5. Історична географія поділля

її юричній географії, як й історико-географічним досліджен- иим. не надається належна увага у працях українських географів. Причин багато, та основні з них три: складність самої науки, що і формувалася на стику географії та історії і залежність історико- ігпі р,крічних досліджень від суб'єктивних (найчастіше політич­ний) чинників; відсутність фахівців, які органічно поєднують в і мої шання історії та географії тощо. Жоден із вузів України до н ін риіінього часу не готує фахівців з історичної географії, і тільки и окремих університетах — Чернівецькому, Сімферопольському, ,/Іі.іПнеькому та Київському — читаються відповідні спецкурси. Інюиіомірно, що історико-географічні дослідження, здебільшого і и.и,ісмої ініціативи, ведуть окремо історики і окремо географи. Іриішційно існують і два основних напрямки розвитку історичної і юн рафії: історичний — досліджує географію минулих епох як ні попу історичного процесу, та географічний — вивчає історію ришитку природи та суспільства у їх взаємозв'язках.

Крайня необхідність в історичній географії підтверджується і учагними особливостями становлення молодої незалежної Ук­риши та розвитку її окремих регіонів. Не приділяючи належної утн и історичній географії, ми не тільки втратимо відповідну га­муй, наукових знань, але не зможемо зрозуміти тих складних, Інколи несприятливих процесів, якими так багата єдина історія ришитку природи і суспільства. А це основне завдання історич­ної і сографії — галузі історико-географічних знань, що вивчає просторово-вікові зв'язки та взаємодію природних і суспільних систем [22].

1. Історико-географічні дослідження поділля

Вважається загальноприйнятим, що історична географія за­родилася в Західній Європі протягом XVI ст. В Україні і, зокре­ма, Поділлі, попередником історико-географічних досліджень за- нідмоевропейських авторів були літописи XI—XIII ст. Викорис­тати історико-географічний метод, літописці вперше зробили спробу показати природні та суспільні явища в їх взаємозв'яз­ку і а історичному розвитку. “Слово о полку Ігоревім” — 10 сто­

рінок. Три з половиною з них присвячені описам природи і полю­ванню на птахів. Невідомий автор не просто перераховує річки, а робить спробу показати їх стан протягом відомого йому проміжку часу. Такий підхід, а точніше, спроби елементарного історико-гео- графічного аналізу суспільних і природних явищ бачимо в літопи­сах “Повість временних літ”, Галицькому та Київському за Іпатії- вським списком та ін.

В епоху середньовіччя фрагменти цікавих історико-географічних описів Поділля знаходимо в працях західноєвропейських авторів. Натурфілософське розуміння ними географії сприяло комплексно­му опису (природа, населення, господарство) регіону протягом невеликого, до десятків років, проміжку часу. Зразком історико- географічного опису Правобережної України, в т.ч. і Поділля цього часу, є “Опис України...” Г. Боалана (1650 р.). Тут вперше зроблена спроба спільного аналізу природних, господарських, особливо військових, політичних і етнографічних явищ та подій в Україні та окремих її регіонах протягом першої половини та середини XVII ст. [15]. Окремі історико-географічні риси розвитку Поділля XVII—XVIII століть зафіксовані в різноманітних архівних матеріалах — описах пожитків замків, актах, картах тощо.

Справжнього “ренесансу” зазнали історико-географічні досліджен­ня Поділля наприкінці XIX — початку XX ст. Це було зумов­лено його активним заселенням та інтенсивним господарським освоєнням природних ресурсів. За об'ємом зібраного та опублі­кованого матеріалу, детальністю описів цей період не має собі рівних в історії розвитку історико-географічних досліджень По­ділля. Серед оригінальних робіт кінця XIX — початку XX ст. ви­діляються історико-географічні (П. Батюшкова [7], Р. Заклінсько- го [33], Д. Зубрицького [35]), історико-географічні і етнографічні (М. Семашкевича [51]), географо-статистичні (В. Гульдмана [27]), історико-географічні і статистичні (Н. Молчановського [44], Д. Онацького [46], П. Тутковського [60]), військово-статистичні (К. Тверитинова [56]) описи Поділля. Особливу групу робіт цього часу складають праці теологів Е. Сецінського [52], А. Шептицького, Подільського єпархіального історико-статистичного комітету [59] і навіть церковних служителів окремих приходів. Крім описів при­ходів, їх прибутків та населення (прихожан), у цих виданнях де­тально охарактеризовані церковні землі та ліси, річки і болота, ча­стково господарство та ремесла.

І І,тукові основи історико-географічних досліджень закладені в мчи рафічних роботах С. Рудницького [50,69], В. Кубійовича [39], II І утковського [60], Г. Танфільєва [54] та інших.

У 20-30-х роках поточного стодіття історико-географічні дослі- іим шін проводили місцеві краєзнавці, які об'єднувались в приро- но нижчі товариства, комітети, кабінети з вивчення Поділля [4]. Іцчідні райони Поділля частково вивчало наукове товариство ім.

1. Шевченка. Помітно активізувались історико-географічні дослід- ІКГІМІИ Поділля в післявоєнні роки. Враховуючи попередній досвід,

2. Ііоропай продовжує теоретичні розробки наукових основ істо­рії її географії [20,22], разом з М. Куницею проводить перші

це І .і.мьні дослідження історії формування селитебних геосистем

І Ііі/!і.гі./ія [21]. Історико-географічні дослідження в західних регіонах Поділля вели Г. Зільбер [34], К. Геренчук, С. Трохимчук [24], істори­ки ландшафтні — П. Штойко [70]. Особливості історії формування ант­ропогенних ландшафтів Поділля розглянуті в публікаціях Г. Денисика І (І І Історико-краєзнавчі аспекти цієї проблеми постійно знаходять- і и м полі зору вчених Вінницького педагогічного університету, Кам'- иііі іп, Подільського і Тернопільського педінститутів [4].

У порівнянні з іншими регіонами України, Поділля в історико- і єні рафічному відношенні вивчено непогано, проте справжнього наукового рівня вдасться досягти ще нескоро. У вирішенні цього піидлння досвідченим фахівцям необхідна допомога молодих гео- і рифів, істориків, історико-географів, краєзнавців.