Самостійна робота

Тема. Загальні положення по обліку товарно-матеріальних цінностей.

Мета:

• вивчити основні термінологічні поняття теми, ознайомитись з основними питаннями теми;

• формувати аналітичне мислення, уміння розвивати волю і самостійність;

• виховувати у студентів охайність, почуття відповідальності, сумлінне ставлення до своїх обов’язків, інтерес до обраної професії

• застосовувати найбільш оптимальні методи організації самостійної роботи студентів поза заняттями;

План вивчення теми

1. Організація та документальне оформлення обліку товарно-матеріальних цінностей(ТМЦ).

2. Облік ТМЦ(запасів) на складі.

3. Поняття та оцінка запасів.

4. Нормативна база по обліку запасів.

Форма контролю

Конспект, відповіді на запитання, виконання завдань.

Опорний конспект

При вивченні теми студентам пропонується засвоїти необхідний мінімум теоретичних знань та звернути особливу увагу на наступне:

Нормативні документи:

• П(с)БО 9 «Запаси», затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р.№ 246.

• Положенню «Про порядок збору і здачі відходів і брухту драг металу» від 23.06.94 № 54/11/161/91/15

• Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»

• План рахунків бухгалтерського обліку , затверджений Наказом Міністерством Фінансів України 30.11.99 №291

• Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №6 «Виправлення помилок” і змін у фінансовій звітності» 28.05.99 №137

• Інструкція про інвентаризацію основних засобів, нематеріальних активів, матеріальних цінностей, коштів, документів, розрахунків від 11.08.94 №69

• Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку від 24.05.95 №88

• Наказ Міністерства статистики України про твердження типових форм первинного обліку №352 від 29.12.95

• Порядок визначення розмірів збитку від розкрадань, нестачі, знищення матеріальних цінностей від 22.10.96 №116

Запаси — активи підприємства, які:

• утримуються для подальшого продажу за умов звичайної діяльності;

• перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

• утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

Запаси визнаються активами, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов’я­зані з їхнім використанням, та їхня вартість може бути достовірно визначена.

У балансі запаси оцінюються за первісною вартістю або за чис­тою вартістю реалізації.

Порядок визначення балансової вартості залежить від шляху надходження запасів на підприємство.

Первісна вартість запасів, придбаних за плату, складається з витрат підприємства, пов’язаних із придбанням. До них включаються:

• суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків;

• суми ввізного мита;

• суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;

• транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів);

• інші витрати, які безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів).

Первісна вартість запасів, внесених до статутного капіталу, визначається як справедлива вартість, погоджена засновниками підприємства, під час реєстрації підприємства і відображена в його установчих документах.

Первісна вартість запасів, одержаних безоплатно, являє собою справедливу вартість, яка складалася на момент надход­ження.

Первісна вартість запасів, придбаних у результаті обміну на подібні запаси, дорівнює балансовій вартості переданих запасів.

При цьому, якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість, то первісною вартістю є їхня справедлива вартість, а різниця включається до витрат звітного періоду.

Первісна вартість запасів, що придбані в обмін на неподібні запаси, дорівнює справедливій вартості переданих запасів, збіль­шених (зменшених) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) в процесі обміну.

Первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається собівартість їх виробництва.

Не всі витрати підприємства, пов’язані з надходженням запасів, включаються у первісну вартість.

Так, не включаються до первісної вартості:

• понаднормовані втрати і нестачі запасів, що виникли під час транспортування запасів;

• проценти за користування позиками, одержаними для придбання запасів;

• витрати на збут;

• загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосеред­ньо не пов’язані з придбанням і доставкою запасів.

Ці витрати відносяться до витрат діяльності того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Якщо первісна вартість запасів суттєво змінилася на дату складання балансу або запаси зіпсовані, застарілі, або іншим чином втратили первісно очікувану економічну вигоду, то як балан­сова вартість використовується чиста вартість реалізації.

Чиста вартість реалізації запасів — очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію.

Різниця між первісною вартістю запасів і чистою вартістю реалізації та вартість повністю втрачених запасів списуються на витрати звітного періоду із відображенням у позабалансовому обліку. Після встановлення осіб, які мають право відшкодовувати втрати, належна до відшкодування сума зараховується до складу дебіторської заборгованості й доходу звітного періоду.

Якщо чиста вартість реалізації тих запасів, що були уцінені, надалі збільшується, то на суму збільшення чистої вартості реалізації, але не більше суми попереднього зменшення сторнується запис про попереднє зменшення вартості запасів.

Для ведення бухгалтерського обліку запаси класифікують на такі групи:

• сировина, основні й допоміжні матеріали, комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;

• незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу;

• готова продукція, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;

• товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;

• молодняк тварин і тварини на відгодівлі, продукція сільського і лісового господарства.

Відповідно до наведеної класифікації у плані рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій передбачені для обліку наявності і руху запасів рахунки класу 2, що відображено на рис. 13.1.

Усі операції з руху виробничих запасів оформлюються первинними документами.

Форми цих документів затверджені наказом Міністерства статистики України від 21.06.1996 р. № 493.

Виробничі запаси, які надходять на підприємство, оприбутковуються матеріально відповідальними особами (завідувачами складами, комірниками та іншими особами) на підставі товарно-транспортних накладних, рахунків-фактур та інших супроводжувальних документів, і оформляються прибутковим ордером типової форми № М-3 або № М-4

Якщо в результаті приймання виробничих запасів будуть встановлені кількісні та якісні розбіжності з даними супроводжувальних документів постачальника, а також при прийманні запасів, що надійшли без документів комісія підприємства складає акт про приймання матеріалів типової форми № М-7.

Для скорочення обсягів роботи дозволяється замість виписування прибуткових ордерів оформляти приймання запасів способом відміток (штамп) відповідальної особи на супроводжувальних документах.

Приймання запасів від власних підрозділів підприємства (невикористання матеріалів, відходів оформляється накладними на внутрішнє переміщення матеріалів (ф. № М-11).

Упровадження запасів у виробництво оформляється лімітно-забірними картами (ф. № М-8 і 9) і накладними-вимогами (ф. № М-11).

Лімітно-забірні картки призначені для оформлення відпускання матеріалів, які систематично споживаються під час виготовлення продукції, а також для поточного контролю за дотриманням установлених лімітів відпускання запасів на виробничі потреби. Вони також використовуються для оперативного обліку відпускання запасів у межах затвердженого ліміту.

Лімітно-забірні картки виписують у двох примірниках відділом постачання або плановим відділом, один з яких передається цеху-одержувачу, а другий — на склад. У названій картці вказується ліміт (норма) відпускання запасів (на певний період — місяць, квартал), а під час відпускання матеріалів робиться запис про фактичну кількість відпущених матеріалів і визначається залишок ліміту.

Кожного місяця лімітно-забірні картки передаються до бухгал­терії для списання матеріалів на виробництво.

Накладна-вимога на відпускання (внутрішнє переміщення) матеріалів (ф. № М-11) використовується для оформлення операцій разового (не систематичного) відпускання матеріалів для господарських цілей, а також для оформлення внутрішнього переміщення запасів зі складу на склад, з цеху на склад.

Відпускання запасів, їх використання можуть оформлятися й іншими первинними документами: актом-вимогою на заміну (додаткове відпускання) матеріалів (ф. № 10); накладною на відпускання товарно-матеріальних цінностей (ф. № М-20), актом про витрату давальницьких матеріалів (ф. № М-23) тощо.

Усі первинні документи на оприбуткування та відпускання запасів матеріально відповідальними особами в установлені строки за реєстром приймання-здачі документів (ф. № М-13) передаються для обробки до бухгалтерії.

Проблема організації аналітичного обліку (за номенклатурними номерами) вирішується з прийманням облікової політики підприємства. За великої номенклатури запасів доцільно застосовувати оперативно-бухгалтерський метод. За цим методом кіль­кісно-сортовий облік запасів на складах ведеться матеріально від­повідальними особами в картках складського обліку (ф. № М-12) , які відкриваються бухгалтерією на кожний номенклатурний номер запасів. Матеріально відповідальна особа в цих картках записує кожну операцію з надходження та відпускання матеріалів і визначає залишок запасів. Підставою для записів є первинні документи на оприбуткування та відпускання запасів.

Бухгалтерія постійно контролює правильність ведення складського обліку відповідно до первинних документів. Контроль здійснюється за графіком безпосередньо на складі в присутності матеріально відповідальної особи. Бухгалтер перевіряє правильність записів і визначення залишків, що підтверджує своїм підписом у картці. Потім за реєстром забирає первинні документи для бухгалтерської обробки.

Після такого контролю картки складського обліку перетворюються з регістрів оперативного обліку в регістри оперативно-бухгалтерського обліку та в бухгалтерії не потрібно вести аналітичний облік наявності та руху запасів за кожним номенклатурним номером. Бухгалтерія здійснює означений тільки в грошовому виразі та за однорідними групами (чорні метали; кольорові метали; хімікати тощо) в розрізі синтетичних рахунків, субрахунків, місць зберігання та матеріально відповідальних осіб.

Для погодження даних кількісного складського обліку з вартісним бухгалтерським застосовуються книги залишків матеріалів (сальдові відомості). Вони відкриваються щодо кожної матеріально відповідальної особи окремо. У ці регістри на кожне перше число місяця матеріально відповідальні особи переносять з карток складського обліку перевірені бухгалтерією залишки матеріалів. Книги (відомості) заповнюються відповідно до номенклатурних номерів і однорідних груп.

У бухгалтерії ці дані оцінюються за обліковими цінами, за якими ведеться аналітичний облік руху та наявності матеріалів у розрізі однорідних груп. Таким чином буде одержана інформація про вартість матеріалів за даними складського обліку та відомостями бухгалтерії. Такі записи повинні збігатися, тому що складський і бухгалтерський облік ведуться за даними одних і тих самих первинних документів та оцінюються за одними цінами. Якщо за якоюсь групою дані про залишки (сальдо) неоднакові, то бухгалтерія здійснює перевірку та виявляє помилки.

Оперативно-бухгалтерський метод доцільно застосовувати як за ручної, так і за комп’ютерної обробки інформації.

У разі невеликої номенклатури запасів у бухгалтерії може вестися аналітичний облік наявності та руху запасів у розрізі номенклатурних номерів як у кількісному, так і у вартісному виразі. На підставі одержаних від матеріально відповідальних осіб прибутково-видаткових документів бухгалтер оформлює відомості оприбуткування та списання (відпускання) матеріалів, які використовуються для щомісячного складання оборотних відомостей у розрізі номенклатурних номерів, тобто кількісно-сумарного обліку, де й відображається інформація про залишки матеріалів на початок місяця, надходження та списання й залишок на кінець місяця. Контроль за узгодженістю даних бухгалтерського та складського обліку здійснюється бухгалтерією способом звіряння даних оборотних відомостей і даних карток складського обліку. Цей метод може застосовуватися в умовах широкого використання обчислювальної техніки.

На практиці за невеликої кількості номенклатурних номерів запасів можуть застосовуватися матеріальні звіти, в яких матеріально відповідальні особи відображають дані про залишки і рух запасів у розрізі номенклатурних номерів, але тільки в кількісних вимірниках, а бухгалтерія після перевірки цих даних на підставі первинних документів обчислює вартість цих запасів. У результаті такого обліку відпадає необхідність у веденні оборотних відомостей.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про запаси регулюються П(С)БО 9 “Запаси”.

Рис. 13.1. Рахунки класу 2 «Запаси»

Якщо підприємство для поточного обліку застосовує (постійні) ціни та окремо групує транспортно-заготівельні витрати, то у процесі списання запасів виникає потреба в операції з розрахунку і списанню транспортно-заготівельних витрат. Методика цього розрахунку викладена в П(С)БО 16. Транспортно-заготівельні витрати розподіляються між вартістю використаних (списаних) запасів і їхнім залишком на кінець місяця. Для цього визначається середній відсоток транспортно-заготівельних витрат до облікової вартості запасів на початок місяця та тих, які надійшли протягом місяця. Потім вартість використаних (списаних) запасів перемножується на середній відсоток і так визначається сума транспортно-заготівельних витрат, яка підлягає списанню. Приклад розрахунку наведено в табл. 13.1.

Таблиця 13.1.