть неживі (камені, скелі, гори, знаряддя праці тощо).

Магія - віра в надприродні можливості людини впливати на оточуючий світ , перебіг подій у ньому. Відповідно до призначення магія поділяється на військову, мисливську, охоронну, любовну лікувальну, виробничу, шкідливу тощо. В її основу покладено чаклунство, за допомогою якого можна позбавитися всього випадкового й небажаного у свт. До певної міри магія нагадує науку. Вона теж намагається знайти зв´язок між причиною й наслідком у природних процесах, робить спроби пристосувати потреби людини до конкретних обставин життя, виробляє велику кількість правил і знань, від яких не мо-жнавідступати І в залежності від дотримання яких очікується й відповідний результат магічних дій.