- •1.Види криміналістичної ідентифікації.
- •2. Види слідів знарядь зламу, особливості їх виявлення, фіксації та вилучення
- •3. Види слідів ніг і їх значення у розслідуванні злочинів.
- •4. Види слідів транспортних засобів. Особливості їх виявлення та фіксації.
- •6. Використання науково-технічних засобів при огляді місця події.
- •7. Використання спеціальних знань у розслідуванні злочинів
- •8. Елементи криміналістичної характеристики економічних злочинів.
- •10.Загальні положення і наукові основи методики розслідування злочинів
- •12. Засоби криміналістичної тактики
- •15. Криміналістична характеристика посадових злочинів.
- •17. Криміналістична характеристика злочинів проти життя.
- •1. Знаряддя, що були принесені з собою (спеціально виготовлені чи обладнані), або "свої знаряддя”.
- •2. Використане як знаряддя злочину обладнання та інші предмети обстановки.
- •23. Методика криміналістичного дослідження письмової мови та почерку.
- •25. Організація і тактика призначення судових експертиз.
- •27. Особливості криміналістичного дослідження зброї, боєприпасів та слідів пострілу.
- •28. Особливості побудови та перевірки слідчих версій.
- •1) Аналіз фактичного матеріалу;
- •2) Висловлення припущення (саме версії);
- •3) Виведення наслідків версії;
- •30. Особливості початкового етапу розслідування грабежів.
- •1) Мав місце грабіж чи розбійницький напад;
- •2) Злочин вчинено підозрюваною чи іншою особою;
- •3) Злочину не було, повідомлення неправдиве.
- •31. Особливості початкового етапу розслідування економічних злочинів.
- •33. Особливості початкового етапу розслідування розбоїв та грабежів.(див пит.30)
- •36. Особливості призначення експертиз при розслідуванні економічних злочинів.
- •38. Особливості розслідування злочинів, що вчиняються неповнолітніми.(див пит. 37)
- •42. Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі.
- •44. Письмо як об’єкт криміналістичного дослідження.
- •1) Індивідуальну тотожність об’єкта, яким утворений слід (ідентифікувати об’єкт);
- •2) Групову належність об’єктів (тип, клас, рід, вид, різновид);
- •3) Механізм і умови виникнення слідів, слідоутворення (вид сліду, напрямок і кут взаємодії об’єктів тощо);
- •51. Поняття і класифікація слідчих ситуацій
- •52. Поняття і принципи планування розслідування
- •56. Поняття криміналістичної характеристики та її значення для методики розслідування злочинів. (див пит. 50)
- •59. Поняття та елементи доріжки слідів ніг та її криміналістичне значення.(див пит. 48)
- •61. Поняття та класифікація слідчих ситуацій.(див пит. 51)
- •63. Поняття та структура криміналістичної техніки
- •66. Почерк як об’єкт криміналістичного дослідження
- •68. Призначення експертиз при розслідуванні хуліганства
- •69. Процесуальні та криміналістичні особливості пред’явлення для впізнання
- •74 Система тактичних прийомів проведення допиту та їх класифікація.
- •75. Слідчий огляд і дослідження зброї та слідів пострілу на місці події.
- •77. Структура методики розслідування злочинів.(див пит. 9)
- •79. Тактика допиту в конфліктній ситуації.
- •80. Тактика допиту підозрюваного, що заявив про алібі.
- •83. Тактика проведення огляду місця події при розслідуванні економічних злочинів.
- •90. Характеристика засобів криміналістичної тактики (див пит. 12)
52. Поняття і принципи планування розслідування
Під плануванням розслідування розуміють визначення шляхів розкриття злочинів, окреслення обставин, які підлягають з’ясуванню, а також встановлення найдоцільніших строків проведення необхідних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.
Значення планування розслідування визначається важливістю завдань, які можуть бути вирішені з його допомогою. До завдань планування досудового слідства належать:
1) визначення правильних шляхів розкриття злочину;
2) забезпечення об’єктивності, повноти та всебічності розслідування;
3) своєчасне застосування науково-технічних і тактичних прийомів криміналістики з урахуванням особливостей кожної справи;
4) забезпечення найбільш ефективного поєднання оперативно-розшукових заходів і слідчих дій при розслідуванні;
5) сприяння економії сил і засобів слідчого апарату, швидкість розслідування.
Процес встановлення об’єктивної істини при розслідуванні злочинів залежить від принципів планування, які мають відповідати принципам кримінального процесу, визначатися ними. До принципів планування належать:
1) точне, неухильне дотримання законності при розслідуванні злочинів;
2) обґрунтованість плану розслідування;
3) індивідуальність планування, недопустимість схематичності, шаблону;
4) динамічність планування.
54. Поняття ідентифікації особи за ознаками зовнішності. Правила складання словесного портрету. Габітологія (або габітоскопія)* — галузь криміналістичної техніки, що включає систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини та сукупність методів і науково-технічних засобів, які забезпечують збирання, дослідження і використання цих ознак для ототожнення особи. Науковою основою габітології є дані анатомії, антропології, біології**.
Ідентифікація людини за ознаками зовнішності являє собою встановлення тотожності або відмінності конкретної особи в оперативно-розшукових або кримінально-процесуальних цілях. Така ідентифікація можлива через індивідуальність зовнішнього вигляду людини та відносну його незмінність (стійкість).
Ідентифікованою за ознаками зовнішності є особа, яка перевіряється (розшукувана особа). Це може бути підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений. Ідентифікуючими об’єктами виступають:
1) мисленнєвий образ зовнішнього вигляду, який зафіксований у пам’яті свідка, потерпілого, іншої особи; при цьому ототожнення здійснюється шляхом пред’явлення для впізнання;
2) матеріальна фіксація зовнішнього вигляду людини на фотознімку або відеоплівці;
3) словесний опис зовнішності людини з використанням спеціальної термінології (наприклад, у криміналістичному обліку розшукуваної особи) чи в довільній формі (під час допиту потерпілого);
4) останки людини (труп, частини розчленованого трупа, череп).
Форми ототожнення людини за ознаками зовнішності: 1) упізнання; 2) оперативне узнавання; 3) експертна ідентифікація.
У криміналістиці вирізняють також види ідентифікації людини за ознаками зовнішності:
1) ідентифікація людини шляхом пред’явлення її для впізнання (можуть бути пред’явлені живі особи, труп або його частини, їх фотозображення);
2) ідентифікація людини шляхом безпосереднього зiставлення зовнішності з фото- чи ізопортретом (комбінованим портретом);
3) ідентифікація людини шляхом безпосереднього зiставлення її зовнішності зі «словесним портретом»;
4) ідентифікація людини шляхом зіставлення «словесного портрета» з фотозображенням;
5) відновлення обличчя загиблого за черепом (скульптурна реконструкція портрета);
6) експертне ототожнення людини за фотознімками (фотопортретна ідентифікаційна експертиза).
Ідентифікація людини за ознаками зовнішності здійснюється:
1) за матеріально-фіксованими відображеннями (фотознімками, відеозаписом живих осіб і трупів; за трупами і кістковими останками; наприклад, відновлення вигляду загиблого за черепом із застосуванням методу професора М. М. Герасимова);
2) за уявними образами (за ідеальними слідами);
3) за описом прикмет.
На сьогодні існують різні системи для створення суб’єктивних портретів (методи відтворення зовнішності розшукуваного за показаннями очевидців чи потерпілих):
1) синтетичні портрети — виготовляються з фрагментів фотозображень різних осіб шляхом їх підбирання та компонування під керівництвом слідчого або оперативного працівника;
2) рисовані портрети — виконуються художниками зі слів очевидців чи потерпілих;
3) фоторобот — комплекти фотографічних зображень частин обличчя, які використовуються з певною механізацією (у 1952 р. французький криміналіст П’єр Шабо вперше використав набір фотознімків);
4) ідентифікаційний комплект рисунків (ІКР) — діапозитивів;
5) комп’ютерний фоторобот — найсучасніший метод формування суб’єктивного портрета розшукуваної особи; являє собою використання комп’ютерної програми та засобів комп’ютерної графіки з метою побудови фотокомпозиційних портретів зі слів очевидців (або потерпiлих).
Словесний портрет — це метод опису людини з метою її ідентифікації за ознаками зовнішності. Словесний портрет як єдиний метод класифікації та опису зовнішніх ознак людини з метою розшуку і ототожнення був розроблений наприкінці ХІХ ст. А. Бертільйоном (Франція) і удосконалювався потім іншими криміналістами. Застосовується в оперативно-розшуковій, слідчій і експертній практиці.
Головними принципами словесного портрета є повнота і систематичність опису. Принцип повноти полягає в докладному описі зовнішньої анатомії, функціональних ознак (постава, хода, жестикуляція, міміка, мовлення, манера поведінки) і одягу. Принцип систематичності означає: 1) певну черговість опису окремих груп зовнішніх ознак; 2) послідовність опису кожної групи зовнішніх ознак за правилом «від загального — до окремого», «зверху донизу»; 3) обов’язкове використання спеціальної термінології.
Словесний портрет використовується для: 1) розшуку невідомих злочинців за їх прикметами; 2) розшуку осіб, які переховуються від слідства і суду, втекли з місць позбавлення волі; 3) розшуку безвісти зниклих осіб; 4) встановлення загиблих осіб за неупізнаними трупами; 5) перевірки осіб, заарештованих на слідстві, у суді, у місцях виконання покарань; 6) проведення впізнання живих осіб і трупів; 7) проведення огляду; 8) експертизи фотозображень з метою ототожнення особи; 9) перевірки документів, що посвідчують особу; 10) проведення оперативно-розшукових заходів.
Всі ознаки зовнішності поділяють на групи: анатомічні (характеризують зовнішню будову тіла людини: зріст, статуру, форму голови, риси обличчя тощо); функціональні (рухові, мовні та інші функції, які виявляються зовнішньо, у тому числі поведінки: хода, постава, жестикуляція, міміка, голос, звички та ін.); прикмети одягу, взуття та інших предметів, що носилися постійно.
Дані зовнішності людини, що підлягають опису. При характеристиці загальнофізичних зовнішніх даних описуються стать (чоловіча, жіноча) та вік (визначається за документами, на вигляд або шляхом освідування). Демографічні дані охоплюють відомості про расу, національність, народність, етнічну групу. При характеристиці анатомічних даних використовуються такі показники, як розміри, контури (форма), положення, колір. Розміри вказуються зазвичай не в абсолютних цифрах, а щодо інших частин (деталей) тіла і передаються через такі поняття, як малий, середній, великий; низький, середній, високий; довгий, середній, короткий; вузький, середній, широкий; глибокий, середній, дрібний; товстий, середній, тонкий. Контур описується за подібністю з геометричними фігурами, а форма — щодо форм поверхні (або за аналогією з загальновідомими предметами).
У словесному портреті вказуються особливі й разючі прикмети. Особливі прикмети — це відмітні особливості, які мають цінність для ідентифікації людини за ознаками зовнішності (татуювання, родимки, шрами). Особливі прикмети, які легко доступні спостереженню і звертають на себе увагу, дуже помітні, впадають в очі, називаються разючими прикметами.
До особливих прикмет належать татуювання — наколоті особливою фарбою візерунки на тілі.
Татуювання має поширення переважно серед злочинців. У злочинному середовищі татуювання називають «картинкою», «наколкою», «прошивкою» або «регалкою». Існують різноманітні способи нанесення татуювання. Найпоширенішим способом, що використовується у місцях позбавлення волі, є застосування 2—3 голок, спеціальних штампів, пресів із зображеннями. Як барвник застосовують туш, графіт, ультрамарин, чорнило. Великого поширення набули татуювання з зображеннями хрестів і перснів на пальцях рук, могильних пагорбів і церковних куполів, морського якоря, жінок, карт. Трапляються татуювання у вигляді цифр («1981», № 43), окремих букв і абревіатур («зло», «туз», «клен»), слів («люблю», «пам’ятаю»), виразів («Дружина полає і простить, коханка ж — відомстить»). Окремі татуювання наносяться в примусовому порядку. Татуювання у вигляді малюнків (або інших зображень), як правило, мають певний прихований зміст, а саме: можуть вказувати на становище в злочинному середовищі, належність до злочинної діяльності, судимість і терміни покарання, злочинний досвід і ступінь кваліфікації, належність до певної категорії злочинців, спосіб учинення злочину, знаряддя злочину. Татуювання мають важливе ідентифікаційне значення, використовуються з метою кримінальної реєстрації злочинців та в оперативно-розшукових цілях.
55.див пит. 54
