2. Літописний період (кінець і тис. Н.Е. — XIII ст.)

Історичні передумови зародження, а потім становлення та розвит­ку Київської Русі сприяли активному господарському освоєнню те­риторії України, особливо лісостепової частини, її опису та поширен­ню інформації за межами. Географічні відомості періоду черпаємо з хронік, подорожніх нотаток вірменських, арабських та візантійсь­ких авторів [10,11]. Здебільшого це фрагменти описів природи ок­ремих регіонів земель східних слов'ян: Придністров'я, Середнього І Іобужжя, Передкарпаття тощо.

Якісно новою формою опису природи стали літописи. Трид­цять сім томів нараховує їх повне зібрання [23]. Сьогодні деталь­но літописи проаналізували лише філологи та історики, геогра­фи використовують тількі окремі цитати. Аналіз їх географічної інформації ще попереду, проте вже сьогодні ясно, що вони мають суттєві переваги і достовірніші античних відомостей.

Літописи писали місцеві автори, які добре знали природу свого краю і описували її рідною мовою.

Окремі літописи складалися протягом десятків років, інколи століть. Спостерігаючи природу в її змінах, літописці вперше вико­ристали історико-географічний метод.

Літописи — єдині писемні джерела, що дають достовірний хро­нологічно зафіксований матеріал про природу в даному періоді.

()собливо це стосується несприятливих природних явищ: кліматич­них, гідрологічних, біологічних та сонячних затемнень.

У літописах вперше зустрічаємо спроби аналізу конкретних природних явищ та окремих об'єктів. Глибину аналізу інколи важко тразу розкрити. Відомий знавець літописів І. Шкляревський писав: "Лише сотні разів перечитавши “Слово о полку Ігоревім”, я раптом побачив дивну, напівзрячу природу. З одного боку безіменну, бен­тежно-безлику, а з другого — конкретну та поіменну” [42].

У Київському літописі (за Іпатіївським списком) вперше зуст­річається назва “Україна” — у 1187 р.

Разом з тим, переважна більшість літописців не надавала вели­кого значення описам природи. Несприятливі явища вони тракту­вали на рівні свого часу: як ознаку добра або зла, як покарання за гріхи тощо. Окремі факти в літописах безумовно реальні та прав­диві, проте загальні висновки необхідно робити з відповідною до­лею ймовірності.

3. Середньовічний період (хіу--хуііі ст.)

Вивчення та опис природи Поділля в ХІУ-ХУІИ ст. тісно взає­мопов'язаний з внутрішніми і зовнішніми чинниками історичного розвитку України, особливо її правобережної частини. Після тата- ро-монгольського нашестя південна степова частина України була зайнята кочівниками і в літописах та історичних документах зафік­сована як “дике поле”. Північна, лісова частина, завдяки наявності непрохідних боліт та густих лісів була заселена та освоєна частково (береги долин річок, опілля). Лісостеп, особливо Правобережної Ук­раїни, активно заселяється, інтенсивно освоюються його природні ресурси і, на початку XVIII ст., він являє собою добре розвинутий сільськогосподарський регіон. Не випадково уже в 1443 році були видані перші друковані спогади — "Хроніка Г. Шеделя", де є згад­ки про населення та природу Поділля. Із XVI ст. розпочали друку­вати систематичні дані стосовно природних умов та господарства лісостепу в “Оглядах українських земель”.

У цей час в Західній і Центральній Європі земельні, водні та лісові ресурси були повністю освоєні і частково вичерпані. Зародження і розвиток тут капіталістичних відносин вимагав нових територій для господарського освоєння та ринків збуту. Багата природни­ми ресурсами і слабо заселена Правобережна Україна, особливо такі регіони як Передкарпаття, Подідля, Середнє Придніпров'я, безумовно зацікавили західних європейців.

Сьогодні відомо понад 50 західноєвропейських авторів оригі­нальних творів, в яких описана (або є окремі відомості) приро­да Поділля. Серед них переважають французи, італійці, німці та по­ляки. Достовірні дані знаходимо в роботах М. Миховіти (1518 р.), М. Граціані (1564 р.), А. Гвагніна (1578 р.), трохи пізніше Р. Сиротки (1613 р.), Г. Боплана (1650 р.) та багато інших. їх описи комплексні, народознавчі. Середньовічні автори докладно описали особливості заселення Поділля, міста, де знаходились замки, фортеці, ярмарки тощо. Визначальною рисою описів є де-

1. мі, ніша характеристика окремих компонентів природи Поділля.

І у і (находимо відомості про гірські породи, клімат, річки, родючі ігмлі, розташування лісів та степів, окремі види тварин. А. Гвагнін и II частині “Хроніки Європейської Скіфії” описує Поділля як най- ікшючіший регіон Європи, який'не тільки себе забезпечує всім игоОхідним, але і багато відправляє в інші країни. Ці характеристи­ці! підтверджуються описами пожитків замків, зокрема, Брацлавсь- ічн о за 1552 р. “Зубров, оленей, лисиц і іншого зверу множество і гиібров по речках, риб, а зълаща верозубов, меду там офитость ве- пикая...” [3].

Вінцем, зразком опису України, а також Поділля цього періо- /іу стала книга французького інженера-фортифікатора Гійома Ле-

и.іссера де Боплана — “Опис України, кількох провінцій Королів- і і на Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь І рансільванїі, разом з їхніми звичаями, способом ведення воєн”. Крім цінних історичних, етнографічних та географічних відомостей, н книзі опублікована перша детальна і достовірна, як на той час, карта Поділля. Неодноразове (тільки у Франції 12 разів) переви- н.іііня “Опису України...” та інших праць західноєвропейських ав- юрів свідчить, що у ХУІ-ХУІІ ст. Поділля було добре відоме, його природа достатньо вивчена та описана. Закономірно, що наприкінці даного періоду, разом з описами природи зароджуються елементи наукових пошуків та досліджень, виразником яких стали розвідки окремих вчених і академічні експедиції 1686-1774 рр. [17].

Оригінальність та наукова цінність письмових, картографіч­них та інших джерел описового етапу не тільки в їх самобутності га історизмі, але також у тім, що вони написані та опубліковані, крім українських, представниками майже всіх європейських країн га, частково, Близького Сходу. Поділля та його природу знав навко­лишній світ. Саме цим можна пояснити неспівпадання рівнів історич­ного та культурного розвитку Поділля з рівнем його описів у різних періодах, особливо за античних часів та середньовіччя.

Етап наукових пошуків (XIX — початок XXI ст.ст.)

Розвиток природничих досліджень на Поділлі в XIX і XX ст.ст. тісно взаємопов'язаний з господарськими та культурними запитами України, Росії та Польщі. Суспільством усвідомлюється необхідність в наукових географічних знаннях. Певні корективи в розвиток природничих досліджень внесли дві світові війни. Вони розділили етап наукових пошуків на окремі періоди.