Тема 5 ризик незбалансованої ліквідності

Ліквідність банківської системи – це спроможність забезпечити своєчасне виконання всіх боргових зобов’язань перед вкладниками, кредиторами і засновниками банківських установ, можливість залучати в повному обсязі вільні кошти юридичних та фізичних осіб, надавати кредити й інвестувати розвиток економіки країни.

Ліквідність банку – це його здатність своєчасно погашати свої зобов’язання. Інакше кажучи, суми його грошових коштів, які можна швидко мобілізувати з інших джерел, дають змогу вчасно виконувати зобов’язання за пасивом.

Короткотермінова ліквідність визначається з врахуванням прогнозу стану банку на 1 – 3 місяці.

Довготермінова ліквідність визначається з врахуванням прогнозу стану банку на період більше одного року.

Статистична та динамічна ліквідність банку бувають різними за ступенем повноти: повна, задовільна та незадовільна ліквідність. Повна ліквідність банку дає змогу виконувати всі зобов’язання за всіма договорами без порушень термінів. Задовільна ліквідність банку – це стан ліквідності, за якої банк порушує зобов’язання тільки за платежами, які пов’язані з адміністративно-господарськими витратами. Всі інші види порушень зобов’язань банком свідчать про незадовільну ліквідність.

До числа внутрішніх факторів, які визначають ліквідність банківських установ, належать:

• співвідношення активних і пасивних операцій по термінам погашення;

• якість активів;

• достатність власних і стабільність залучених коштів;

• фінансові результати діяльності банку.

До зовнішніх факторів, які впливають на ліквідність банку, належать:

• розвиток фінансового та грошового ринку;

• виконання Національним банком України своїх функцій з управління ліквідністю банківської системи країни

• загальні кризові явища в економіці.

Управління ліквідністю банку передбачає створення моделей, за допомогою яких можна було б аналізувати окремі аспекти його діяльності. Завдання полягає в тому, щоб об’єднати ці моделі в єдину систему, яка поряд із дотриманням принципів ліквідності з високим ступенем адекватності давало б змогу відтворити й описати внутрішні процеси, властиві банку.

На даний час в банківській практиці є декілька методів управління ліквідністю, які базуються або на методах управління активами, або управління пасивними операціями.

Процес управління активами і пасивами спрямований на залучення максимально допустимого обсягу ресурсів (як власних, так і позичених) та їх розміщення в максимально дохідні активи, що мають потрібний рівень ліквідності й обмежений рівень ризику. При цьому керівництво банку має прагнути максимізувати поточну вартість активів та оптимізувати кінцеві фінансові результати.

Під процесом управління активами слід розуміти шляхи і порядок розміщення власних і залучених коштів.

Управління пасивами – це діяльність, пов’язана із залученням коштів вкладників та інших кредиторів і визначенням відповідної комбінації джерел коштів для даного банку.

Збалансоване управління ліквідністю (через активи і пасиви) – полягає у тому, що частина попиту на ліквідні кошти задовольняється за рахунок нагромадження високоліквідних активів, а решта – за допомогою проведення операцій запозичення коштів.

Як і будь-який управлінський процес, управління ліквідністю банку включає в себе дві складові: стратегічне та оперативне (поточне) управління.

Діяльність стосовно стратегічного управління спрямована на забезпечення стратегічної позиції, яка забезпечить майбутню життєздатність організації в умовах, які змінюються.

Оперативне управління займається виконанням існуючої стратегічної позиції банку з метою досягнення стратегічних цілей організації на малому плановому горизонті.

Основні теорії управління ліквідності:

• теорія комерційних позик;

• теорія переміщення активів;

• теорія очікуваного доходу;

• теорія управління пасивами.

Підвищення попиту на ліквідні засоби зумовлений:

• зняттям клієнтами коштів зі своїх рахунків;

• надходженням заявок на кредит, які банк вирішує задовольнити;

• настанням строків погашення заборгованості за позиками, одержаними банком;

• виплатою дивідендів акціонерам.

Джерелами пропозицій ліквідних коштів є:

• поступлення депозитів від клієнтів;

• погашення раніше виданих позик;

• продаж активів банку;

• залучення коштів на міжбанківському ринку.

Менеджери банку у практичній діяльності застосовують такі методи оцінювання потреб банку в ліквідних коштах:

• Метод загального фонду коштів (фондового пулу);

• Метод розподілу активів (структурування фондів);

• Коефіцієнтний метод;

• Метод наукового управління.