77. Структура методики розслідування злочинів.(див пит. 9)

78. Судове почеркознавство та його наукові основи. Криміналістичне дослідження письма (судове почеркознавство) — це галузь криміналістичної техніки, що вивчає закономірності письма, процес його дослідження, можливість ідентифікації людини за почерком та вирiшує інші завдання почеркознавчої експертизи. Судове почеркознавство вивчає письмо з метою вирішення ідентифікаційних і неідентифікаційних (діагностичних) завдань.

Судове почеркознавство - це окрема теорія науки криміналістики, яка вивчає письмо як джерело інформації, що стосується його автора, та інші фактори, які цікавлять попереднє слідство та суд. Наукові основи судового почеркознавства складають: психофізіологічне вчення академіка І. П. Павлова про вищу нервову діяльність людини та її динамічний стереотип; вчення про навики письма, їх стійкість та відносну незмінність; вчення про індивідуальність письма, яка відображена у сукупності ознак письма, що фіксуються на матеріальних носіях.

Судове почеркознавство оперує низкою понять: «письмо», «почерк», «навик», «ознака». Письмо - один із способів матеріальної фіксації думок і мови людини. Розрізняють писемну та усну мову. Відмінність писемної від інших способів фіксації мови полягає в тому, що зміст мови відображається у вигляді літер, символів, знаків.

У письмі визначені дві грані: змістовна - писемна мова та графічна - почерк. Писемна мова - це зміст документа, виконаний язиковими засобами; почерк - система автоматизованих рухів, які використовуються для виконання письмових знаків.

Основу письма складає навик, тобто рух (дія), який характеризується високим ступенем засвоєння та відсутністю поелементної свідомої регуляції. Навик письма формується під впливом мовного середовища, навчання та виробничої письмової діяльності, фізичних і психологічних особливостей, а також людини

Для формування навику потрібне свідоме, цілеспрямоване зусилля вибору лексичних засобів, із дотриманням граматичних та стилістичних норм і правил виконання письмових знаків.

Розрізняють навики перцептивні (почуттєві), інтелектуальні та рухові (що лежать в основі формування ознак письма). У результаті тривалого тренування навики письма стають автоматичними, тобто при виконанні письмового документа увага людини зосереджується не на графічному виконанні, а на змістовності тексту. Автоматичність навику письма обумовлена діяльністю вищої нервової системи людини. Зазначені посилки складають основу індивідуального та постійного навиків письма5.

Динамічний стереотип - це розроблене І. П. Павловим психофізіологічне вчення стосовно формування навиків. Павлов довів, що сформований навик письма становить «кістяк», тобто майже ніколи не змінюється, закріпившись у вищій нервовій системі у вигляді динамічного стереотипу6. Саме це вчення про динамічний стереотип навиків письма покладено до основи криміналістичної ідентифікації людини за почерком.

Письмо - це засіб фіксування думки людини за допомогою системи спеціально створених умовних знаків - алфавітів (абеток). Системи письма (літерні, клиноподібні, ієрогліфічні тощо) забезпечують спілкування людей, обмін інформацією, дозволяють кожній особі набувати нові знання. До особливостей літерного письма належить просте опанування ним та зв'язок його з фонетикою мови, що дозволяє при дослідженні вирішити багато питань, які пов'язані зі станом особи в момент мовного спілкування чи висловлення, зафіксованого на магнітних носіях. Письмо - це засіб фіксації та передачі думки за допомогою письмових знаків, літер, графічних символів.

У цьому плані письмо є засобом фіксації слідів пам'яті (суб'єктивних образів, знань, суджень і думок). Відповідно, письмо як засіб відображення і закріплення думок є проявом динамічних властивостей. Письмо має дві грані - змістовну (семантичну), яка називається письмовою мовою, і графічну (технічну), тобто графіку виконання літер, знаків, символів - почерк.

Почерк - це технічний бік письма, зафіксована в рукопису система звичайних рухів, в основі формування якої лежить письмово-руховий навик (Л. А. Вінберг). Почерк - система рухів при виконанні письмових знаків (А. Ф. Савкін). Почерк - це зорово-руховий образ графічної техніки письма, який реалізується за допомогою системи рухів у рукопису (І. Ф. Крилов).

Почерк - це система рухів, які використовуються при виконанні знаків, літер. Почерк - індивідуальна і динамічно стійка програма графічної техніки письма, в основі якої лежить зорово-руховий образ виконувача рукопису, що реалізується за допомогою системи рухів (за Р. С. Бєлкіним).

Відповідним чином, почерк відбиває графічну грань письма і є його динамічною функцією. Письмова мова відображає інтелектуальну функцію письма. Так, письмова мова - це відображення інтелектуальних навиків людини, а почерк - відображення рухових властивостей - навиків. Сформовані інтелектуальні навики (письмова мова) і графічні (почерк) є засобами відображення динамічних властивостей людини у зовнішньому середовищі.

Дійсно, основу навиків письма складає вчення І. П. Павлова про динамічний стереотип, і, виходячи з цього, навики письмової мови і почерку мають такі самі властивості, що і в психології і фізіології вищої нервової діяльності - динамічність, стійкість, автоматичність (автоматизованість), варіативність та відображуваність.

Навики письмової мови і почерку характеризуються ідентифікаційними ознаками, які використовуються для ототожнення особи, яка писала, і встановлення деяких особистих властивостей людини. Ознаки письмової мови - це відображення в письмі інтелектуальних навиків людини. Іноді їх поділяють на загальні та часткові.

До загальних належать лексико-фразеологічні, стилістичні, синтаксичні, орфографічні, пунктуаційні, а до часткових - стійкі порушення мови, використання окремих мовних засобів (за Р. С. Бєлкіним). І. Ф. Крилов до загальних ознак письмової мови відносить: рівень володіння письмовою мовою, грамотність, лексику, обсяг лексикону, особливості використання мовних засобів, а до часткових - розділові знаки, орфографію, використання професіоналізмів, крилатих виразів, жаргонів тощо.

Багато авторів загальні і часткові ознаки об'єднують (М. П. Яблоков, Л. Е. Ароцкер, І. Ф. Пантелєєв), виділяючи при цьому три групи ознак: граматичні, лексичні, стилістичні.

Граматичні ознаки (або рівень грамотності) - це особливості дотримання або порушення мовних норм. Засвоєння граматичної будови мови відбувається в процесі навчання, накопичення життєвого досвіду і вивчення правил орфографії, синтаксису і пунктуації. Тому характерні помилки, неправильне вживання розділових знаків, змінення порядку слів у реченнях нерідко набуває форми сталого навику, що добре позначається на письмі.

Лексичні ознаки характеризують навики використання мовних засобів і способи їхнього вживання для висловлення думок. До мовних засобів належать лексика або словниковий запас, тобто сукупність слів, якими володіє особа, яка пише, при передачі своїх думок.

Словниковий запас може бути великий і малий (що свідчить про бідність мови). Словниковий запас говорить про ерудицію, начитаність людини. Особливостями лексики є вживання професійних термінів, виразів, жаргону. Щодо архаїзмів - застарілих слів або зворотів, то їх вживають здебільшого старі люди або ж з іронією.

Фразеологічні ознаки лексики - це стале поєднання слів, що означає єдине поняття, наприклад, «закон набуває сили», «багато галасу даремно», «катюзі по заслузі» тощо, які характерні для певного середовища, професії.

Образно виражальні засоби мови належить сприймати як вживання в переносному значенні речень, зворотів, слів (метафори, гіперболи, іронія, порівняння), а також стилістичних фігур (риторичні запитання, антитези, градації та інші мовні прийоми). Ступінь володіння образно-виражальними засобами дозволяє судити про професіональну належність особи, яка писала, до певної групи7.

Стилістичні ознаки свідчать про манеру викладення думки, що зафіксована в побудові речень, їх довжині, будові тексту в цілому. Стиль відображає особливості використання мовних засобів у відповідності до функціонального призначення мови. Розпізнають такі основні стилі: науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, літературно-художній, жаргонний, розмовний тощо.

За ознаками письмової мови можна встановити стать, вік, національність, місце проживання, професії та інші характерні ознаки особи. Вони відіграють значну роль при складанні розшукових орієнтирів для розшуку злочинця, до того ж використовуються для ідентифікації.

Письмова мова та її ознаки є об'єктом авторознавчого дослідження під час авторознавчої експертизи для встановлення автора, тобто особи, думки якої передані в письмі. Автора тексту слід відрізняти від виконавця. Автор відображає в письмі інтелектуальні навики, а виконавець - рухові. Звідси, автора можна встановити як за ознаками письмової мови, так і за ознаками почерку, а виконавця - тільки за ознаками почерку.

Поряд із загальними та окремими ознаками почерку деякі автори відзначають ознаки маскування почерку та інші зміни.

Маскування почерку - це виконання системного тексту зі спотворюванням загальних та індивідуальних ознак почерку. Найчастіше зміні піддаються загальні ознаки - нахил, розмір, зв'язаність. Окремі ознаки важко піддаються зміні (наприклад, виконання документа правоокружним рухом практично не вдається). Імітація - виконання писемного тексту з копіюванням та можливим дотриманням загальних і окремих ознак оригіналу почерку особи. Однак за умови такого способу підробки втрачається темп письма і текст стає більш схожим на намальований. Стилізоване письмо - виконання тексту друкованими літерами. До ознак змінювання належить також написання тексту лівою рукою.