Тема 6 валютний ризик

Валютний ризик – це ймовірність отримання грошових збитків або зменшення вартості активів та капіталу банку внаслідок несприятливих змін валютних курсів.

На величину валютного ризику впливають два основних фактори:

• експозиція;

• зміни валютних курсів.

До основних довгострокових факторів відносяться рівень інфляції, рівень відсоткових ставок, стан платіжного балансу, система валютного регулювання, ступінь довіри до валюти та ступінь розвитку фондового ринку.

До короткострокових факторів відносять чинники пов'язані з коливаннями ділової активності, зовнішньополітичними подіями, змінами у внутрішній політиці, чутками, які надходять зі СМІ, прогнозами тощо.

Система управління ризиками в банку передбачає:

• створення спеціалізованої структури з управління ризиками;

• розробку стратегії управління ризиками;

• розробку індикаторів прийнятного рівня ризику;

• впровадження стандартних методів для адекватної оцінки ризиків;

• створення системи інформаційного забезпечення процесу управління ризиками.

Етапи управління валютним ризиком:

• ідентифікація ризику – встановлення причин виникнення ризику;

• аналіз та оцінка ризику;

• контроль та мінімізація ризику – заходи, спрямовані на обмеження ризику;

• моніторинг – контроль за рівнем ризику.

Методи управління валютним ризиком поділяються на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх методів відносять:

• управління відкритою валютною позицією або лімітування;

• диверсифікованість валютного ризику.

Зовнішнім метод управління валютним ризиком є хеджування ризику.

Управління валютним ризиком передбачає проведення наступних етапів:

• аналіз ризику;

• оцінку ризику;

• визначення припустимого рівня ризику;

• розроблення заходів мінімізації ризику.

Валютна позиція – це співвідношення вимог та зобов’язань банку, що виражені в іноземній валюті.

За фактором схильності до валютного ризику валютна позиція поділяється на:

• закриту;

• відкриту.

Відкрита валютна позиція поділяється на:

• коротку;

• довгу.

На розмір відкритої валютної позиції банку впливають такі операції:

• купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти;

• одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на гривневих рахунках;

• купівля (продаж) основних засобів та товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

• надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду;

• погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті.

Управління валютною позицією банку може здійснюватися на основі структурного балансування активів та зобов’язань в іноземній валюті за строками і сумами, тобто методами натурального (природного) хеджування.

Структурне балансування валютних потоків полягає в узгодженні обсягів та строків активних і пасивних операцій з усіма іноземними валютами, якими оперує банк.

Укладання строкових фінансових угод як метод управління валютною позицією банку полягає у проведенні операцій з валютними деривативами в обсягах і на строки, які дозволяють збалансувати активи та зобов’язання в іноземних валютах. Управління валютними позиціями може здійснюватись за допомогою таких угод, як форвардні валютні контракти, валютні ф’ючерси, валютні опціони та валютні своп-контракти.

До методів зниження валютного ризику відносять:

• ліміти на іноземні держави;

• ліміти на операції з клієнтами;

• ліміти на кожний день і по кожному дилеру;

• ліміт збитків.

• взаємний розрахунок ризиків за активами та пасивами, даний метод має назву “метчинг”;

• метод “неттинг” – скорочення кількості валютних угод за допомогою їх збільшення;

• хеджування (страхування) валютного ризику шляхом укладання форвардних контрактів, угод своп або придбання похідних інструментів (ф’ючерсних та опціонних контрактів).