17. Криміналістична характеристика злочинів проти життя.

Вбивство є злочином проти життя особи і являє собою умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (ст. 115 КК). Найважливішим завданням оперативно-розшукових та слідчих органів є швидке розкриття таких злочинів, встановлення причин і умов, що сприяють їх вчиненню. Складність розслідування вбивств зумовлена відсутністю, як правило, свідків, великою кількістю версій розслідування, характером речових доказів, а у деяких випадках інсценуванням обставин події злочину.

Ефективному розслідуванню злочинів сприяє з’ясування даних, що складають криміналістичну характеристику вбивств, тобто сукупності криміналістично значущих елементів, які допомагають найбільш швидкому розслідуванню. До елементів криміналістичної характеристики вбивств належать:

1) спосіб вчинення;

2) спосіб приховування;

3) місце, час та обстановка;

4) «слідова картина»;

5) особа злочинця;

6) особа потерпілого.

Так, при розгляді першого елемента характеристики — способу вчинення злочину — важливо з’ясувати, як саме вбивство було вчинено — в умовах неочевидності або очевидності. З’ясування цієї обставини впливає на планування та організацію розслідування. У першому випадку факт вчинення вбивства неочевидний, і особа, яка вчинила цей злочин, невідома. Завданням розслідування є встановлення особи злочинця, обставин вчинення злочину та особи потерпілого.

Вбивство, вчинене в умовах очевидності, характеризується тим, що особа злочинця відома, злочин вчинено в присутності інших осіб. Завданням розслідування є встановлення обставин злочину, виявлення речових доказів, встановлення особи потерпілого і мотивів убивства.

Розглянемо основні елементи криміналістичної характеристики вбивств.

Спосіб вчинення. Такі способи надзвичайно різноманітні: застосування вогнепальної і холодної зброї, удавлення зашморгом, дія високої температури, утоплення та ін. Спосіб вчинення часто вказує на особу злочинця і дозволяє висувати версії як щодо вбивці, так і щодо мотивів учинення злочину. Спосіб вчинення злочину орієнтує слідчого на комплекс слідів і речових доказів, що можуть бути виявлені у процесі розслідування. Крім того, спосіб вчинення може сприяти встановленню особи потерпілого (мається на увазі характер попередніх стосунків потерпілого зі злочинцем).

Спосіб приховування. Найбільш традиційними способами приховування є: знищення слідів злочину; приховування чи знищення знарядь і засобів; інсценування вбивства під нещасний випадок чи самогубство; знищення трупа (спалювання, утоплення, розчленування, закопування); спотворення трупа з метою приховування особи потерпілого. Як правило, такі дії пов’язані з бажанням вбивці уникнути відповідальності, приховати свою причетність до злочину.

Час, місце та обстановка події злочину. Звичайно злочинець обирає час, коли немає свідків, коли потерпілий один у будинку чи в офісі або в іншому місці, нерідко вечірній або нічний. Місце вчинення вбивства — це найчастіше безлюдна місцевість чи квартира, в якій потерпілий може бути один. Також це може бути транспорт (автомобільний чи залізничний), зруйновані будинки або такі, що будуються, інші місця, куди з різних обставин потрапляє потерпілий. Місце злочину, як і обстановка, є надзвичайно важливим джерелом інформації, бо воно містить велику кількість слідів і речових доказів, що визначають напрям розслідування і висунення слідчих версій.

«Слідова картина» події (сліди злочину). «Слідову картину» утворюють обставини і сліди події злочину. Виявлення їх, аналіз, встановлення причинних зв’язків дозволяють побудувати картину події, сформувати уявні або дійсні моделі злочину, механізм його вчинення. Дослiдження таких слідів і речових доказів може вказати на особу злочинця, особу потерпілого та обставини події, виявити негативні обставини, сліди приховання злочину.

Особа злочинця. Соціальний і психологічний портрет вбивці має різноманітні риси залежно від того, чи є злочин умисним або вчинений з необережності. Злочинець, який вчинив убивство навмисно, характеризується негативно, має такі якості, як агресивність, жорстокість, егоїзм, цинізм, зневага до чужих інтересів, розпущеність тощо. Серед злочинців цієї категорії переважають наркомани, сексуальні психопати, особи з психічними відхиленнями. У випадках необережних убивств злочинці, як правило, не мають таких якостей. Дії злочинця на місці події дозволяють дійти висновків щодо його обережності, продуманості дій, наявності фахових навичок, сили, жорстокості та ін.

Особа потерпілого. Особа потерпілого нерідко вказує на особу злочинця (зв’язки потерпілого зі злочинцем, характер їхніх стосунків, мотиви вчиненого злочину). Тому вивчення особи потерілого дозволяє висунути версії щодо вбивці, мотивів учинення злочину, в окремих випадках щодо віктимної поведінки потерпілого.

18. Криміналістична характеристика масових заворушень. Узагальнення матеріалів слідчої практики, у тому числі доступних матеріалів розслідування масових заворушень в інших країнах, дозволяє визначити такі елементи криміналістичної характеристики масових заворушень:

1. Причини і умови вчинення масових заворушень;

2. Знаряддя вчинення масових заворушень;

3. Об'єкт злочинного посягання та завдана йому шкода;

4. Способи вчинення масових заворушень;

5. Типова слідова картина масових заворушень.

Причинами і умовами вчинення масових заворушень є негативні чинники у політичному, духовному чи економічному житті суспільства, що стали приводом, або обумовили чи полегшили вчинення масових безпорядків. Вказані обставини можуть отримати прояв безпосередньо – бути змістом лозунгів, плакатів, офіційних заяв представників учасників заворушень, написах на будівлях, озвучені усно – через телевізійні інтерв'ю, в ході сканування у натовпі тощо; а можуть бути встановлені опосередковано – в ході оперативно-розшукової діяльності, через аналіз спрямованості дій на конкретні об'єкти, дату початку масових заворушень і т ін. Правильне і повне встановлення причин і умов масових заворушень дозволить сформулювати версії щодо: мети і мотивів організаторів та учасників; кола учасників акції (політична сила, релігійна належність, національність і т. ін.).

Серед типових різновидів причин та умов масових заворушень можна виокремити такі: політичні кризи та крайні форми політичного протистояння; релігійні (міжконфесійні) конфлікти; прорахунки у соціальній та міграційній політиці; стихійне лихо; міжнаціональні конфлікти.

Під знаряддям вчинення масових заворушень розуміють спеціально виготовлені або пристосовані предмети оточуючого середовища, зброю тощо, за допомогою яких був реалізований обраний співучасниками спосіб вчинення злочину, вчинювались активні дії учасників масових заворушень.

Можливо виокремити такі основні види вказаних знарядь: