- •Предмет, об’єкт соціології комунікації.
- •Основні поняття соціології комунікації («спілкування», «мовна діяльність», «комунікація», «інтеракція», «інформація»).
- •Соціологія комунікацій як спеціальна галузь соціології.
- •Специфіка соціологічного аналізу комунікації.
- •Методи соціологічного дослідження комунікації
- •Онтологічний, гносеологічний, методологічний аспекти теорії соціальної комунікації.
- •Соціобіологія. Е.Уілсон.
- •Характеристика комунікативних революцій.
- •Соціолінгвістика.
- •Теорія мовного дефіциту б.Бернстайна.
- •Міфологічно-фольклорна, вербальна та аудіовізуальна стадії розвитку способів комунікації.
- •21. Джерело (відравник), повідомлення, канал, отримувач, зворотній зв’язок як основні елементи комунікаційного процесу.
- •22. Модель кодування / декодування інформації с.Холла.
- •23. Гіперреальність та симулякри (ж.Бодрійяр).
- •24. Код як система організації знаків.
- •25. Семантичний трикутник. Денотація і коннотація.
- •26. Бар’єри соціальної комунікації.
- •27. Лінійні моделі комунікації.
- •28. Циркулярні моделі комунікації.
- •29. Структурні моделі комунікації.
- •Модель комунікації г.Лассуела, недоліки лінійної моделі комунікації г.Лассуела.
- •31. Семіотична концепція комунікації. Праці ч. Пірса, ф. Соссюра
- •32. Синтактика. Семантика. Прагматика
- •33. Розуміючий підхід до вивчення комунікативних феноменів: витоки, основні принципи.
- •34. Розуміння як тлумачення тексту, реконструкція задуму автора (ф. Шлейєрмахер, в.Дільтей).
- •35. Місце природної мови серед інших знакових систем.
- •36. Усномовна комунікація.
- •37. Письмовомовна комунікація: властивості, види, функції.
- •38. Відмінність суспільств усної та письмової культури за г. Маклюеном.
- •40. Кінесика: жести, пози, міміка, погляди.
- •Проксеміка: дослідження просторових чинників комунікації.
- •Час як чинник комунікації. Пауза і ритм.
- •Психологічні особливості в процесі міжособистісної комунікації.
- •Аксіоми міжособистісної комунікації.
- •Психологічні і ситуаційні передумови міжособистісної комунікації.
- •Когнітивний та інтерактивний рівні масової комунікації.
- •Буденні типізації і запас наявного знання (а. Щюц).
- •Повсякденність як реальність особливого роду.
- •Міжособистісна взаємодія у символічному інтеракціонізмі. Концепція Дж. Міда.
- •Концепція міжособистісної комунікації е.Берна.
- •52. «Гарфінкелінг» як руйнування типових зразків взаємодії (г. Гарфінкель).
- •Поняття комунікативної дії (ю. Хабермас).
- •Комунікативна компетентність (ю. Хабермас).
- •Сутність, характеристики малої групи.
- •Комунікативна структура малої групи.
- •Сім’я як комунікативна група.
- •Види комунікації у групі: «коло», «ланцюг», «хрест».
- •Експерименти а.Бейвеласа.
- •Централізовані комунікативні структури: фронтальна, радіальна, ієрархічна.
- •Сутність масової комунікації.
- •Концепція інформаційного суспільства о. Тоффлера.
- •Інформаційні, нормативні, ідентифікуючі, культуротворчі функції масової комунікації. (вопрос очень специфический. Что смогла, то написала)
- •Особливості масової комунікації як суспільного інституту.
- •Концепція інформаційного суспільства р. Белла.
- •Розуміння масового суспільства і масової культури в межах провідних соціологічних теорій.
- •Форми та характеристики масової культури.
- •Особливості прояву масової та елітарної культури.
- •Характеристика праці Ортеги – і – Гассета «Бунт мас».
- •Поняття масового суспільства та масової культури в критичній теорії (франкфуртська школа).
- •Масова комунікація як соціальний інститут.
- •Змк і держава.
- •Роль змк у політиці (четверта влада).
- •Віртуалізація соціальних відносин.
- •Глобальна мережа: соціальні та культурні функції.
- •Змк як індустрія.
- •Роль економічних чинників у функціонуванні змк.
- •Аналіз праці п.Бурдьє «Про телебачення і журналістику»
- •Сутність реклами.
- •Соціальна реклама в змк.
- •Реклама як маніпуляція свідомістю.
Поняття комунікативної дії (ю. Хабермас).
Основним предметом розгляду Габермаса є комунікативна дія. Вільна та відкрита комунікація – основа його поглядів та політична мета.
Габермас виокремлює інструментальну та комунікативну дії. Втіленням інструментальної дії для Габермаса є сфера праці, оскільки тут дія грунтується на правилах, які в своїй основі мають емпіричний досвід. Під комунікативною дією Габермас розуміє взаємодію щонайменше двох індивідів, яка упорядковується відповідно до норм, які прийняли за основу всі сторони. Якщо інструментальна дія направлена на успіх, то комунікативна дія на взаємопорозуміння діючих індивідів, їх консенсус.
Ці типи дії Габермас вважає за доцільне розглядати в контексті раціональності:
- інструментальна раціональність – це рівень раціонального розв’язання технічних завдань залежний від емпіричного знання;
- стратегічна раціональність – поступове розв’язання на користь тих чи тих можливостей вибору;
- нормативна раціональність – раціональне розв’язання практичних завдань в рамках моралі та визначених “правил гри”;
- раціональність “експресивної дії” – поняття раціональності визначається відповідно до типології дії.
На основі цієї типології можна сформулювати висновок, що характеристикою концепції раціональності Габермаса є включення та синтез ставлення особи до світу та до інших людей одночасно. А звідси Габермас робить висновок, що поняття комунікативної дії потребує, щоб дійових осіб розглядали як суб’єктів, що “говорять і слухають”одночасно. Тому ставлення окремих суб’єктів до світу завжди опосередковане через можливість комунікації з іншими людьми.
Сумуючи основні підходи теорії комунікативної раціональності Габермаса, можна виокремити низку положень:
1) опираючись на концепцію раціоналізації, Габермас здійснює десубстанціалізацію та деміфологізацію розуму;
2) подолання суб’єктивістської тенденції трансцедентальної філософії;
3) свою мету Габермас бачить у переплетенні «діяльнісного» підходу, в дослідженні розуму як конкретної раціональності дії, у вивченні інтерсуб’єктивних, комунікативних вимірах дії.
Найефективніше комунікативна дія виявляється в дискурсі. Сьогодні чи не найуживанішим терміном є «дискурс». Етимологічно він пов’язаний зі сферою лінгвістики. Під дискурсом сьогодні розуміють в лінгвістиці зв’язний текст у контексті багатьох конституюючи та екстралінгвістичних чинників – соціокультурних, прагматичних, психологічних, тощо. Коротко кажучи, дискурс – це «занурений в життя текст».
Комунікативна компетентність (ю. Хабермас).
Дискурс – это больше, чем свободный разговор, в котором собеседники не думают о соблюдении правил речевой коммуникации. Дискурс – это диалог, ведущийся с помощью аргументов, позволяющих выявить общезначимое, нормативное в высказываниях. И если обнаружена нормативность высказываний, то тем самым задана и нормативность поступков. Дискурс обеспечивает коммуникативную компетентность. Вне дискурса она отсутствует.
Коммуникативная компетентность—-это знание правил ведения дискурса и возможность на основе этого участвовать в нем, выдвигая собственные претензии (притязания) на общезначимость своих суждений.
