Хід самостійної роботи

1. Скласти конспект (І рівень)

2. Дати відповіді на запитання ( ІІ рівень)

3. Розв’язати задачі (ІІІ рівень)

Для більш глибшого засвоєння теми студентам рекомендується виконати наступне:

І. Контрольні питання :

1. Дайте визначення терміну «витрати».

2. Які рахунки використовуються для ведення обліку витрат?

3. Що визначають методологічні принципи формування в б/о інформації про витрати підприємства?

4. Що таке виробнича с/в і що вона в себе включає?

5. Яка мета обліку собівартості продукції?

6. Наведіть класифікацію витрат.

7. Як групуються витрати операційної діяльності за статтями калькуляції.

8. Що визначається витратами звітного періоду?

9. Назвіть призначення рахунків класів 8 і 9.

10. Хто може використовувати тільки рахунки класу 8?

11. Як групуються витрати за елементами?

ІІ. Контрольні завдання

1. Виконати тестові завдання №18, 19, 32, 122, 123, 126, 127, 130, 138, 145 зі збірника задач [11].

Самостійна робота

Тема. Облік витрат допоміжних виробництв.

Мета:

• вивчити основні термінологічні поняття теми, ознайомитись з основними питаннями теми;

• формувати аналітичне мислення, уміння розвивати волю і самостійність;

• виховувати у студентів охайність, почуття відповідальності, сумлінне ставлення до своїх обов’язків, інтерес до обраної професії

• застосовувати найбільш оптимальні методи організації самостійної роботи студентів поза заняттями;

План вивчення теми

1. Облік енергосилових виробництв.

2. Облік витрат по автотранспорту.

3. Облік ремонтних виробництв.

Форма контролю

Конспект, відповіді на запитання, виконання завдань.

Опорний конспект

При вивченні теми студентам пропонується засвоїти необхідний мінімум теоретичних знань та звернути особливу увагу на наступне:

Виробничий процес може відбуватися не тільки внаслідок споживання факторів виробництва (необоротних активів, предметів праці та живої праці), а й при протіканні без затримок процесів господарської діяльності (інвестування, постачання, збут), що передбачає зв'язки з іншими підприємствами по лінії постачання та збуту продукції. Значний вплив на виробничий процес мають допоміжні виробництва, які забезпечують основні цехи електро­енергією, парою, холодом, стиснутим повітрям, тарою, інструмен­том, надають послуги з ремонту та ін.

Продукція, роботи й послуги допоміжних виробництв у більшості випадків споживаються всередині підприємства, хоча при їх великих потужностях доцільно відпускати продукцію, роботи і послуги стороннім споживачам, що значно знижує собівартість основної продукції.

Продукція, роботи й послуги передаються споживачам (цехам, дільницям, бригадам, змінам, відділам) за плановими цінами або фактичною собівартістю минулого місяця.

Бухгалтерський облік допоміжних виробництв повинен забезпе­чити, як мінімум, такі дані:

• обсяг виробництва продукції, робіт чи послуг;

• визначення фактичних витрат на виробництво;

• надання послуг споживачам у натуральному вираженні;

• розрахунок фактичної собівартості продукції для споживачів;

• розрахунок техніко-економічних показників роботи виробництва;

• розрахунок ефективності роботи.

Допоміжні виробництва виділяються в окремі структурні підроз­діли за технологічним принципом - за продукцією чи послугами, які вони випускають чи надають для основного виробництва, або за характером послуг (парокотельні, транспортні). За технологією вони поділяються на прості і складні.

До простих відносяться виробництва, які випускають один вид продукції чи послуг (електростанції, парокотельні, компресорні та водозабірні станції та ін.), в яких відсутнє незавершене вироб­ництво. Облік тут організовується за простим методом, коли вит­рати за місяць збираються в цілому по виробництву, а собівартість одиниці продукції (послуг) визначається шляхом ділення витрат на кількість випущеної продукції - кВт/г, м, т/км та ін.

У складних виробництвах технологічний процес складається з відокремлених переділів (ремонтно-механічні та ремонтно-будівельні цехи, тарне виробництво, інструментальне виробництво, експериментальні цехи та ін.). У цих виробництвах може бути незавершене виробництво, що й обумовлює ускладнення методо­логії та організації обліку.

Для вказаних виробництв, як правило, застосовується позамов­ний метод обліку, Оскільки його об'єктом є не тільки готова продукція, а й окремі переділи, тому може використовуватися також попередільний метод обліку витрат. Позамовний метод передбачає відкриття виробничих замовлень, хоча за характером технології продукція може оброблятися в декількох переділах чи фазах виробництва. Не виключається ведення позамовно-норма­тивного методу обліку витрат, що передбачає розробку норм і нормативів на матеріали, заробітну плату, загальновиробничі витрати, фіксування в документації" витрат за нормами, відхи­леннями від норм та змінами норм.

Витрати допоміжних виробництв збираються на рахунку 23 «Виробництво» із зазначенням субрахунку, що необхідно для розмежування основних і допоміжних виробництв. Для основних цехів доцільно використовувати рахунок 23 «Виробництво» та субрахунок 1, а далі в коді вказувати номери основних цехів (наприклад, 23101, 23102, 23103 - що означає: 23 - виробництво, 1 - основне, 01, 02, 03 - номер цеху, а далі код може ускладню­ватися за рахунок номерів замовлень). Для допоміжних вироб­ництв можна використати субрахунок 2, а потім вказувати номер цеху (23201, 23202 та ін.).

Аналітичний облік витрат у простих допоміжних виробництвах ведеться в розрізі статей витрат без підрозділу за видами продукції, оскільки в них виробляється один вид продукції чи послуг; у склад­них виробництвах - за статтями витрат у розрізі окремих видів продукції чи послуг у відомостях (картках) аналітичного обліку.

Собівартість замовлення визначається в бухгалтерії після отримання повідомлення цеху про його виконання. Продукція і послуги для власного споживання основними цехами оцінюється за фактичною цеховою собівартістю (матеріальні витрати, заробітна плата, загальновиробничі витрати), а при виконанні робіт (послуг) для сторонніх організацій та свого капітального будівництва й обслуговуючих господарств - за цінами, що включають витрати цеху, адміністративні та збутові витрати і певну суму прибутку.

Процес визначення собівартості одиниці продукції усклад­нюється тим, що цехи допоміжного виробництва, як правило, надають послуги один одному.

Так, наприклад, транспортний цех здійснює перевезення палива для електростанції та одночасно отримує від неї електроенергію. В цьому випадку для розрахунку собівартості електроенергії треба знати собівартість отриманих від транспортного цеху послуг, а для розрахунку собівартості послуг транспортного цеху - собівартість отриманої електроенергії. Собівартість отриманих послуг може визначатися за плановою собівартістю поточного місяця або за фактичною собівартістю минулого місяця.

Наприклад, за травень 200_ р. транспортний цех для електростанції надав послуги з перевезення вугілля у кількості 100 т/км, а від електростанції отримав 250 кВт/г електро­енергії. Планова ціна: 1 т/км - 35 грн.., 1 кВт/г - 20 грн.

Визначити загальну собівартість послуг транспортного цеху й електроенергії та визначити собівартість 1 т/км і 1 кВт/г за травень 2000_ р.

Таблиця 16.1.

Визначення собівартості послуг за травень 200_ р. (грн.)

Допоміжні виробництва	Витрати власні за місяць	Передано послуг (мінусується)	Отримано послуг (додається)	Витрати з ураху­ванням отрима­них і переданих послуг	Вироблено послуг всього (т/км, кВт/г)	Собівартість (грн..)
Транспортний цех Електростанція	317 240 596 370	3 500 5 000	5 000 3 500	318 740 594 870	100 00 300 00	31,87 19,83
Разом:	913 610	8 500	8 500	913 610	X	X

Як видно з табл. 16.1, транспортний цех передав послуг на 3 500 грн. (10 0 х 35 ), а отримав на 5 000 грн. (25 0 х 20 ). Фактична собівартість визначена з урахуванням отриманих (додаєть­ся до власних витрат) та переданих (мінусується) послуг. Отрима­ний результат ділиться на кількість одиниць вироблених послуг (318 740 / 100 00 = 31,87 грн., 594 870 / 30 000 = 19,83 грн.). Собівартість продукції (послуг) формується за дебетом рахунків 23 «Виробництво» на субрахунках 23201 (транспортний цех) та 23202 (електростанція) у відомостях № 12 за прямими й накладними витратами, з кредита різних рахунків:

Д 23 «Виробництво» (субрахунки 23201 /транспортний цех/ та 23202 /електростанція/);

К 13 «Знос необоротних активів» - знос на вартість основних засобів, необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів цехів допоміжного виробництва;

К 20 «Виробничі запаси» - на вартість сировини, матеріалів, купованих напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива, будівельних матеріалів, запасних частин та ін.;

К 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети» - на вартість використаних малоцінних предметів;

К 23 «Виробництво» - вартість робіт і послуг, отриманих від

інших допоміжних цехів; К 24 «Брак у виробництві» - на вартість втрат від браку;

К 37 «Розрахунок з різними дебіторами» - виплачений раніше аванс за надання послуг сторонніми організаціями;

К 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядниками» - на вартість послуг, отриманих від сторонніх організацій;

К 66 «Розрахунки з оплати праці» - нарахування заробітної плати працівникам допоміжних цехів;

К 65 «Розрахунки за страхуванням» - на вартість страхування за встановленими тарифами;

К 68 «Розрахунки за іншими операціями» - на вартість різних послуг некомерційного характеру, розрахунки з дочірніми підприємствами;

К 91 «Загальновиробничі витрати» - на суму витрат на органі­зацію цеху та управління ним.

Можуть кореспондувати також інші рахунки (рахунки класу 8, якщо підприємство ними користується; 39, 47 тощо).

За кредитом рахунка 23 «Виробництво» списуються витрати на споживачів продукції (робіт) допоміжних виробництв за дебетом таких рахунків:

К 23 «Виробництво» (субрахунки 23201 /транспортний цех/ та 23202 /електростанція/);

Д 23 «Виробництво» - на цехи основного виробництва (за розрахунками спожитих послуг за їх собівартістю);

Д 23 «Виробництво» - на цехи допоміжного виробництва (за рахунком спожитих послуг та їх собівартістю);

Д 91 «Загальновиробничі витрати» - вартість послуг для загальноцехових потреб (освітлення, опалення, ремонт офісу, цеху);

Д 92 «Адміністративні витрати» - на вартість послуг для загальногосподарських потреб;

Д 20 «Виробничі запаси» - оприбуткування тари, запасних частин, виготовлених допоміжними цехами;

Д 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети» - оприбутку­вання інструментів, малоцінних предметів, виготовлених допоміжними цехами;

Д 90 «Собівартість реалізації» - на вартість послуг, відпущених на сторону;

Д 93 «Витрати на збут» - на вартість робіт і послуг для відділу збуту;

Д 94 «Інші витрати» - на вартість наданих послуг для обслуго­вуючих виробництв і господарств.