59. Менеджмент виборчої кампанії і менеджмент правлячої команди

Загальновизнано, що всебічну й універсальну структуру політичних управлінських технологій відтворює менеджмент виборчої кампанії. Основними складниками процесу її проведення є наступні ключові етапи: формування команди, аналіз політичної ситуації, визначення стратегії та тактики, організація агітаційних заходів.

Процес організації й проведення виборчої кампанії політичного лідера (президента чи депутата законодавчого органу) надзвичайно складний. Він потребує не тільки значних матеріальних та фінансових ресурсів, відповідного політичного й інтелектуального потенціалу кандидата, а й добре зорганізованої команди професіоналів, що повною мірою володіють усіма технологіями політичного менеджменту.

До початку передвиборної кампанії важливо мати об´єктивну, ґрунтовну інформацію про політичну ситуацію в країні і в передбачуваному виборчому окрузі.

Для всебічної оцінки ситуації у виборчому окрузі важливо мати інформацію про таке - історичні та географічні особливості округу;

- соціально-демографічний портрет округу;

- соціально-економічну структуру, стан, проблеми й перспективи розвитку промисловості, сільського господарства, сфери обслуговування та ін.;

- транспортну мережу;

- діяльність політичних партій, суспільних організацій, груп тиску, неформальних структур тощо;

- межі виборчих дільниць, кварталів, вулиць із зазначенням кількості виборців (карту округу);

- типологію виборців;

- політичні традиції голосування виборців на попередніх виборах, референдумах, опитуваннях громадської думки та ін.;

- наявність впливових, авторитетних осіб — неформальних лідерів;

- найвпливовіші засоби масової інформації, їх адреси, телефони;

- конкурентів тощо.

Під терміном «правляча команда» слід розуміти такі центри приймання рішень, як адміністрація президента, національний або регіональний уряд (кабінет міністрів, міністерство, відомство, виконком тощо). Аналогічні критерії можна використовувати і щодо правління політичної партії або громадсько-політичної організації, керівництва фірми, банку, компанії тощо.

Аналізуючи процес створення правлячої команди, слід розглядати його внутрішні і зовнішні аспекти. Внутрішні полягають у логіці передвиборних угод з політичними силами всередині передвиборчої кампанії, а зовнішні — у міркуваннях щодо розширення соціальної бази підтримки правлячої команди. Отже, при формуванні правлячого кабінету лідер, який добився на виборах або в інший спосіб такого права, мусить керуватися при доборі кадрів своєї команди професійними, політичними і психологічними критеріями.

Уклавши на передвиборному етапі угоди з окремими політичними силами і лідерами, переможець мусить розрахуватися з ними керівними портфелями своєї адміністрації. Це — аксіома, забувши яку, годі й сподіватися на підтримку в майбутньому.

Але якщо керуватися лише політичними міркуваннями, забувши про професійну підготовленість членів правлячого кабінету, на успіх не можна розраховувати. Як би там не було, члени урядової команди мусять бути професіоналами в даній справі. У зв'язку з цим виникає питання співвідношення в складі правлячого кабінету політичних і кар'єрних чиновників (останніх у нас здебільшого іменують апаратникми). Варто зауважити, що загальної формули (або конкретних процентів необхідної кількості, скажімо, апаратників) ніхто не дасть насамперед через надзвичайну делікатність цієї справи, її залежність як від політичної обстановки в суспільстві в цілому, так і від конкретного впливу окремих соціальних груп і їхніх лідерів на лідера правлячого кабінету.