2. Фізична географія поділля

Загальні риси природи Поділля зумовлені його розташуванням та пміченням: на півночі — рівнини та низини мішаних лісів Малого і І Ірип'ятського Полісся, на заході — гірська система Українських І< \ідних) Карпат, на півдні — степи Причорноморських рівнин, ми сході — лісостепове Придніпров'я, що помітно відрізняється ' моїми природними особливостями від Подільського. Регіональні 1¹111 и природи Поділля визначаються характером та складом природ­ній компонентів, їх властивостями і співвідношенням у структурі природних комплексів.

1. Поняття "природний компонент"

інайомство з природою будь-якого регіону розпочинається з іпжчення властивостей її компонентів (від лат. сотропепБ — скла- інтий). Термін “природний компонент” використовується в гео- і рафії давно, але неоднозначно. До теперішнього часу немає єди­ній думки щодо його суті [і, 17,18,29]. Природний компонент — імніяття складне. Його правильне розуміння, а відповідно і вико­ристання, неможливе без пізнання складових частин. В структуру поняття “природний компонент” входять поняття “натуральний” і "антропогенний” компоненти (мал.42). Останній буде детальніше розглянутий в розділі “Антропогенна географія Поділля”.

Під натуральними компонентами розуміють матеріальні і їла, які беруть участь у формуванні ландшафтних (натуральних чи антропогенних) комплексів. До них відносяться: маси твердої зем­ної кори, повітряні маси атмосфери, маси гідросфери (на суші це різні скупчення поверхневих і підземних вод), біота — угрупуван- ни організмів — рослин, тварин, мікроорганізмів, ґрунти. Рельєф і клімат необхідно розглядати на правах особливих природних ком­понентів. По суті, перший із них представляє собою лише зовніш­ню форму твердої земної кори, але не самостійне природне тіло, мругий — сукупність певних властивостей і процесів повітряної оболонки, а саме — її окремих повітряних мас. Таким чином, рельєф і клімат — це загальні поняття, вони не відображають ре­альних природних тіл.

Проте у формуванні та функціонуванні природних (ландшаф­тних) комплексів рельєф і клімат відіграють настільки важли­ву роль, що традиційно за ними зберігаються права самостійних натуральних компонентів [17].

Натуральні компоненти тісно взаємопов'язані між собою ■ просторі і часі. Взаємну просторову приуроченість легко можні помітити на профілі, що перетинає різні елементи рельєфу від во* доділу через схили і тераси до русла річок на Придністров'ї. Ра­зом з рельєфом тут змінюються поверхневі відклади, мікроклімати, рівень ґрунтових вод, ґрунти, фітоценози. Якщо зміниться клімат, то через відповідний проміжок часу відреагують ґрунтові води, рослинні і тваринні угрупування тощо.

Натуральні компоненти є об'єктами вивчення галузевих фізи­ко-географічних наук.

2. Натуральні компоненти природи

Розглянемо натуральні компоненти природи Поділля.

Маси твердої земної кори. Поділля розташоване в межах двох тектонічних структур — Українського кристалічного масиву (щита) і Волино-Подільської плити. Межа між ними проходить лінією Шепетівка — Летичів — Могилів-Подільський [11]. Под­ільська частина Українського кристалічного масиву складена маг­матичними (чарнокіто-норитовий комплекс, основні та ультраос- новні породи) і метаморфічними (піроксено-плагіоклазові і гранато- біотитові гнейси, мігматити) породами. Чарнокіто-норитовий ком­плекс представлений гіперстеновими гранітами, діоритами, мігма­титами, які утворюють крупні масиви по р. Південний Буг в рай­оні м. Вінниці та м. Гнівань, по р. Згар, в басейні р. Соб, а також зустрічаються в усіх районах розвитку кристалічних порід у При­дністров'ї. Навколо масивів гіперстенових порід гранато-біотитові граніти та мігматити утворюють широку крайову зону і виходять на поверхню біля сіл Шкуринці, смт Стрижавка, м. Гнівань, у ка­р'єрах і відслоненнях по берегах Південного Бугу від Меджибо- жа до Хмільника, зустрічаються також на берегах річок Горинь і Случ. Вміст гранатів у цих породах інколи досягає 20%. Тут по­ширені також лабрадорити.

Піроксено-плагіоклазові і гранато-біотитові гнейси поширені у вигляді ксенолітів різного розміру і форми серед чарнокіто-норі- тових порід і гранато-біотитових мігматитів. У плані вони утворю­ють смуги переважно західно-північно-західної протяжності шири­ною від 10 до 300 км [52]. Верхнє і Середнє Побужжя є районом найбільш широкого розповсюдження піроксено-плагіоклазових і гранато-біотітових гнейсів в межах Українського кристалічного масиву. Перші часто зустрічаються і в Придністров'ї, особливо біля сіл Пороги, Русава, Гіисарівка, Дзигівка.

Іч[<н< -салічні породи Поділля дуже дислоковані, зібрані в круті, н в* і і у і і складки північно-західної протяжності. Складки усклад­нені пні а іочисельними розломами, тріщинами, що обмежують струк- t у ! ні гімн,ш мілкого порядку — Бупо-Дністровський, Гайсинський і ЦйріІІІ'ІІВСЬКИЙ блоки. Тектонічні порушення сприяли формуванню мінутної (до 60 м) кори вивітрювання з каоліновими покладами в pu (її h 11 смт Глухівці, смт Турбів Вінницької області [48].

Фундамент Волино-Подільської плити складений породами М|ініи<ггового комплексу, гнейсами і гранітами. їх виходи відомі к іііішиїах річок Лядова, Жван, Дерло. На заході вони перекриті тнувшою товщею осадових порід і вивчені лише за результатами Пуріппя. У структурному відношенні фундамент неоднорідний.

її Веліканов у межах Волино-Подільської плити виділяє ІІіиіпчно-Подільський уступ (Тернопільський, Хмельницький бло­ки І і Подільсько-Молдавський схил Сарматського щита. Межа­ми них структурних елементів є Тернопільсько-Кременецька, Тов- і (»ііп.і. Розточчя-Опільська, Кам'янець-Подільська та інші зони І■■ і иіпмів [5].

Кристалічні породи Поділля перекриті комплексом осадових иіикладів, потужність яких збільшується від 0-10 м на північно­му гході до 3-3,5 тис.м на південному заході. Безпосередньо на ріимитій поверхні архейських порід Волино-Подільської плити за­мінність відклади пізнього протерозою — волинська і валдайська і гріи венду. Пісковики волинської серії (Могилівська свита) ут- мирюють нешироку смугу вздовж західних схилів Українського кристалічного масиву і зустрічаються в долинах Дністра і його приток. Ширше представлені на середньому Придністров'ї алев­рит і пісковики валдайської серії. їх багаточисельні відслонен­ні! у вигляді крутих стінок висотою 10 м і більше зустрічаються повсюдно на схилах долин річок Лядова, Жван, Калюс, Караєць. У товщі аргілітів і алевритів калюських шарів Нагорянської сви­ні зосереджені промислові запаси фосфоритів.

Загальна потужність відкладів вендського комплексу змен­шується від 500-600 м на сході до 200 м на заході. Місцями вони в ілгалі відсутні, і тоді на гранітах архейського фундаменту заля- іають осадові утворення палеозою.

Пісковики, алеврити, глини кембрійської системи широко роз­винуті в західних районах Поділля. На схід від лінії Немерче — І ородок — Балин — Китайгород вони майже не зустрічаються, іільки в районі Вінницького Придністров’я утворюють незначний за потужністю горизонт синіх глин. Виходи кембрію відомі в до­линах річок Тернава (с. Китайгород) і Субоча. Тут же (р. Терна- ва від с. Сурженці до гирла) і по річці Студениця (від с. Нефедів- ка до гирла) зустрічаються відклади ордовіка — кварцеві піскови­ки та вапняки. На захід від лінії Крушанівка — Малий Карабчієв — Підлісний Олексинець вони повсюдно перекриті відкладами си­луру [52].

Силур на Поділлі представлений темно-сірими і чорними глинистими вапняками — нижній відділ, товщею плитчатих і грудкуватих вапняків з прошарками мергелів, глин, доломітів і сланців — верхній відділ. Загальна потужність відкладів 800- 850 м. У долинах Дністра, Смотрича, Студениці, Жванчика, Збру­ча вапняки утворюють круті, мальовничі береги та печери. Тут же зустрічаються виходи сланців і доломітів. Східна межа суціль­ного розповсюдження відкладів силуру проходить по лінії Кру­шанівка — Чаньків — М. Карабчієв — Нафтулівка. Окремий масив вони утворюють у Придністров'ї Вінницької області від с. Жван до гирла р. Марківка.

У вигляді поступового переходу на силурі залягають відкла­ди девону. Східна межа їх розповсюдження проходить майже в | меридіональному напрямку вододілом річок Нічлава — Збруч; північна досягає широти м. Тернопіль. Відслонення девону зустрі­чаються в долинах річок Дністра, Нічлави, Серету, Стрипи, Короп­ця, Золотої Липи і представлені глинами, мергелями, дрібнозерни­стими пісковиками, алевритами і аргілітами здебільшого червоно- бурого кольору загальною потужністю до 80 м. Останні мають в своєму складі до 18% міді [22].

Геологічні розрізи девону і силуру є найкращими не тільки в Україні, але й у світі. їх оригінальність та цінність — в неперерва- ності залягання шарів, багатстві та різноманітності органічних за­лишків. Біля сіл Трубчинці, Кудринці, Дністрове та в інших місцях унікальні відслонення девону і силуру взяті під охорону як цінні геологічні пам'ятки [8].

Юрські відклади виходять на поверхню на крайньому заході Поділля в долинах річок Золота Липа (с. Завадівка), Коропець (смт Монастирськ) і Дністра біля с. Устя-Золоте. Вони складені аргілітами, алевритами, вапняками і доломітами потужністю до 30 м.

Крейдові відклади в мезозойській серії порід набули найбіль­шого поширення і мають потужність до 150 м. На Поділлі вони іуі цч'іинтл'н повсюди о, крім Середнього Побужжя [38]. Відкла­ди нижньої крейди (альб) відомі лише в Придністров'ї. У їх склад міннім, кв.триевоглауконітові піски й органодендритові вапняки •мі пні,пою потужністю 20-22 м.'На схилах долин річок Серету, Джурин нони утворюють круті уступи, різноманітної форми ви- мі і рюмання та розсипи. Верхньокрейдові відклади широко пред- ' і,ні'юні породами сеноману: кварцево-глауконітовими пісками, МшіІШК.ІМИ, кремнистою крейдою, трепелом, опокою, мертелями, і чи пою, пісковиками. У кварцево-глауконітових пісках по ріках Vишпм, Калюс, Лядова поширені перевідкладені фосфоритові кон- нрімііі, а також конкреції бурих залізняків. Серед вапнякових і крейдових відкладів повсюдно розвинуті кремнисті утворення. У долинах Дністра (с. Малинівці, с. Гринчук, с. Дарабаші), Студе­нти (с. Студениця) вони виходять у вигляді пласта потужністю

1. метри. Трепели і опоки утворюють у відкладах синомана окремі шари потужністю 1,8-3,0 м. Вони зустрічаються в долині /інії гра і в пониззях його лівих приток [38].

Іуронські відклади крейдової системи розвинуті в західних районах Поділля і залягають безпосередньо на породах сенома­ну У північній частині Тернопільської області, особливо в околи­цях м. Кременця, смт Вишнівець і смт Шумськ, вони представлені м'якою крейдою. Кременецьким заводом крейди розкриті шари по- іужністю 38 м. У туронській крейді спостерігається декілька го­ризонтів чорного і сірого кременю. На південь та південний захід під Кременецьких гір крейда переходить у м'які білі крейдоподібні мііппики [46].

Із кінця крейдового періоду і до середини палеогену на терн- ицні Поділля панував континентальний режим розвитку. Відкла­ди палеогену поширені у вигляді неширокої (15-60 км) смуги по лінії Вапнярка — Бар — Хмельницький — Ізяслав. Вони зрідка «Ілслонюються в долинах річок Горинь, Південний Буг, Лядова, Мурафа і представлені пісковиками, пісками, глинами, мергелями опальною потужністю до 25 м [2,3]. Значно ширше зустрічаються підклади неогену (тортон, сармат). Пісковики, глини, мергелі, квар- цсію-глауконітові піски розвинуті повсюдно в південних і західних районах Поділля, гіпси — лише у Придністров'ї, у долинах річок Юруч, Нічлава, Жванчик. На півночі Тернопільської області (с. < і гарий Почаїв) у відкладах тортона зустрічається буре вугілля, яке промислового значення не має. У тортоні починається форму- міпіня бар’єрного рифу в зоні сучасного Товтрового кряжа. Його основу утворили літотамнієві та рифові вапняки. По обидві сторо­ни рифу сформувались товщі мергелистих глин і піщано-глинистих порід потужністю до 20 м.

Сарматські відклади поширені повсюдно, крім Середнього По­бужжя. їх фаціальний склад різноманітний: в межах Товтр — ри­фові, оолітові, ракушнякові вапняки, в пониззях — пісок, мергелі, на вододілах — піщано-глинисті породи. Загальна потужність сар­матських відкладів близько 200 м.

У північних районах Тернопільської і Хмельницької областей розвинуті органогенні та хемогенні вапняки волинської свити; на Середньому Побужжі — сірі піски і глини балтської свити загаль­ною потужністю до 120 м, у північно-східних районах Вінниць­кої області — білі і сірі піски полтавської свити. До відкладів полтавської свити приурочені малопотужні неглибоко- залягаючі пласти бурого вугілля, що є західною частиною Дніпровського буровугільного басейну [38).

Корінні породи повсюдно перекриті четвертинними відкла­дами. Потужність і генезис їх різні. Великий вплив на формуван­ня четвертинних відкладів Поділля мало розташування території у позальодовиковій і частково (північні райони) в прильодовиковій зонах. Найбільш широко розповсюджений покрив лесових порід різної (до ЗО м) потужності. Леси і лееовидні суглинки приурочені до пологих схилів височин й водотоків. У центральних районах їх потужність не перевищує 12-15 м, а в Придністров'ї, у зв'язку з розвитком високих терас, лесові породи зустрічаються лише на окремих ділянках [27]. У лесових відкладах спостерігається декіль­ка горизонтів викопних ґрунтів [22].

Давні і сучасні долини заповнені алювіальними товщами, у яких концентруються розсипи рідких і важких мінералів, у торф'я­них покладах — бурий залізняк.

У геологічному розрізі Поділля виділяються 9 водоносних го­ризонтів. Вони входять в артезіанські басейни Волино-Подільської плити та Українського кристалічного масиву і представлені прісни­ми, мінеральними та радоновими водами.

Поверхневі і підземні форми земної кори. Геологічною будовою та характером розвитку тектонічних процесів зумов­лені основні геоморфологічні риси морфоструктур Поділля — Подільської і Придніпровської височин. Особливості сучасного рельєфу Придніпровської височини, що займає крайні північно-східні райони Вінницької області, знаходяться у прямій залежності від ііимсрхні давнього фундаменту Українського кристалічного масиву. Максимальна відмітка поверхні в районі села Туча Козятинського І'ііноиу (322 м) відповідає підняттям Бердичівського, а найменша її районі с. Ставки Бершадського району (130 м) — пониженням І .іисинського блоків. У рельєфі переважають цокольні денудаційні мпіиищені рівнини, схили яких ускладнені балками та ярами [7].

І іодільська височина відповідає схилу Українського кристалічно- іи масиву, що моноклінально понижується на південний захід. Але и результаті новітніх пліоцен-голоценових піднять тут утворився Іммсрсійний, по відношенню до давньої структури, рельєф. Більше тю, в межах Подільської височини та в найближчих її околицях ртгашовані найвищі позначки не тільки рівнинної частини України, шіс і Східно-Європейської рівнини: гора Камула (+473 м) південно- ■ миніте м. Львова в Гологорах та гора Берда (+515 м) в межах \цпінської височини. У рельєфі також чітко виділяються Вороняки ( і Ї36 м), Кременецькі гори — г. Бона (+409 м). У вигляді підви­щення довжиною біля 200 км з відносними висотами — 60-80 м

простягнулися Подільські товтри. Значні коливання висот (до 700 м) у Придністров'ї надають цій частині Подільської височини ч.ірактеру передгір'я. Тут знаходиться один із найоригінальніших і силогічних та геоморфологічних пам'ятників Європи — Великий каньйон Дністра. Проте “подібне місцеве розчленування рельєфу ишсім не порушує рівнинності країни...”[49}. Більша частина те­риторії Подільської височини зайнята структурно-денудаційними рівнинами з абсолютними висотами поверхні 300-320 м. Взагалі для території Поділля характерним є нахил поверхні з північного ізходу на південний схід. Йому відповідає напрям великих річок

Південного Бугу і Дністра. Нахилу північ-південь — лише лівих приток Дністра [10].

У залежності від особливостей розвитку морфоструктур річкові полини в різних частинах Поділля мають неоднакову будову. У Придністров'ї вони глибоко врізані, каньйоноподібні, заплави вузькі або зовсім відсутні. Фрагментарно виділено шість-сім терас 112, 24, 45, 49]. На Побужжі і в північно-східних районах, де Под­ільська височина поступово переходить у Придніпровську, долини неглибокі, з пологими схилами, широкими, часто торфянистими, днищами. Найбільша кількість терас (Горинь, Південний Буг) — іри [45,56].

Верхів'я річкових долин і прирічкові схили повсюдно розчлено­вані балками і ярами. Густота яружної мережі в Кременецьких го-

рах досягає 1,1 -1,4 км/кв.км. Форми рельєфу пов'язані з поверх­невим карстом: западини, понори, карри зустрічаються в південно- західних районах Поділля. Підземний карст утворює значні підземні лабіринти — печери. Між товтровими горбами та Опіллям на схилах і межиріччях приток Дністра — річок Стрипи, Серету, Нічлави, частково Збруча— відомі унікальні печери гіпсового карсту: Кришталева, Озерна, Вертеба, Мокра, Оптимістична та ін. Сьогодні в межах Поділля відкрито та нанесено на карту більше 50 печер загальною довжиною 260 км. Із них дві — Оптимістична і Озерна — відносяться до найбільших у світі [14, 21].

Згідно зі схемою геоморфологічного районування України [7, 56], Поділля лежить у межах двох геоморфологічних областей — Волино-Подільської і Придніпровської — і 12 геоморфологічних районів.

Кліматичні умови Поділля формуються під впливом Атлан­тичного океану і континенту Євразії. Поділля відноситься до се­редньої атлантико-континентальної області, а саме — до її західно­го району. Крім цього, розташування Поділля на крайньому заході лісостепу і достатньо висока гіпсометрія визначили дещо менші, ніж у східних районах, запаси термічних ресурсів, підвищену зво­ложеність і більш низький ступінь хонтинентальності клімату. Клімат Поділля помірно-континентальний, вологий. Літо довге, зима коротка і тепла, з нестійким сніговим покривом.

Величина сумарної сонячної радіації в південних районах Под­ілля складає 4300-4350 МДж/кв.м, в північних — 3900-4000 МДж/кв.м. Річний радіаційний баланс змінюється відповідно від 1850 до 1780 МДж/кв.м [35].

У циркуляції атмосфери домінуюче значення мають повітряні маси Атлантики та проходження циклонів. Помітний вплив конти­нентального і навіть арктичного повітря, у південних районах — повітряних мас Середземномор'я. Переважаючі західні повітряні маси зумовлюють панування вітрів північно-західного напряму над північними і північно-східними. Такий характер вітрового режиму пом'якшує добові і річні температури, сприяє випадан­ню значної кількості опадів. Середні річні температури повітря змінюються від +8,1 до +6,5 градусів. Середні січневі температу­ри -4 - -6 градусів, середні липневі +20 - +18, тобто на 2-3 градуси нижче, ніж у більш східних частинах території лісостепу України. Сума активних температур більше 5 градусів (температу-

|іи ,ш пінного розвитку рослин) на значній частині території ета­пними, 2600, що характерно для розташованих північніше лісових Чйншп.іфтів Полісся. Холодний період продовжується 103-104 дні у 11|іилпістров’ї і 110-115 днів у північних районах Поділля. Пері- ни мі гстації — 200-220 днів. Перші заморозки спостерігаються в • м|<< мпмі жовтня, а останні — в квітні — на початку травня. Се­ре л 11 її річна відносна вологість повітря 65-66%, у літні місяці 49- tv,'",, Повторюваність слабких посух 15-20 днів на рік. Суховіїв ми Поділлі майже немає [4].

Подільський лісостеп отримує атмосферних опадів вище серед­ньої шпальної норми — 500-600 мм/рік. На теплий період припа- ииі (і!і-70% річної суми. Загальне зниження кількості опадів спо- і ігри,їсться з північного заходу — 700 мм/рік на південний схід

1!>0 мм/рік. Стійкий сніговий покрив встановлюється у другій полонині грудня. Його середня висота на пагорбах — 10-16 см, в ноші пях — 40-50 см. Ґрунт промерзає на глибину від 20-30 см іій півдні до 65 см на півночі.

Гпноманітність кліматичних умов Поділля дала змогу провес­ні їх районування з виділенням (у більшості авторів) північного, іігн і рального та південного кліматичних районів [33,35]. Співвідно- иіпіня тепла і вологи (1,8-1,2), необхідна кількість активних тем­ператур сприяють вирощуванню тут основних видів сільськогоспо- іиірських культур: озимої пшениці, цукрових буряків, кукурудзи, ріииитку садівництва та овочівництва.

Водні поверхневі та підземні маси. Особливості будови по- игрхні та кліматичних умов Поділля сприяють розвитку тут віднос­ин густої гідросітки — 0,36—0,40 км/ кв.км. У західних районах важ­ніша роль у формуванні поверхневих та підземних вод належить карстовим річкам і тимчасовим водостокам. Річки Поділля належать ті групи рівнинних. їх рівень падіння змінюється в межах 2-5 м/ км Швидкість течії в межень — 0,2-0,5 м/сек, у повінь зростає їй і 1 м/ сек, а на деяких річках Придністров'я — до 4 м/ сек. Ос­новна частина річного стоку рік басейну Дністра припадає на весну

біля 40%, і на літні місяці — 29-31%. У басейні Південно- іо Бугу стік у весняний період складає 55-56%, в інший час він майже однаковий. За рахунок зливових дощів на річках щорічно бувають паводки. На Південному Бузі вода піднімається на 2-3 м, на Дністрі — 4-6 м. Із кінця грудня і до початку березня на річках встановлюється льодостав. Товща льоду від 8-10 до 80-90 см [40].

Твердий стік (зважені частини мінералів) у північних районах Поділля змінюється від 50 до 200-300 г/куб.м, у центральних і Придністров'ї — 500-1000 г/куб.м. На весняний період припадає 60-70% твердих частин стоку. Вода в річках доброї якості, здеб­ільшого гідрокарбонатно-кальцієвого складу. Жорсткість від 4-8 до 10— 12 мг/екг/л (10—20 град.). Вона придатна для пиття, зрошен­ня, заправки машин, але не придатна для парових котлів [23].

Природних озер на Поділлі немає. Понижені ділянки зап­лав, першої надзаплавної тераси, днища балок зайняті евтроф- ними болотами. Найвища заболоченість (5,3%) спостерігається в північних районах Тернопільської і Хмельницької областей — торф'яно-болотна область Малого Полісся [53]. Заболоченість цен­тральних і східних районів Поділля складає 0,8%. У ряді місиь болота осушені, торф'яні родовища вироблені.

Ґрунтовий покрив Поділля сформувався протягом верхньо­го плейстоцену і голоцену. Вологий помірний клімат і панування пухкого карбонатного лесу в якості підґрунтя зумовили характер­ну особливість ґрунтів Поділля — невисокий вміст гумусу при великій потужності гумусових горизонтів. Завдяки добрій дрено- ваності карбонати в ґрунтах тут вимиті на більшу глибину, ніж в інших районах лісостепу. Широке розповсюдження в минулому широколистяних лісів визначило панування опідзолених (усі різно­видності сірих і опідзолених чорноземів) ґрунтів, які займають від 65% (східні райони) до 72% (західні райони) території. Опідзолені ґрунти Поділля відрізняються морфологічно прекрасно виражени­ми горизонтами з чіткою, своєрідною структурою кожного з них. “Можна сказати, що ознаки типу опідзолених ґрунтів виражені тут у своїй класичній формі” [32].

У центральних і південно-східних районах Поділля масиви сірих і світло-сірих ґрунтів завжди оточені смугами темно-сірих опідзолених чорноземів. У західних районах для ґрунтового покри ву характерна меридіональна протяжність.

Світло-сірі ґрунти розвинуті на хвилястих поверхнях плато пологих схилах височин у центральних областях Поділля, частко во в Придністров'ї та Побужжі. Вміст гумусу — 1,5- 2,5%, рН — 5-6, насиченість основами — 50-70%. Темно-сірі ґрунти характерні для хвилястих, менш підвищених ділянок плато і по хилих схилів гряд північних і північно-східних районів Поділля Вміст гумусу — 2,5-4%, рН — 5,5-6,5, ступінь насиченості ос­новами — 80-85% [39].

юізєйнмй Svr 9 околицях м. Хмельницького

Чорноземи опідзолені і, водночас, звичайні розвинуті в захі­дних районах Поділля (у Тернопільській області вони займають 34,5% усієї території), у Придністров'ї і лівобережному Побужжі. Потужність гумусового горизонту 80-140 см, вміст гумусу до 6%, рН — 6-7, насиченість основами — 90-95%. У поєднанні з теплим вологим кліматом чорноземи в долині Дністра утворюють прекрасні умови для культивації цінних ефіроолійних культур.

Рослинність. Гідротермічні умови Поділля найбільш сприят­ливі для проростання лісового типу рослинності. Грунтовий покрив Поділля свідчить про суцільне розповсюдження в минулому лісів. Дендрофлора представлена в основному видами середньоєвропейсь­ких широколистяних лісів, що помітно відрізняє Поділля від більш східних областей лісостепу України. Східна межа подільських лісів проходить західними схилами Придніпровської височини [28]. У північних районах Тернопільської і Хмельницької областей (Мале Полісся) характерні ліси поліського типу.

Лісова рослинність займає 12,7% території Поділля. За еколо­гічними умовами проростання висотна диференціація деревної рос­линності має такий вигляд (зверху вниз): букові ліси — дубово- грабові — дубові — дубово-соснові — чорновільшаникові [60].

Типовими для Поділля є дубово-грабові ліси [34]. Вони при­урочені до розчленованих ділянок плато, покатих схилів балок, долин річок і Товтр. Основні породи цих лісів: дуб звичайний, граб звичайний, липа серцелиста, клен звичайний і польовий. Із західно­європейських видів — каштан кінський, явір, дуб скельний, береза, липа широколиста та інші. У південних та південно-східних районах переважають дубові ліси. На захід від лінії Кременець — Сатанів — Хотин поширені букові ліси. Вони приурочені до найвищих ділянок плато і вершин Товтр. Тут, в деревному ярусі, крім бука, зустріча­ються граб, липа серцелиста, клен звичайний. Підлісок розвинутий слабо. У північних районах Поділля на межі з Малим Поліссям ха­рактерні соснові ліси. На крутих схилах річкових долин Дністра і його лівих приток ростуть своєрідні чагарникові ліси (“стінки”) із граба звичайного, липи серцелистої, горішника, кизилу, терну, рідше — дуба звичайного. •<

Степова рослинність збереглася на 2% території Поділля [19]. Ці площі непридатні для сільського господарства. Степ мальовни­чий, злаковий, різнотравний. Тут характерні вівсяниця борознис­та і червона, тонконіг гребінчастий, тимофіївка степова, ковила

вм.тк-иста, адоніс весняний та інші. На вапнякових схилах часто пі тріпаються шиверекія подільська, цибуля подільська, степовий мін даль. У заплавах рік лучна різнотравно-злакова рослинність. Для Пили характерні вільхово-очєретні, осоково-очеретні та трав'янисто- і Мінові асоціації.

Тваринний світ. Різноманітність природних умов Поділля, порівняно м'який клімат, значна площа місцепроживання обумовлю- т 11, багатство і різноманітність тваринного світу. Окремі дослідники вважають його мішаним, оскільки складається з видів, які заселяють им омі та степові простори України. Проте дослідження К. Татаринова |іі(і, Г> 11 свідчать про те, що тваринний світ Поділля дуже давній, і ііпгрідний і самостійний комплекс. Тут мешкає до 70 видів ссавців, миііже 200 видів птахів, 12 видів плазунів, 10 видів земноводних, Ні видів риб і більше 26 тис. видів безхребетних [51].

Ііагато видів тварин Поділля характерні для всієї території України, серед них заєць-русак, лисиця, дикий кабан, куниця лісо­вії, ряд видів гризунів і кажанів. Між фауною різних частин Поділля і вистерігаються значні відмінності. У північних районах більше представників тварин Полісся: лось, козуля, полівка-економка, із шахів — тетерів, рябчик, глухар та інші. Тут більше водоплаваючої вінці, особливо в басейнах річок Горині та Вілії. Для південних районів Поділля характерними є типові степові види: тхір степовий, хом'як сірий, південний кріт, рідше — великий тушканчик. Із шахів: степовий жайворонок, польовий коник. Для Придністров'я характерною є наявність деяких західноєвропейських видів: лісово- кі кота, кам'яного дрозда та ін. Типово подільські види представля­ют: подільській сліпак, чагарникова полівка, білочерева білозубка, малий підковоніс та ін. [33,41,51].

У водоймах та річках північних і центральних районів Поділ­ля домінують щука, окунь, плітка, линок, у ставках — короп, ка­рась, лящ. У південних районах (Дністер із притоками) розповсюд­жені подуст, марена, головень, вирезуб, окунь, сом, йорж. Таке розподілення свідчить про те, що іхтіофауна Дністра і нижніх іечій його подільських приток має деякі риси іхтіофауни гірських річок, а центральних і північних районів — риси, характерні для рівнинних' річок.

У районах Подільських Товтр і Кременецьких гір спостерігаєть­ся підвищена концентрація тварин, проте їх зооценози не утворю­ють специфічних фауністичних комплексів [26].

/Іплльніші характеристики натуральних компонентів природи ІІпіпч.'їн та її окремих регіонів можна знайти в оригінальних се- ріич міиг [33,41], географічних енциклопедіях [6], окремих моно- 111 jиіч ч х [11,14,21,23,54,55,56,59], науково-популярних виданнях 11 ' І,і] та ін.