Тема 7. Визначення цілей уроку вчителем. Структурно-функціональний аналіз навчального матеріалу

(2 год.)

Мета: ознайомитись з основними шляхами визначення цілей уроку вчителем та з головним підходами до визначення потенціальних можливостей для розвитку та навчання учнів, що містяться в історичному матеріалі, зокрема із структурно-функціональним аналізом навчального матеріалу, розвиток умінь виділяти структурні компоненти і прогнозувати освітні, розвивальні, виховні можливості навчального матеріалу.

План

1. Шляхи визначення навчальних цілей вчителем

2. Структурні компоненти навчального матеріалу

3. Функціональний аналіз навчального матеріалу

Реферати:

1. Головні підходи до відбору основного змісту уроку.

2. Методика визначення цілей навчального заняття (уроку)

3. Таксикономія цілей у навчанні історії в школі.

Питання для самостійної роботи:

1. Характеристика історичного навчального матеріалу

2. Класифікація історичних фактів

3. Характеристика теоретичних компонентів навчального матеріалу.

Література:

1. Гора П.В. Повышение эффективности обучения истории в средней школе. – М., 1988. – С.25-33.

2. Дайри Н.Г. Основное усвоить на уроке. – М., 1987. – С.48-57.

3. Калініна Л. Структурування змісту шкільної історії: пошуки підходів, досвід // Історія в школах України. – 1998. - № 1. С.25-30.

4. Карліна О.М. Історія середніх віків. Підруч для 7 кл. середн. шк. – К.: Генеза, 2000.

5. Лернер И.Я. Развитие мышления учащихся в процессе обучения истории. – М., 1982. – С.60-78.

6. Подаляк Н.Г. Історія Середніх віків: Підруч. для 7 кл. загал. навч. закл. – К., Генеза, 2007.

7. Пометун О. Методика навчання історії в школі / О. Пометун, Г. Фрейман – К.: Генеза, 2006.

Методичні рекомендації

Розглядаючи питання, слід визначити взаємозв’язок між загальними цілями шкільної історичної освіти і конкретним навчальним матеріалом, на підставі чого зробити висновки про можливі шляхи визначення конкретних цілей навчального заняття (уроку). Для підготовки другого і третього питання необхідно виконати практичну роботу із структурно-функціонального аналізу матеріалу параграфа (на вибір) підручника з історії середніх віків для 7 класу, зафіксувавши результати аналізу у таблиці.

План вивчення нового матеріалу

Головні факти

Неголовні факти

Теоретичний матеріал

Результати, що передбачаються

Заповнюючи другий стовпчик «Головні факти» поміркуйте, чому саме ці факти ви вважаєте головними. Вибираючи неголовні факти, спробуйте пояснити, чому вибрали саме їх, а решту відкинули. До третього стовпчика занесіть теоретичні положення: висновки, узагальнення, оцінки тощо. Спробуйте оцінити, наскільки ці положення зрозумілі учням, чи всі з них будуть винесені на урок. У п’ятому стовпчику мають знайти відображення передбачувані результати навчання: історичні образи, ознаки історичного явища, історичні поняття, зв’язки, ціннісні судження, почуття, пізнавальні вміння тощо. На підставі функціонального аналізу (записи у п’ятому стовпчику) сформулюйте можливі цілі уроку, групуючи їх за такими напрямками: освітні, розвивальні, виховні.

До використання, як варіант, пропонується параграф підручника з історії середніх віків для 7 класу О. Карліної «Монгольські завоювання в Азії та Європі» [ 4; С.177-184] :

«У XIII ст. в степах Центральної Азії виникла Монгольська держава, якій судилося залишити глибокий слід у світовій історії. Вона утворилася на обширі між озером Байкал і річкою Амур, де віками кочували племена монголів-пастухів, інколи змішані з тюрками або татарами. Тому й монголів часом називали татарами. У північних районах вони переважно займалися полю­ванням і рибальством, а в степах розводили худобу, кочуючи в пошуках придатних пасовиськ. Мон­голи не будували будинків, а ставили розбірні юрти, які перевозили на возах.

Монгольські племена розділялися на роди — курені. Юрта голови роду стояла в центрі стоянки, навколо неї розміщувались житла інших родичів. Вожді племені — нойони — мали численні стада, які випасали арати — залежні від них члени роду. Нойони у своїй владі опиралися на дружинників-нукерів, котрим за військову службу давали у ко­ристування певну кількість худоби. Монголи за­лишалися вірними язичництву: поклоніння небу і землі поєднувалося з вірою в добрих і злих демо­нів; магічні дії ворожбитів-шаманів з метою вик­ликати надприродні сили відігравали важливу роль у житті кочівників.

ЧИНГІСХАН ТА ЙОГО ПОХОДИ

У боротьбі за владу і землі, нойони об'єднувались і утворювали племінні союзи. На чолі одного з таких союзів племен став нойон Кайду. З роду Кайду походив відомий в історії Монголії полководець Темучжин. Після кривавих сутичок йому вдалося підкорити собі кілька монголо-татарських племен. Коли влада Темучжина укріпи­лася, великий з'їзд нойонів - курултай - у 1206р. надав йому титул великого хана, або Чингісхана.

Чингісхан створив сильну і добре організовану армію. Вона мала служити одній меті — завоюванню багатих земель Середньої та Східної Азії. Роз­почав свої завоювання Чингісхан з підкорення народів Сибіру. Далі розширюючи свої володін­ня, монголи у 1211 р. напали на Північний Ки­тай і захопили його столицю Пекін.

У 1219 р. розпочалося завоювання Середньої Азії. Монгольська армія рушила на землі хорезм-шаха Мухаммеда. Мухаммед зосередив свої війсь­ка в укріплених містах, вважаючи, що кочівники не здатні тривалий час тримати їх в облозі. Од­нак він помилився: монголи не тільки взяли міс­та в тісне кільце блокади, але й успішно їх штур­мували, використовуючи китайські облогові ма­шини. Впали Самарканд, Бухара та інші великі міста хорезмшаха. Мухаммед змушений був утек­ти на невеличкий острів у Каспійському морі, де незабаром помер. Безнадійний опір монголам очо­лив його син. Переслідуваний ворогом, він воював аж до 1231 р., але зазнав поразки.

У Хорезмі вперше світ зіткнувся з жорстокістю, якої ще не бачив досі. Чингісхан наказав без жалю винищити всю людність тих міст, які спромогли­ся хоча б на незначний опір. Смерті могли уникнути тільки вчені та ремісники, які були потрібні державі монголів. Прекрасні міста Середньої Азії — Бухара, Самарканд, Ургенч, Мерв — лежали в руїнах. Кочівники знищили побудовані багатовіковою працею селян зрошувальні системи, тому родючі поля перетворилися на пустелі, де й тепер археологи розкопують колись квітучі міста.

Які були подальші плани Чингісхана? Він не пішов на Індію, хоча був уже на її кордонах, а за­воювання Китаю обмежив тільки північними районами країни. Припускають, що він хотів об'єд­нати у своїй країні монгольські і тюркські наро­ди, тому після загарбання Хорезму рушив у степи Східної Європи.

Господарями цих степів від другої половини IX ст. були кипчаки, котрих у Європі називали половцями, або куманами. Це вони витіснили на Нижній Дунай печенігів. Вони нападали на Київську Русь, країни Закавказзя, воювали з аланами (сучасними осетинами), що кочували на Пів­нічному Кавказі. Захопивши Вірменію та Азербайджан, монголи розгромили аланів і напали на половців. На допомогу половцям у важку годину прийшли їхні колишні вороги — руські князі. У 1223 р. на річці Калка (нині Кальчик, права притока Кальміусу) русичі та половці зазнали поразки. Невдовзі монголи розгромили волзьких бол­гар і тільки після цього, пограбувавши ці землі, повернулися до себе на батьківщину.

АРМІЯ ТА ДЕРЖАВА МОНГОЛІВ

Своїм перемогам монголи завдячува­ли не тільки чисельній перевазі над супротивни­ком, а й військовій майстерності та новій органі­зації армії. Безладним діям європейських і мусуль­манських військ монголи протиставили узгодже­ну взаємодію окремих загонів, дисципліну, вміння раптово нападати на ворога, добре організовану розвідку. Монгольські командири не кидалися у бій разом зі своїми воїнами, а керували ними за допо­могою помічників, зазвичай стоячи на пагорбі, з якого добре було видно всю панораму бою. Загони монголів уміло вдавалися до різних військових хитрощів, зокрема втеч, вдаючи, що тікають, зама­нювали ворога, оточували і знищували.

Монгольське військо поділялося на десятки, сотні, тисячі, десятки тисяч. Кожна військова оди­ниця мала свого командира, котрий за неї відпо­відав. Армія монголів складалася переважно з кінноти. Протягом дня загони монголів могли до­лати відстань до ста кілометрів. Важка кіннота використовувалась як сторожа.

Чингісхан виявив себе блискучим стратегом. У завойованих країнах влада залишалася у руках місцевих монархів, монголи брали під контроль лише військові справи і державну скарбницю. Поштовий зв'язок у Монгольській державі викли­кав здивування європейців: на дорогах на одна­ковій відстані одна від одної будувалися поштові станції, де можна було змінити коня і рушити далі або переночувати. Завдяки пошті розпорядження правителя швидко доходили до найвіддаленіших куточків держави.

Утвердившись на завойованих землях, монголи розпочали відбудову зруйнованих міст, держава взяла під опіку ремесла, науку і мистецтво. Про­те монгольське завоювання призвело до занепа­ду торговельних відносин між Сходом і Заходом, внаслідок чого перервалися зв'язки європейців з Китаєм та персами.

ПОХІД НА РУСЬ

Монгольські завоювання не припи­нилися і після смерті Чингісхана у 1227 р. На Сході було захоплено Корею, на Кавказі - Азер­байджан і Грузію.

Воєнне просування на Захід розпочав онук Чингісхана Бату-хан (на Русі його називали Батий). Підкоривши волзьких болгар, на початку 1237р. з великим військом Батий підступив до кордонів Рязанського князівства. Після п'яти днів штурму його військо увірвалося в місто Рязань і спалило його. Настала черга Владимирського князівства. Війська великого князя Юрія Всеволодовича зазнали поразки, а сам князь загинув. Монголи захопили Коломну, Владимир, Москву. Однак похід на Новгород Великий їм не вдався: весняна повінь і героїчна оборона містечка Козельськ змусили монголів повернути в степи.

У 1239 р. монголи розгромили половців і руши­ли на Південну Русь. Спочатку вони пограбували й зруйнували Чернігів, а у 1240 р. після тривалої облоги здобули Київ, волинські міста і Галич.

ПОХІД НА ЦЕНТРАЛЬНУ ЄВРОПУ

Пройшовши через Русь, монгольсь­ке військо розділилось. Головні сили своєї армії Батий повів на Угорщину, північний корпус ру­шив на польські землі.

У Польщі монголи (в Європі їх називали татарами) пограбували і спалили Сандомир, Краків, Вроцлав. Під Легніцею у 1241 р. вони завдали поразки польським загонам, яким на допомогу прийшли німецькі рицарі. Далі вони рушили на Моравію.

Водночас Батий спустошував Угорщину, куди втекли вцілілі загони половців. У квітні 1241 р. угорський король зазнав важкої поразки і відступив за Дунай. Його звернення по допомогу до євро­пейських монархів виявились марними. Імператор Фрідріх II Барбаросса і римський папа були зайняті боротьбою за Італію. До кінця року монголи підкорили всю Угорщину і дійшли аж до узбережжя Адріатичного моря. Загроза монгольського завоювання нависла над усією Західною Європою. Однак навесні 1242 р. татаро-монголи покинули Угорщину, бо саме в цей час Батий одержав звістку про смерть Угедея, наступника Чингісхана. Через Сербію, Болгарію і дунайські князівства він повернувся на батьківщину, щоб взя­ти участь у виборах нового верховного правителя.

РОЗПАД МОНГОЛЬСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. ЗОЛОТА ОРДА

Уже в середині XIII ст. Монгольська держава розпалася на чотири напівнезалежні держави — улуси. Це були: улус Великого хана, який охоплював Монголію, Китай і Тібет; улус Золота Орда; Чагатайський улус (у Середній Азії); Перський улус (Закавказзя, Іран, Ірак, Афганістан). В улусах правили нащадки Чингісхана -Чингісиди, які лише формально визнавали владу Великого хана.

Золота Орда охоплювала величезну територію — від ріки Іртиш на сході до Карпат на за­ході та від Амудар'ї і Кавказу на півдні до сибірської тундри на півночі. Столицею цієї держави було місто Сарай на Волзі, засноване ханом Берке, братом і наступником Батия. Берке-хан прийняв іслам і поширив цю релігію серед своїх підданих-монголів».