- •Предмет, об’єкт соціології комунікації.
- •Основні поняття соціології комунікації («спілкування», «мовна діяльність», «комунікація», «інтеракція», «інформація»).
- •Соціологія комунікацій як спеціальна галузь соціології.
- •Специфіка соціологічного аналізу комунікації.
- •Методи соціологічного дослідження комунікації
- •Онтологічний, гносеологічний, методологічний аспекти теорії соціальної комунікації.
- •Соціобіологія. Е.Уілсон.
- •Характеристика комунікативних революцій.
- •Соціолінгвістика.
- •Теорія мовного дефіциту б.Бернстайна.
- •Міфологічно-фольклорна, вербальна та аудіовізуальна стадії розвитку способів комунікації.
- •21. Джерело (відравник), повідомлення, канал, отримувач, зворотній зв’язок як основні елементи комунікаційного процесу.
- •22. Модель кодування / декодування інформації с.Холла.
- •23. Гіперреальність та симулякри (ж.Бодрійяр).
- •24. Код як система організації знаків.
- •25. Семантичний трикутник. Денотація і коннотація.
- •26. Бар’єри соціальної комунікації.
- •27. Лінійні моделі комунікації.
- •28. Циркулярні моделі комунікації.
- •29. Структурні моделі комунікації.
- •Модель комунікації г.Лассуела, недоліки лінійної моделі комунікації г.Лассуела.
- •31. Семіотична концепція комунікації. Праці ч. Пірса, ф. Соссюра
- •32. Синтактика. Семантика. Прагматика
- •33. Розуміючий підхід до вивчення комунікативних феноменів: витоки, основні принципи.
- •34. Розуміння як тлумачення тексту, реконструкція задуму автора (ф. Шлейєрмахер, в.Дільтей).
- •35. Місце природної мови серед інших знакових систем.
- •36. Усномовна комунікація.
- •37. Письмовомовна комунікація: властивості, види, функції.
- •38. Відмінність суспільств усної та письмової культури за г. Маклюеном.
- •40. Кінесика: жести, пози, міміка, погляди.
- •Проксеміка: дослідження просторових чинників комунікації.
- •Час як чинник комунікації. Пауза і ритм.
- •Психологічні особливості в процесі міжособистісної комунікації.
- •Аксіоми міжособистісної комунікації.
- •Психологічні і ситуаційні передумови міжособистісної комунікації.
- •Когнітивний та інтерактивний рівні масової комунікації.
- •Буденні типізації і запас наявного знання (а. Щюц).
- •Повсякденність як реальність особливого роду.
- •Міжособистісна взаємодія у символічному інтеракціонізмі. Концепція Дж. Міда.
- •Концепція міжособистісної комунікації е.Берна.
- •52. «Гарфінкелінг» як руйнування типових зразків взаємодії (г. Гарфінкель).
- •Поняття комунікативної дії (ю. Хабермас).
- •Комунікативна компетентність (ю. Хабермас).
- •Сутність, характеристики малої групи.
- •Комунікативна структура малої групи.
- •Сім’я як комунікативна група.
- •Види комунікації у групі: «коло», «ланцюг», «хрест».
- •Експерименти а.Бейвеласа.
- •Централізовані комунікативні структури: фронтальна, радіальна, ієрархічна.
- •Сутність масової комунікації.
- •Концепція інформаційного суспільства о. Тоффлера.
- •Інформаційні, нормативні, ідентифікуючі, культуротворчі функції масової комунікації. (вопрос очень специфический. Что смогла, то написала)
- •Особливості масової комунікації як суспільного інституту.
- •Концепція інформаційного суспільства р. Белла.
- •Розуміння масового суспільства і масової культури в межах провідних соціологічних теорій.
- •Форми та характеристики масової культури.
- •Особливості прояву масової та елітарної культури.
- •Характеристика праці Ортеги – і – Гассета «Бунт мас».
- •Поняття масового суспільства та масової культури в критичній теорії (франкфуртська школа).
- •Масова комунікація як соціальний інститут.
- •Змк і держава.
- •Роль змк у політиці (четверта влада).
- •Віртуалізація соціальних відносин.
- •Глобальна мережа: соціальні та культурні функції.
- •Змк як індустрія.
- •Роль економічних чинників у функціонуванні змк.
- •Аналіз праці п.Бурдьє «Про телебачення і журналістику»
- •Сутність реклами.
- •Соціальна реклама в змк.
- •Реклама як маніпуляція свідомістю.
Масова комунікація як соціальний інститут.
Масову комунікацію визначають як "специфічний суспільний інститут, що історично склався і розвивається та який реалізує шляхом швидкої передачі інформації за допомогою спеціальної техніки завдання формування світогляду і громадської думки великої, різнорідної, анонімної аудиторії і спонукає її до діяльності відповідно до настанов комунікатора".
Ще: "масова комунікація — це соціально обумовлений процес впливу інформації (пропагованого) за допомогою каналів пропаганди та інших технічних засобів на особистість, різні групи населення, суспільство у цілому, процес, який враховує соціальну, демографічну структуру аудиторії, її інтереси, запити, психологічне сприйняття, і спрямований на формування наукового світогляду, гармонійний розвиток людини"
Термін "масова комунікація" вживається як у вітчизняній, так і в закордонній літературі неоднозначно. Їм позначають як мінімум три явища: 1) процес передачі та поширення інформації на масову аудиторію, 2) власне інформацію, 3) засоби масової комунікації. Проблема неоднозначності цих визначень усвідомлюється вже достатньо давно. Ще у 1967 році на зустрічі соціологів, що досліджували проблеми масової комунікації, у м. Кяеріку була зроблена спроба прийняти спільне рішення — розуміти під масовою комунікацією соціальний процес поділу інформації у суспільстві засобами преси, радіо, телебачення тощо. Для позначення змісту комунікації було запропоновано користуватися терміном "соціальна інформація", а інститути розповсюдження комунікації "засобами масової інформації".
Засоби масової комунікації (інструментами спілкування) виступають преса, радіо, телебачення — інститути, за допомогою яких здійснюється комунікація.
Розглядаючи соціологічну модель масової комунікації, можна погодитися з тим, що основними елементами цієї моделі є: 1) соціальні суб'єкти, які взаємодіють в інформаційному процесі, 2) специфічні соціальні інститути цих суб'єктів, які опосередковують цю взаємодію, 3) сама масова інформація як сукупність знань, цінностей і норм. Остання виступає, з одного боку, предметом виробництва і поширення, з іншого — сприйняття і споживання. У цьому значенні масова комунікація — це "діяльність соціального суб'єкта з виробництва і поширення соціальної інформації, спрямована на формування напряму думок і дій соціального суб'єкта" [12]. Ця діяльність здійснюється за допомогою засобів комунікації.
ЗМК виступає в двоєдиної ролі: як інститут, що бере участь у процесі формування цілей розвитку суспільства, і як механізм їх актуалізації.
Змк і держава.
Наукова рефлексія щодо діяльності СМК пройшла етап дослідження її як чисто професійної сфери творчості по продукуванню інформації, зримою частини суті ЗМК на функціональному зрізі.
Не менш важливий аналіз СУЯ як соціального інституту, в діяльності якого стикаються інтереси різних соціальних суб'єктів, відкриваючи можливості для реалізації функцій більш глибинного характеру.
Реальна діяльність СМК існує сьогодні в режимі усвідомлення своїх прав різними соціальними суб'єктами. Спектр цих суб'єктів та настійність їх вимог для преси - процес, що складається історично, залежний, як ми пам'ятаємо, від безлічі параметрів соціального розвитку.
Розглянемо, які полюса напруги виникають тоді, коли на свободу слова в СМК претендують інші учасники соціальної дійсності, і хто ці соціальні суб'єкти.
Уявімо їх у такій послідовності:
1) держава;
2) політичні партії та рухи, громадську думку;
3) представники бізнесу, ПР-структури;
4) суспільство, зацікавлене в соціальній рекламі, Аудиторія, персоналії, окремі особистості.
Сучасне суспільний розвиток, охарактеризоване поняттям модернізації, має відмінні риси, серед яких як фундаментальних виділяються прогрес у сфері технологій; плюралізм, раціональність, тяжіння національних політичних державних утворень до міжнародних зв'язків на рівні економіки, політики і культури; демократія.
Стрімко мінливий світ пред'являє суб'єктам, що беруть участь в процесі модернізації (будь то окрема особистість, держава або об'єднання держав), головна вимога: усвідомити цінність і значимість нововведень, різноманітності соціокультурних зразків. Процеси модернізації не могли б відбутися, якби в якості бере участь в них суб'єкта не виступали маси людей, які відтворюють всю палітру соціальних угруповань, починаючи з етносу і закінчуючи окремою особистістю.
Враховуючи парадигму концепції громадянського суспільства, яка застосовується при аналізі сучасного функціонування демократії, владні структури як уособлення держави протиставляються всій решті частині соціуму, - масам.
Держава заважає вільному волевиявленню особистості, перешкоджає реалізації її можливостей - з цього переконання почалося протиставлення держави та індивіда. Отже, влада повинна уособлювати собою конституційні системи управління, сформовані за згодою самих вільних і рівних індивідів, вираженого в певних способах дії.
Система законодавства в країнах розвинених демократій складалася впродовж століть. Тож іще у 1859 р. відомий теоретик свободи преси Дж.Мілль у своєму трактаті “Про свободу” досліджував “властивості і межі тієї влади, яка може бути справедливо визнана суспільством над індивідом” [10, с. 288]. І на переконання дослідника, ніхто, у тому числі й сам народ, не має права обмежувати свободу висловлювання думок. Закріплене в законодавствах більшості європейських держав право доступу громадян до інформації є одним з основних прав людини.
Визначальними для започаткування європейських стандартів права доступу до інформації стали положення ст. 19 Загальної декларації прав людини (1948) та ст. 10 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини (1950), в яких уперше на міжнародному рівні було використано термін “інформація”.
Своєрідну доктрину свободи слова, а відтак – засобів масової інформації закріплено в резолюції “Журналістські свободи і права людини”, прийнятій у рамках 4-ї Європейської конференції міністрів з питань політики у сфері засобів масової інформації (Прага, 7-8 грудня 1994 р.). Принципово важливими рішеннями Ради Європи щодо свободи масової інформації, гарантій права доступу до інформаційних ресурсів та відповідальності засобів масової комунікації перед суспільством можна вважати рекомендації Комітету міністрів “Про заходи щодо забезпечення прозорості засобів масової інформації” (1997) та “Про заходи щодо стимулювання плюралізму в засобах масової інформації” (1998).
Водночас регулювання і контроль діяльності засобів масової комунікації здійснюється через систему національного законодавства та шляхом розробки і втілення спеціальних урядових програм сприяння ЗМК.
Тому варто розглядати інформаційну сферу суспільства як самостійний феномен, розвиток якого підвладний, з одного боку, своїм закономірностям, з другого – державному регулюванню діяльності ЗМК через інформаційне законодавство.
