- •Предмет, об’єкт соціології комунікації.
- •Основні поняття соціології комунікації («спілкування», «мовна діяльність», «комунікація», «інтеракція», «інформація»).
- •Соціологія комунікацій як спеціальна галузь соціології.
- •Специфіка соціологічного аналізу комунікації.
- •Методи соціологічного дослідження комунікації
- •Онтологічний, гносеологічний, методологічний аспекти теорії соціальної комунікації.
- •Соціобіологія. Е.Уілсон.
- •Характеристика комунікативних революцій.
- •Соціолінгвістика.
- •Теорія мовного дефіциту б.Бернстайна.
- •Міфологічно-фольклорна, вербальна та аудіовізуальна стадії розвитку способів комунікації.
- •21. Джерело (відравник), повідомлення, канал, отримувач, зворотній зв’язок як основні елементи комунікаційного процесу.
- •22. Модель кодування / декодування інформації с.Холла.
- •23. Гіперреальність та симулякри (ж.Бодрійяр).
- •24. Код як система організації знаків.
- •25. Семантичний трикутник. Денотація і коннотація.
- •26. Бар’єри соціальної комунікації.
- •27. Лінійні моделі комунікації.
- •28. Циркулярні моделі комунікації.
- •29. Структурні моделі комунікації.
- •Модель комунікації г.Лассуела, недоліки лінійної моделі комунікації г.Лассуела.
- •31. Семіотична концепція комунікації. Праці ч. Пірса, ф. Соссюра
- •32. Синтактика. Семантика. Прагматика
- •33. Розуміючий підхід до вивчення комунікативних феноменів: витоки, основні принципи.
- •34. Розуміння як тлумачення тексту, реконструкція задуму автора (ф. Шлейєрмахер, в.Дільтей).
- •35. Місце природної мови серед інших знакових систем.
- •36. Усномовна комунікація.
- •37. Письмовомовна комунікація: властивості, види, функції.
- •38. Відмінність суспільств усної та письмової культури за г. Маклюеном.
- •40. Кінесика: жести, пози, міміка, погляди.
- •Проксеміка: дослідження просторових чинників комунікації.
- •Час як чинник комунікації. Пауза і ритм.
- •Психологічні особливості в процесі міжособистісної комунікації.
- •Аксіоми міжособистісної комунікації.
- •Психологічні і ситуаційні передумови міжособистісної комунікації.
- •Когнітивний та інтерактивний рівні масової комунікації.
- •Буденні типізації і запас наявного знання (а. Щюц).
- •Повсякденність як реальність особливого роду.
- •Міжособистісна взаємодія у символічному інтеракціонізмі. Концепція Дж. Міда.
- •Концепція міжособистісної комунікації е.Берна.
- •52. «Гарфінкелінг» як руйнування типових зразків взаємодії (г. Гарфінкель).
- •Поняття комунікативної дії (ю. Хабермас).
- •Комунікативна компетентність (ю. Хабермас).
- •Сутність, характеристики малої групи.
- •Комунікативна структура малої групи.
- •Сім’я як комунікативна група.
- •Види комунікації у групі: «коло», «ланцюг», «хрест».
- •Експерименти а.Бейвеласа.
- •Централізовані комунікативні структури: фронтальна, радіальна, ієрархічна.
- •Сутність масової комунікації.
- •Концепція інформаційного суспільства о. Тоффлера.
- •Інформаційні, нормативні, ідентифікуючі, культуротворчі функції масової комунікації. (вопрос очень специфический. Что смогла, то написала)
- •Особливості масової комунікації як суспільного інституту.
- •Концепція інформаційного суспільства р. Белла.
- •Розуміння масового суспільства і масової культури в межах провідних соціологічних теорій.
- •Форми та характеристики масової культури.
- •Особливості прояву масової та елітарної культури.
- •Характеристика праці Ортеги – і – Гассета «Бунт мас».
- •Поняття масового суспільства та масової культури в критичній теорії (франкфуртська школа).
- •Масова комунікація як соціальний інститут.
- •Змк і держава.
- •Роль змк у політиці (четверта влада).
- •Віртуалізація соціальних відносин.
- •Глобальна мережа: соціальні та культурні функції.
- •Змк як індустрія.
- •Роль економічних чинників у функціонуванні змк.
- •Аналіз праці п.Бурдьє «Про телебачення і журналістику»
- •Сутність реклами.
- •Соціальна реклама в змк.
- •Реклама як маніпуляція свідомістю.
Концепція інформаційного суспільства р. Белла.
Концепція «постіндустріального суспільства» Деніела Белла створена для теоретичного опису можливого шляху розвитку капіталістичного суспільства.
Постіндустріальне суспільство
Белл визначає постіндустріальне суспільство як «суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що найважливіше, в якому впровадження нововведень все більшою мірою залежить від досягнення теоретичних знань. Постіндустріальне суспільство передбачає виникнення інтелектуального класу, представники якого на політичному рівні виступають як консультанти, експерти або технократи» [2].
Тобто центральною ознакою «постіндустріального суспільства», за Беллом, є панування науки, наукових знань. Белл відриває науку від економіки, проголошує її автономність, розглядає її розвиток як передумову нової організації і структури суспільства. Основними елементами цієї структури стануть університети, наукові інститути, науково-дослідні організації. Оскільки «велика наука» перебуває поза ідеологією, то Белл намагається протиставити її «великому бізнесу».
Зміна соціальної структури суспільства змінює і характер суперечностей. Белл писав: «Якщо для індустріального суспільства є характерною боротьба між капіталістом і робітником на підприємстві, то в постіндустріальному суспільстві конфлікт проявляється у зіткненні між фахівцем і простолюдином в організаціях і в суспільстві».
Наукова база для концепції
Загальнометодологічною основою концепції «постіндустріального суспільства» є (так само, як і концепції «індустріального суспільства») еволюційний підхід до історичного розвитку і принцип технологічного детермінізму. Щоправда, останній доповнюється іншими принципами.
Розуміння масового суспільства і масової культури в межах провідних соціологічних теорій.
Теории «массового общества»
К теориям «массового общества» относится целый ряд социологических, социально-философских и философско-исторических, а также культурологических концепций. Они претендуют на описание и объяснение социальных и личностных отношений современного общества с точки зрения возрастания роли масс в истории, однако рассматривают этот процесс как преимущественно негативный, как своего рода патологию общества. Совпадая в основной посылке с марксистской идеей возрастания роли народных масс, эти теории кардинально расходились с ней в оценке последствий данного процесса.
Практически все эти теории считали «массовой» такую социальную структуру, в которой человек нивелируется, становясь безликим элементом социальной машины, подогнанным под ее потребности, ощущая себя жертвой обезличенного социального процесса. Истоки теорий массового общества — в уже упоминавшейся критике капитализма со стороны аристократии, утратившей в свое время сословные привилегии и оплакивавшей патриархальный жизненный уклад (Э. Берк, Ж. де Местр, а также консервативные романтики Франции и Германии XIX века). Соответственно, массовое общество и дальше рассматривалось как фатальное следствие индустриализации и урбанизации, которые оторвали общество от «доиндустриальных структур», разрушили «промежуточные отношения» — общину, цех и даже семью. Основой массового общества называлось массовое производство стандартизированных вещей и манипулирование вкусами и взглядами людей, их психологией.
Непосредственным предшественником этих теорий считается Ф. Ницше, утверждавший, что с определенных пор главную роль в обществе играет масса, преклоняющаяся перед всем заурядным. В определенной мере о том же писали Г. Лебон и Г. Тард. Первой попыткой создать целостную теорию «массового общества» стал ее «аристократический» или консервативный вариант, получивший наиболее законченное выражение в трудах X. Ортеги-и-Гассета (Ортега-и-Гассет, 1989). Суть этой концепции проста. «Неблагодарные массы» вместо того, чтобы следовать за элитой, «рвутся к власти», хотя совершенно не обладают способностью управлять, и пытаются вытеснить элиту из ее традиционных сфер — политики и культуры. В этом, по мнению Ортеги-и-Гассета, и была главная причина катаклизмов XX века.
В середине XX века возникли два основных варианта теорий массового общества: либерально-критический (К. Маннгейм, Д. Рисмен, Э. Фромм) и леворадикальный (Р. Миллс (1959)). Острие их критики было направлено против бюрократизации и централизации власти, усиления контроля над личностью со стороны государственно-монополистической организации общества, против отчуждения, атомизации, кон-формизации людей.
В 1960-1970-е гг. американские социологи Д. Белл и Э. Шилз объявили теории массового общества «неоправданно критическими», дисфункциональными по отношению к существующей системе и попытались реструктурировать их, направив в русло официальной идеологии. Так, Шилз подчеркивал интеграцию уже далеко не «атомизированных», а адаптированных «народных масс» в систему социальных институтов «массового общества». Он полагал, что посредством массовых коммуникаций они усваивают нормы и ценности, создаваемые элитой, и общество движется по пути преодоления социальных антагонизмов.
Развивая сходные представления, немецкий политолог Г. Шишков пояснял: масса существовала всегда, но только теперь стало «массовым» все общество; если раньше масса выступала как фрагмент общества, то в XX веке общество выступает как масса. Констатация этого, однако, была мало эвристичной.
Данные концепции были подвергнуты резкой критике. После этого, по сути, наступил закат теорий «массового общества». Причиной этого была следующая принципиальная ошибка. Дело в том, что само понятие «масса» было взято философами, политологами и социологами из социальной психологии. + 70вопрос
