67. Суперечності геополітичного вибору України та моделі світового порядку

Особливим розділом теорії світового політичного процесу виступає геополітика. У широкому значенні поняття геополітика вказує на політологічну концепцію, згідно з якою визначальна роль у зовнішній політиці належить географічним факторам (просторове розміщення країни, розмір її території, сировинна база, кліматичні умови тощо).

У вузькому значенні геополітика – це сукупність фізичних, соціальних, матеріальних, моральних ресурсів держави, які становлять той потенціал, використання якого дає їй можливість досягти власних цілей на міжнародній арені.Сучасна геополітика включає такі елементи:

– різке зростання впливу економічних процесів на еволюцію геополітичної ситуації в світі;

– значний вплив військово-технічних досягнень та результатів інформаційної революції на геополітичні стратегії розвитку людства;

– зростання культурно-освітньої якості населення, динаміка кількісного і фізичного стану людства;

– актуалізація впливу світових релігій, які суттєво впливають на геополітичні орієнтири країн;

– збільшення ваги “малих країн”, які володіють потужним науковим потенціалом, фінансами і власними унікальними технологіями.

Основними механізмами взаємодії держав на світовій арені виступають:

– союзництво,– конфронтація,– партнерство,– протекторат,– співробітництво.

Сучасна геополітична теорія визначає наступну систему факторів міжнародної політики:

– індивідуальні фактори – особистісні властивості провідних суб’єктів міжнародних політичних відносин (політичних лідерів, лідерів громадських організацій та рухів, державних діячів й офіційних осіб тих чи інших держав);

– рольові фактори – поведінка суб’єктів міжнародних політичних відносин, яка не залежить від їхніх особистісних характеристик;

– урядові фактори – специфіка діяльності національних урядів на світовій політичній арені;

– неурядові фактори – становлення міжнародних політичних відносин на рівні комунікації недержавних, неурядових структур та впливи на них національних традицій, звичаїв, політичної історії, громадської думки, рівня соціально-економічного і культурного розвитку тих чи інших держав;

– зовнішні фактори – географічні та геополітичні чинники, Українську геостратегію визначають на сьогодні три головні па­радигми, взаємодія яких створює ту чи іншу конфігурацію зовніш­ньополітичних орієнтацій країни. Ці головні парадигми такі: Євра­зійська, Євроатлантична та Чорноморська (Південно-Східна). Разом з тим, це є також три головні напрями зовнішньополітичних зусиль української держави. Всі вони мають достатньо глибокі історичні ко­рені та відображають потужні геополітичні чинники сьогодення.

Україна ідентифікує себе насамперед як державу європейського типу. Це обумовлено її історичним минулим, географічним положен­ням, її належністю до культурних традицій європейської цивілізації, етнодемографічним складом її населення, потенціалом її економіч­них зв'язків з країнами Європи. Але поки що її реальне становище як європейської держави є невизначеним. Україна виходить зі сфери єв­разійських впливів, але повноцінним членом європейської спільноти ще не є. її прозахідна активність обмежена рамками балансування між інтересами Росії та Євросоюзу. Максимум, на що може розрахо­вувати Україна — це на поступову інтеграцію в західноєвропейські структури. Але сьогодні Україні нема чого запропонувати Заходові як партнеру, крім своїх сировинних ресурсів та дешевої робочої сили, що значно стримує розвиток їх взаємин.