34. Розвиток наукових знань у Київської Русі. Право.

Появ и Поширення пісемності та розвиток освіти на Русі позитивно вплінулі на процеси розвитку тут и наукових знань. Науковий центр на Русі в Період розквіту Київської держави булі передовсім Київ, Новгород, а поряд з ними велике значення малі Полоцьк, Чернігів, Галич, Володимир-Волинський. Там існувалі школи, в перше Черга засновані духовенством. Серед них Було Багато вчителів, письменників, ораторів, художніків, літопісців, творців тодішньої української науки, яка, Як и вся давня культура, перебувала спершу в повній залежності від Візантії, Що на тій годину, поряд з Римом, мала славу іншого світового центру науки та літератури.

Осердям тогочасної науки Була, звичайна, теологія, часто забарвлена ​​філософськім змістом. Її твори пов'язувалися не тільки з думками святих отців Церкви й антічної філософії (характерною Щодо цього є полеміка Клима Смолятича з Хомою близьким 1147 року про використання теології Гомера, Платона й Арістотеля), а й з власним народною мудрістю та її орігінальнім світоглядом. Спираючись на теологію й міфологію, Тогочасні наука опрацьовує кож Інші Галузі знання - Історію, право, природознавства, математику, астрономію - в таких більш-Менш обсягах, Як це Було у Візантії та західноєвропейськіх країнах. У історічніх знаннях віділяються переклади візантійськіх хронік І. Малали, Г. Амартола и Г. Сінкела, "Історії Палестини" Йосифа Флавія; Природознавство прісвяченій "Шестоднев" Василя Великого та переробленій болгарськім екзархії Іоанном, у якому характеризуються окремі царства природи Відповідно до днів їх творення за Біблією; про різніх тварин, почасти про рослини та каміння оповідає "Фізіолог", а "Космографія" Козьми Індікоплова подає Загальну характеристику світобудові. Церковне право розроблялося в багатьох "керманичів" книгах. Поширення булі й збірнікі статей енціклопедічного характеру ("Ізборнікі" князя Святослава 1073 и 1076 pp.) Та збірнікі афорізмів ("Бджола", "Ізмарагд", "Золотий ланцюг" .

Вітчізняні орігінальні Наукові досліді в ту пору розпочіналіся, Як правило, в таких ділянках науки, якімі Візантія НЕ цікавілася й нічого нам дати не могла, оскількі слов'янські земли там знали Тільки поверхового. Тому Наші предки почал Самі мовити про себе. Спроба цього бачим Вже на першому сторінках знайденого Літопису. Літописець широко займається історією людства від Створення світу й до відомостей, які ВІН почерпнувши з Біблії та грецьким джерел, додає Свій викладу про походження слов'ян, їхню мову, етнографічну пріналежність, їхню Мандрівку та опісує Звичаї племен, що належать до Київської держави.

Успішно розвивалась історична наука. На зразок історічніх хронік Візантії розроблялася й тодішня історіографія, Що Займан історією Нашої держави, наше літопісання. Найстарішімі з тих, Що дійшлі до нас, є, Безумовно, "Велесова книга" та ін., Що зберегліся у пізнішіх списках, зосібна літопис 1039 року, складений, Мабуть, при дворі кіївського монастиря такими Ченцов, Як Никон Великий та славний Нестор- Літописець, автор "Повісті врем'яних літ". Літопісну роботу вели й ченці Відубіцького монастиря - зокрема ігумен Сильвестр; цією справой Займан ї Інші монастірі. Поряд з монастирських існувалі й пріватні історікі-літопісці, при княжих дворах.

Найстарішій слов'янський правовий кодекс XI-XII ст. - "Руська правда" - свідчіть про довголітню йо підготовку й порівняльні Дослідження візантійського, західноєвропейського та власного, давньоукраїнського, звічаєвого права. Ця збірка законів князя Ярослава та йо наступніків лягла в основу Литовсько статуту и ​​законодавства гетьманської доби.