1.3 Проблема як ситуація, що вимагає ухвалення

рішення. Особа, яка приймає рішення

Проблема – це ситуація, яка вимагає прийняття рішення внаслідок наявності протиріччя між двома станами: існуючим і бажаним.

У кожному з цих станів є набір об'єктів, властивостей і зв'язків, які об'єднуються в процес. Для переходу від існуючого стану до бажаного необхідно існуючий набір об'єктів, властивостей і зв'язків якимось чином змінити.

Наприклад, існуючий стан – це криза на підприємстві, бажаний стан – його успіх і процвітання.

Вирішити проблему означає усунути розрив між існуючим і бажаним станами, здійснивши вибір одного з альтернативних варіантів переходу до бажаного.

Проблеми, що виникають на практиці, формулюються особою, що приймає рішення, у вигляді сумбурного комплексу симптомів і обмежень. Наприклад, «максимізувати прибуток без втрати престижу і репутації підприємства».

Особа, що приймає рішення (ОПР), – це індивід або колектив, який здійснює вибір на множині альтернативних варіантів дій, оскільки його не влаштовує існуючий стан справ (або їх перспектива) і він має бажання (обов'язок) і повноваження їх змінити.

1.4 Види рішень. Етапи прийняття рішень

Види рішень:

1 Залежно від способу обґрунтування:

–інтуїтивні рішення – це вибір, що не обґрунтовується, зроблений тільки на основі відчуття того, що він правильний. Особа, яка приймає рішення, не займається при цьому свідомим зважуванням «за» і «проти» щодо кожної альтернативи;

–рішення, засновані на судженнях, – це вибір, обумовлений накопиченим досвідом. Людина використовує знання про те, що відбувалося в подібних ситуаціях раніше, щоб спрогнозувати результат альтернативних варіантів вибору в існуючій ситуації. Спираючись на здоровий глузд, він вибирає альтернативу, яка принесла успіх у минулому;

–раціональне рішення – вибір, який обґрунтовується за допомогою об'єктивного аналітичного процесу.

2 Управлінські рішення залежно від розробленості процедури прийняття рішень поділяються:

–на запрограмовані – рішення, процедура прийняття яких заздалегідь чітко визначена (як, наприклад, процедура розв’язання математичного рівняння). Число можливих альтернатив зазвичай обмежена, і вибір робиться в межах напрямків, заданих організацією;

–незапрограмовані – рішення, які потрібні в ситуаціях, у певній мірі нових, пов'язаних з невідомими факторами. Оскільки заздалегідь неможливо скласти конкретну послідовність необхідних кроків, керівник самостійно повинен розробити процедуру прийняття рішення.

Приклади незапрограмованих рішень: якими мають бути цілі організації; як поліпшити продукцію; як удосконалити структуру управлінського підрозділу; як посилити мотивацію підлеглих.

3 Залежно від характеру вихідної інформації (повна або неповна):

– рішення в умовах визначеності (тобто повної інформації);

–рішення в умовах невизначеності (неповної інформації).

4 Залежно від кількості альтернатив:

– бінарне рішення (дві альтернативи – «так» і «ні»);

–стандартне рішення (нечисленний набір альтернатив);

–багатоальтернативне рішення (дуже велика, але кінцева кількість альтернатив);

–безперервне рішення (нескінченне число станів безперервно мінливих керованих величин);

–інноваційне (новаторське) рішення (коли потрібно почати дії, але прийнятних альтернатив немає).

5 Залежно від рівня керівної інстанції:

–рішення вищого рівня;

–рішення середнього рівня;

–рішення нижчого рівня.

6 Залежно від розв'язуваних завдань:

–інформаційні (мають на меті оцінити отриману інформацію і відповісти на запитання «Що правда?»);

–оперативні (вони є рішення дії і відповідають на питання «Як діяти?»);

–організаційні (покликані встановити необхідну структуру управління, відповісти на питання «Яким бути?»).

Процес прийняття рішень з технологічної точки зору можна зобразити у вигляді ітеративної послідовності ряду етапів (рисунок 1.1).

Рисунок 1.1 – Етапи процесу прийняття рішень

Ітеративний характер процесу прийняття рішень означає, що після проходження деяких етапів виникає необхідність уточнення або коригування результатів попередніх етапів.