36.Умови кул.Розвитку у складі вкл у 14-16

Розвиток української культури в XIV — XVI ст. органічно пов'язаний з історичними обставинами на землях України-Русі, яка тоді входила до великого князівства Литовського (це — Галицько-волинська Русь, Київське князівство і Чернігове Сіверщина): під владу угорських королів потрапило Закарпаття. Кревська унія 1385), закріпила об'єднання Литви з Польщею, надала право володіння польській шляхті українськими землями, тим самим узаконила експансію латинської культури на кілька віків.

Позитивним моментом в цьому процесі відзначимо входження українських земель в коло західної цивілізації-Однак за умовами Кревської унії Польща повела тотальний наступ на українську культуру, віру, звичаї, традиції, відкривши шлях колонізації України.

Неймовірно тяжкою для українського народу була перша половина XV ст. через щорічні напади татарських орд. Це негативно позначилось на економічному і культурному поступі України. Походи Менглі-Прея в 1478 р. спустошили Київщину, через чотири роки було нещадно пограбовано Київ і знищено його святині. Така ж. доля спіткала Черкаси, Полісся. Волинь. У XVI ст. Україна вступила руїною.

Люблінська унія (1569) узаконила політику національного, релігійного Й соціального гноблення українського народу, що в свою чергу спричинило відкритий супротив, збройний протест православного населення. Оборонцем старої руської віри, звичаїв стає козацтво, період становлення якого припадає на середину XVI ст.

Своєрідний характер культурного життя України XIV—XVI ст. і зумовлений тим, що народ з втратою державності, роз'єднаний державами-завойовницями і приречений виключно на роль виконавця чужої волі, був позбавлений можливості вільно, розвивати свої інтелектуальні та творчі здібності. Починаючи з XIV ст., вся духовна енергія українського народу спрямовувалась на те, щоб довести свою життєвість, прив'язаність до традицій національної культури. ЇЇ поступ перебував у зв'язку зі складними реаліями, що іноді суперечили суспільно-культурному розвитку.

37.Культурно-нац.відродження на рубежі 16-17ст.

Українське національно-культурне відродження

Залежне становище українців у Речі Посполитій спричинило активізацію громадського руху, який історики характеризують як національно-культурне відродження. Ідеї гуманізму та Реформації, проникаючи в Україну, сприяли поширенню освіти, науки, пробуджували інтерес до української історії, мови. У суспільстві росла потреба в освічених людях як для розвитку торгівлі й виробництва, так і для здатності протистояти ополяченню та окатоличенню населення.

Острозька Академія

Першою в Україні національною школою вищого рівня була Острозька Академія, заснована близько 1576—1580 рр. у маєтку князя Костянтина-Василя Острозького на Волині. Першим ректором академії був український шляхтич з Поділля Герасим Смотрицький.

Працювали в академії випускники європейських університетів, відомі культурні діячі Іван Федоров, Андрій Римша, Василь Суразький, Дем’ян Наливайко, Іван Вишенський, ієромонах Kiпріан. В Острозі викладалися «сім вільних наук»: граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. Провідне місце в програмі навчання посідало вивчення трьох мов: слов’янської, грецької та латини. Острозька академія, як і всі школи того часу, мала переважно гуманітарну спрямованість. З академією пов’язані імена багатьох політичних та релігійних діячів, серед яких були Петро Сагайдачний, Іов Борецький, Мілетій Смотрицький. Зi смертю К. Острозького (1608 р.) академія поступово почала занепадати.

Поява книгодрукування в Україні

Видатною подією національно-культурного відродження стало розповсюдження друкарської справи, що значно прискорило культурний розвиток в Україні.

Точна дата початку книгодрукування в Україні не відома. Першим друкованим твором вважається «Апостол», виданий 1574 р. у Львові Іваном Федоровим. Найновіші дослідження свідчать, що перша українська друкарня ймовірно існувала у Львові ще за століття перед тим. Багатий львівський міщанин Степан Дропан 1460 р. подарував церкві Св. Онуфрія і монастиреві при ній свою власну друкарню, яку польський король Казимир IV підтвердив привілеєм 1469 р.

1574 р. у Львові у друкарні Федорова вийшов перший український друкований підручник «Буквар». Іван Федоров під час перебування в Острозі, куди його запросив князь Острозький, видав «Новий Завіт» (1580 р.) і справжній шедевр з-поміж стародруків Острозьку Біблію (1581 р.). Це було перше повне друковане видання Біблії слов’янською мовою.

З-поміж перших українських книжок були граматики (підручники для вивчення мов): «Адельфотес» (1591 р.) та «Граматика словенська» (1596 р.). «Адельфотес» — греко-слов’янська граматика, складена у Львівській братській школі. «Граматику словенську» видав у Вільні український учений Лаврентій Зизаній. Він був також автором «Лексиса» — першого українського друкованого словника, де церковнослов’янські слова перекладалися українською мовою. Чималий вплив на розвиток української науки й шкільництва мала «Граматика» Мілетія Смотрицького, що вийшла друком 1619 р. Протягом двох століть вона залишалася основним підручником граматики в школах України, Білорусії, Росії, Болгарії та Сербії.

Полемічна література

Наприкінці XVI ст. набуває розвитку полемічна література, спрямована проти полонізації українського народу, насадження католицизму та унії. Одним з найвідоміших письменників-полемістів був ректор Острозької школи Герасим Смотрицький. Найбільш відомим його твором є трактат «Ключ царства небесного» (1587 р.), у якому лунало звернення до українського та білоруського народів стати на захист національних традицій. Значне місце в українській полемічній літературі кінця XVI ст. належить Стефану Зизанію, Мілетію Смотрицькому. Вершиною ж полемічної літератури стала творчість Івана Вишенського. У своїх посланнях з Афону в Україну («Послание до всех обще в Лядской земли живущих», «Обличение диавола-миродержца» та ін.) він різко виступав проти польсько-католицької реакції.

У 1621 р. митрополит Іов Борецький від імені «народу російського» склав трактат «Протестація», суть якого полягала в наступному: український та білоруський народи мають право на свою церкву та віру; не можна насильно насаджувати унію, переслідувати та пригнічувати православних у Речі Посполитій. «Протестація» є пам’ятником політичної літератури і мала велике значення для визвольного руху українського народу.

До сьогодні збереглося близько 200 пам’яток полемічної літератури, які відтворюють полум’яний заклик до збереження унікальної національної і культурної спадщини українства.