9.4. Капітал, як складова ресурсів підприємства: сутність та класифікація
Капітал у буквальному розумінні означає головну суму коштів, необхідних для започаткування та здійснення виробництва. Власник капіталу, купуючи на ринку товари – робочу силу й засоби виробництва, – поєднує їх в процесі праці й після реалізації створеної продукції (наданих послуг) одержує більшу вартість, ніж була ним авансована.
Авансований капітал (від франц. avancer – виплачувати наперед) – це грошова сума, яка вкладається власником у певне підприємство (підприємницьку діяльність) з метою одержання прибутку. Він витрачається на придбання засобів і наймання робочої сили. Ці дві різноспрямовані частини авансованих грошових коштів прийнято називати, відповідно, постійним і змінним капіталом.
У свою чергу, постійний капітал з урахуванням цілеспрямованого використання й характеру кругообороту поділяється на основний та оборотний.
Основний капітал – це частина постійного капіталу, яка складається із вартості засобів праці. Це матеріальні активи, що підприємство утримує з метою їхнього використання в процесі виробництва або постачання товарів, робіт, послуг, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він більший за рік).
Оборотний капітал (оборотні кошти) – це кошти, авансовані на придбання або виготовлення предметів праці (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів), що необхідні для забезпечення на підприємстві безперервного процесу виробництва і реалізації продукції та отримання прибутку. Вони переносять свою вартість на новостворений продукт повністю на протязі одного виробничого циклу, тим самим, приймають участь у формуванні собівартості реалізованої продукції.
За джерелами формування капітал підприємства ділиться на власний і позиковий.
Власний капітал створюється переважно за рахунок нерозподіленого прибутку,тобто валового прибутку за вирахуванням сплачених податків, відсотків за кредит і дивідендів. Він звичайно включає: статутний, пайовий та резервний фонди.
Позиковий (залучений) капітал формується на тимчасовій основі у вигляді довгострокової та короткострокової позики, яка здійснюється у формі банківського кредиту.
9.5. Кредитування: поняття, принципи, причини.
Підприємство в процесі діяльності, як правило,має різні проблеми, зв’язані із зміною обігу виробництва , асортименту продукції, умов постачать і збуту, несвоєчасним надходженням засобів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, невиконання умов договорів.
Кредит – це джерело позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим хто його отримує.
Кредитні відносини – це відособлена частина економічних відносин, пов’язана з наданням вартості (коштів) у позику з поверненням її разом із певними відсотками.
Функціонування кредитних відносин передбачає наявність суб’єктів (учасників) кредитування, якими є кредитори та позичальники, а також систему державного регулювання та нормативного забезпечення кредитних відносин.
Кредиторами виступають комерційні банки, інші фінансово-кредитні установи, що акумулюють тимчасово вільні кошти і формують пропозицію грошового капіталу на кредитному ринку. Попит на кредитному ринку формують позичальники, юридичні і фізичні особи та держава у році нестачі власних та залучених коштів для фінансування певних потреб.
Таким чином об’єктом кредитних відносин є вартість, яка надається в позику з метою отримання прибутку, а суб’єктами можуть бути будь-які самостійні підприємства. Існування кредитних відносин обумовлене рядом причин (рис.9.2).
Рис. 9.2. Причини існування кредитних відносин.
Серед форм кредитних відносин широкого розповсюдження набуло банківське кредитування, яке здійснюється на принципах поверненості, терміновості, цільового призначення, забезпеченості і платності.
принцип поверненості обумовлений самим визначенням кредиту;
принцип терміновості конкретизує повернення кредиту в часі. Цільовий характер кредитування передбачає, що кредит надається позичальнику на конкретні цілі, тобто під конкретні об’єкти кредитування;
принцип забезпеченості позик має захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника;
принцип платності означає, що у процесі кредитування банк вимагає не тільки повернення одержаної позики, а й сплати відсотка за користування нею. В умовах ринкових відносин відсоток є об’єктивним супутником кредиту, оскільки кредитна операція – це акт комерційного продажу грошових коштів на певний час.