49. Сервітут.

Сервітут - це право на чужу тілесну річ, згідно з яким річ, крім свого власника, служіть ще й іншій особі в якомусь одному або декількох відношеннях. Якщо суб’єктові сервітуту лише певною мірою користується чужою річчю, то такий сервітут називається позитивним. Коли ж суб’єкт сервітуту деякою мірою усував від користування річчю інших і навіть власника, то це – негативний сервітут.

Найдавнішим сервітутом були так звані сервітути предіальні (predium – маєток, земля). Ділянка, в інтересах якої встановлювався сервітут, називалася панівною ділянкою; земельна ділянка, користування якою становив зміст сервітуту, називалася ділянкою, що служить.

50. Спадкування за законом.

Якщо померлий не залишав заповіту або залишений заповіт не набуває дії (спадкоємець помирав раніше спадкодавця), то настає спадкування за законом.

Спадкування за законом виникло раніше, ніж спадкування за заповітом.

Види спадкоємства за законом: спадкування за jus civil, спадкоємство за преторським правом – bonorum possesio, спадкоємство за правом Юстиніана.

Уже Закони ХІІ таблиць встановили, що відкриття спадщини за законом можливе тільки тоді, коли немає заповіту. І саме спадкування за законом визначалося положеннями Закону ХІІ таблиць. Можна сказати, що Законами ХІІ таблиць і дальшим розвитком цивільного права (jus civil) були закладені основи спадкування за законом.

Але розвиток економічного життя, зміцнення приватної власності, витіснення агнатичного споріднення когнатичним вимагали нових підходів, нових принципів спадкування за законом. І такі принципи були вироблені преторською практикою центумвірального суду.

Весь попередній розвиток римського спадкового права дав змогу імператору Юстиніану своїми 118 і 127 новелами провести кардинальну реформу спадкування за законом. В основу спадкування за законом у новелах Юстиніана покладено когнатичне (кровне) споріднення та індивідуальна приватна власність.

За цивільним правом розрізняли три класи спадкоємців, за претоторськими едиктами – чотири, то Юстініан усіх потенціальних спадкоємців розділив на 5 класів.

Перший клас – сини, дочки, внуки, правнуки.

Другий клас – батько, мати, дід, баба, а також рідні брати і сестри та їхні діти.

Третій клас – це неповнорідні брати і сестри, а також їхні діти.

Четвертий клас – всі інші родичі без обмеження ступенів.

П’ятий клас – чоловік або жінка, які пережили один одного.

Чоловік, який пережив дружину, або жінка яка пережила чоловіка, закликалася до спадкування, якщо нікого з названих вище родичів у спадкодавця не виявилося, або ніхто з них не прийняв спадщини.

51. Інституції Юстиніана.

Хоча вони були створені як елементарне керівництво для навчальних цілей, однак вони не стоять нижче інших частин і в змісті юридичної чинності.

Головним їхнім джерелом послужили Інституції Гая, хоча були використані Інституції й інші авторів.

Вони дали юстиніанівським Інституціям свій зовнішній розподіл на 4 книги і свій план: особи-речі-позови (personae-res-actiones). Тобто моделлю для Інституцій Юстиніан стала загальна структура Інституцій Гая.

Відповідно до цієї системи римське приватне право складається з 3 основних інститутів:

1) Особи (personae) — суб'єкти права. 2) Речі (res) — відносини з приводу речей. 3) Позови (actio) — способи придбання речей і захисту речових прав. До них відносяться спадкування і зобов'язання. От як це звучить у Гая: «Усе право, яким ми користуємося, відноситься або до осіб, або до речей, або до позовів». Інституції дійшли до нас у безлічі рукописів, що не йдуть далі IX ст. Найціннішою є Туринський рукопис: у ньому, крім тексту юстиніанівських Інституцій, ми знаходимо глосси, тобто тлумачення до тексту.