20. Порівняльна характеристика авторитарного і тоталітарного політичних режимів

Антидемократичний режим — це режим, коли державна влада здійснюється шляхом обмеження або порушення основних прав людини, коли заборонена легальна діяльність опозиційних політичних партій і громадських об'єднань.

Для нього характерні такі ознаки:

• не реалізується (частіше всього юридично не закріплений) принцип "поділу влад";

• звужується або припиняється вплив громадян та їх об'єднань на управління державою;

• відсутня або стає формальною виборність;

• забороняється діяльність опозиційних партій та організацій;

• застосовуються політичні репресії;

• звужуються або порушуються політичні права і свободи громадян;

• реальна влада зосереджується в руках групи осіб або однієї особи, не підконтрольних народові.

Такий режим може бути авторитарним і тоталітарним.

Тоталітарний режим — крайня форма антидемократичного режиму, такий спосіб організації державної влади, при якому здійснюється повний (тотальний) контроль державою над всіма сферами життя суспільства та особистості.

Він характеризується:

• повним пануванням держави над особистістю та суспільством;

• одержавленням усіх легальних об'єднань та організацій;

• необмеженими законом повноваженнями органів влади;

• забороною демократичних організацій;

• фактичною ліквідацією формально проголошених конституційних прав і свобод людини і громадянина;

• загальним контролем над діяльністю громадян та їх об'єднань;

• політичною цензурою;

• відсутністю гласності;

• тотальною нетерпимістю до всіх, хто мислить інакше, ніж диктує правляча партія та її ідеологія;

• репресіями стосовно опозиції;

• мілітаризацією суспільного життя;

• прагненням до зовнішньої експансії. Різновидами тоталітарного режиму виступають расистський, фашистський, військово-диктаторський режими.

Авторитарний режим — це стан політичного життя, коли влада зосереджується в руках однієї особи або правлячої верхівки. Цей режим не має таких реакційних проявів, як тоталітарний, і характеризується:

• необмеженою владою однієї особи або групи осіб, не підконтрольних народові;

• наявністю центра управління, який діє на свій розсуд, у тому числі з порушенням норм закону;

• використанням насильства та позасудових методів примусу;

• опорою на поліцейський та військовий апарат;

• дією принципу пріоритету держави над особистістю, відсутністю гарантій здійснення конституційно проголошених прав і свобод особи, особливо у взаємовідносинах із владою.

Авторитарні режими мають такі різновиди: революційний та стабілізаційний

21. Демократія як форма і спосіб організації суспільного життя

Термін "демократія" (грец. — "народовладдя") є одним із найпоширеніших та багатозначних понять як політичної теорії, так і політичної практики, у найширшому значенні демократію розглядають як систему функціонування й розвитку суспільства загалом, як спосіб ведення суспільних справ і критерій оцінки процесів, котрі відбуваються в ньому.

Водночас демократію розглядають як ідеал суспільного устрою, що базується на певній системі цінностей (свободи, політичної рівності, народного суверенітету, поваги до прав людини тощо). Перетворюючись із світоглядного ідеалу в цілі політичної діяльності, демократія набуває ознак громадського руху (національно-демократичного, соціально-демократичного, ліберально-демократичного тощо). Термін "демократія" застосовують також для означення типу будь-якого об'єднання, що функціонує на засадах рівності своїх членів, періодичної виборності керівних органів та прийняття рішень більшістю (партійна, профспілкова, виробнича тощо демократії).

І нарешті, демократію розглядають як певний спосіб організації та функціонування державно-владної сфери, як форму державного ладу, засновану на участі громадян у процесі прийняття рішень через пряме народовладдя і делегування свого суверенітету представницьким органам, за якої гарантуються права й свободи особистості та меншин, забезпечується право громадян на контроль за діяльністю владних структур, реалізуються принципи представництва інтересів усіх суспільних груп.

У 20 ст. слово "демократія" стало найпопулярнішим у народів і політиків усього світу. Сьогодні немає жодного впливового політичного руху, який не претендував би на здійснення демократії, не використовував би цей термін у своїх, часто далеких від істинної демократії цілях.

За сучасних умов будь-яка політика чи програма суспільного розвитку перестає бути прогресивною, якщо вона не враховує принцип пріоритетності людського виміру рішень, які приймаються. Ігнорування цього принципу якраз і призводить до втрати стимулу суспільного прогресу.

Виявлення найдієвіших мотивів підвищення ефективності управління суспільними процесами, форми поєднання їх із соціально справедливими методами демократичних принципів регулювання суспільного життя — одна із складних проблем, розв´язання якої шукала й шукає сьогодні суспільна думка і практика.

Суспільство реалізує свою соціальну сутність завдяки здатності виробляти демократичні правила поведінки, які полегшують суспільне співіснування. Адже демократія — це рух суспільства від влади диктатора до широкої соціальної бази управління. Такі тенденції об´єктивно характеризують процес розвитку природи влади та її демократичне насичення.

Демократизація відносин між членами суспільства значною мірою залежить від ступеня задоволення особистих і суспільних інтересів. Досягнення справжнього поєднання цих інтересів дасть змогу реалізувати і принцип соціальної справедливості, без чого демократичне відродження неможливе.