Тема 9 міжнародна практика регулювання банківської діяльності

9.1. Світовий досвід роботи служб банківського нагляду

У світовій практиці існують різні підходи до інституційної побудови системи державного регулювання фінансової сфери в цілому та банківської зокрема. Залежно від особливостей функціонування національного фінансового сектору умовно виділяють три основні моделі наглядових систем: за секторами (секторну), за завданнями та модель єдиного нагляду.

Відповідно до секторної моделі функції наглядових органів розподілені за окремими секторами фінансового ринку – банківським, страховим і фондовим. Модель за завданнями передбачає розподіл обов’язків наглядових органів на основі завдань і функцій нагляду: на пруденційний нагляд за діяльністю фінансових посередників та на регулювання бізнесу у фінансовій сфері.

Згідно з моделлю єдиного нагляду, єдиний спеціалізований наглядовий орган (мегарегулятор) виконує регулятивно-наглядові функції стосовно різних фінансових посередників грошового ринку.

9.2. Базельський комітет як координатор роботи з банківського нагляду

Базельський комітет з банківського нагляду створений наприкінці 1974 року при Банку міжнародних розрахунків у місті Базель (Швейцарія) керівниками центральних банків таких держав: США, Канада, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Швейцарія, Люксембург, Швеція. На сьогодні до них приєдналися Ірландія та Іспанія (всього 14 країн).

Комітет є наднаціональним наглядовим органом, підзвітним Комітету керуючих центральними банками. Він розробляє нормативи і директиви щодо здійснення нагляду, а також оприлюднює рекомендаційного характеру заяви країн щодо найбільш ефективної практики банківського нагляду. Ухвалені Базельським комітетом документи не мають юридичної сили (набуття якої ніколи і не було метою). Саме високий авторитет Базельського комітету сприяє тому, що більш як у 130 країнах світу дотримуються практики розроблених ним підходів, в т.ч. і в Україні. Даний комітет розробляє перелік стандартів, вказівок та рекомендацій щодо здійснення банківського нагляду, з метою керування ними наглядовими органами. Основною метою Базельського комітету з питань банківського нагляду є зміцнення фінансової стабільності, використовуючи ефективний інструментарій, тобто встановлення вимог та стандартів, які висуваються до банків та стандартів, які сприяють ефективному розвитку банківської діяльності.

Завданням Базельського комітету є гармонізація світової практики регулювання банківського бізнесу. Воно вирішується шляхом дотримання двох основних принципів:

1) жодне банківське утворення не повинне уникнути нагляду;

2) нагляд має бути адекватним, надійним.

Для реалізації цих принципів Базельським комітетом з початку свого створення було прийнято ряд послідовних директив. Основними з них стали перша та друга угода про капітал, а також основні принципи ефективного банківського нагляду.

“Основні Принципи ефективного банківського нагляду“ вперше опубліковано Базельським комітетом з питань банківського нагляду у вересні 1997 року. В рамках перегляду документу у 2006 році внесено кілька незначних змін.

Принципи ефективного банківського нагляду розкривають:

• передумови ефективного банківського нагляду (принцип 1), який передбачає необхідність чіткого визначення відповідальності та повноважень, правових норм та захисту органів банківського нагляду;

• ліцензування та правовий контроль за капіталом та інвестиціями банків (принципи 2-5) – передбачає необхідність чіткого визначення умов і порядку ліцензуванні банків, а також погодження змін у їх власності та участі в капіталі інших юридичних осіб;

• пруденційні правила та вимоги (принципи 6-16) – передбачає необхідність установлення економічних нормативів та нагляду за якістю ризик-менеджменту банку;

• організація внутрішнього банківського контролю (принципи 17-18) – передбачає необхідність нагляду за якістю організації внутрішнього аудиту та фінансового моніторингу банківських операцій;

• форми та методи нагляду (19-21) – передбачає необхідність професійної компетентності наглядових органів, їх забезпечення засобами для збирання та аналізу звітності банків у процесі виїзних та невиїзних перевірок;

• вимоги щодо інформації (принцип 22) – передбачає необхідність контролю за достовірністю та повнотою звітності банків та обов’язковим її оприлюдненням;

• офіційні повноваження наглядових органів (принцип 23) – передбачає необхідність делегування органам нагляду повноважень щодо застосування заходів впливу до банків у разі порушення ними законодавства;

• консолідований характер банківського нагляду (принципи 24-25) – передбачає необхідність міжнародного співробітництва у сфері банківського нагляду.