- •Римське право
- •Роль кодифікації Юстиніана.
- •Манципація.
- •Види володіння.
- •Умови вступу в шлюб.
- •Набуття та припинення права власності.
- •Поняття спадкування.
- •Відмінність римського цивільного права від римського приватного права.
- •Умови дійсності договору.
- •Право на чужі речі.
- •Види речей.
- •Зміст права власності.
- •Поняття речей.
- •Виникнення та припинення володіння.
- •Емфітевзіс.
- •Еманціпація.
- •Позовна давність.
- •Поняття прав власності.
- •Батьківська влада.
- •Суперфіцій.
- •Спадкування за законом.
- •Підстави припинення шлюбу.
- •Посесорний захист.
- •Новели Юстиніана.
- •Система державного суду.
- •Види зобов’язань.
- •Відмінність кодексу Юстиніана від сучасного кодексу.
- •Поняття володіння.
- •Іпотека.
- •Відмінність одностороннього правочину від одностороннього договору.
- •Відмінність реальних контрактів від концесуальних.
- •Негаторний позов.
- •Припинення зобов’язань.
- •Визначення римського цивільного права.
- •Спадкування за заповітом.
- •Часткова дієздатність.
- •Особливі засоби преторського захисту.
- •Джерела пізнання римського приватного права.
- •Види володіння.
- •Діяльність юристів – як джерело правоутворення.
- •Види речового права.
- •Підстави виникнення зобов’язань.
- •Види позовів.
- •2. Actio stricti juris (позов «суворого права») та actio bonae fidei (позов «доброї совісті»).
- •Поняття юридичної особи.
- •Поняття зобов’язального права.
- •Сторони у зобов’язанні.
- •Ознаки юридичної особи.
- •Види права власності.
- •Сервітут.
- •Спадкування за законом.
- •Інституції Юстиніана.
- •Види консесуальних контрактів.
- •Відмінність речового права від зобов’язального права.
- •Петіторний захист.
- •Система римського приватного права.
- •Засоби забезпечення зобов’язань.
- •Види реальних контрактів.
- •Предмет регулювання цивільно-правових відносин.
- •Обмежена дієздатність.
- •Поняття позову.
- •Суб’єкти римського цивільного права.
- •Поняття договору.
- •Предмет римського приватного права.
- •Поняття делікту.
- •Елементи кодифікації Юстиніана.
- •Джерела правоутворення.
- •Поняття зобов’язання.
- •Наслідки визнання набувача добросовісним і недобросовісним.
- •Віндикація.
- •Рецепція римського приватного права.
- •Поняття особи та суб’єкта права.
- •Застава.
- •Наслідки невиконання зобов’язання
Поняття делікту.
Поняття “делікт” походить від лат. delictum — проступок.
Делікт — це правопорушення, яке завдає шкоди суспільству, державі або особі. Таке правопорушення є підставою для притягнення правопорушника до відповідальності, передбаченої законом. Зазначене правопорушення не пов’язане з порушенням договору (контракту). Деліктні зобов’язання відомі ще як позадоговірні.
У римському праві – заподіяння шкоди іншій особі, її сім’ї або майну, порушення правового припису або заборони. Наслідком учинення делікту була відповідальність. Відповідальність за делікт наставала за наявності таких умов: дієздатність правопорушника, вина, здійснення правопорушення. Зазначене правопорушення не пов’язане з порушенням договору (контракту).
Деліктні зобов’язання відомі ще як позадоговірні. Поняття “делікт” офіційно у законодавстві України не застосовується, але в науково-правовій літературі і практиці вживається широко. Того, хто заподіює шкоду, називають делінквентом. Того, кому шкоду заподіяно — потерпілим.
У Стародавньому Римі деліктні зобов’язання простежуються вже у Законах 12 таблиць. Юристи Риму вважали, що приватне правопорушення (delictum privatum) породжує обов’язок порушника сплатити потерпілому штраф.
Римляни встановили такі деліктні правопорушення:
- injuria — особиста образа;
- furtum — крадіжка;
- damnum injuria datum — неправомірне знищення або пошкодження чужого майна.
Позадоговірні цивільні правопорушення, що заподіювали шкоду, але не підпадали під ознаки делікту, у Стародавньому Римі називали квазіделіктами. Це поняття означало відповідальність за такі дії:
- винесення суддею несправедливого вироку;
- викидання чи вилиття з жилого дому;
- небезпечне для перехожих вивішування (виставляння) речей;
- неправомірні дії слуг готелів (кораблів тощо) щодо клієнтів;
- шкоду, заподіяну рабом або свійською твариною чужому майну або особі.
Елементи кодифікації Юстиніана.
Кодифікація Юстиніана (Corpus juris civilis - Корпус цивільного права) - систематичний виклад візантійського права VI ст.
Включає: Інституції, Дигести і Кодекс Юстиніана.
Основа кодифікації Юстиніана - римське право, перероблене з урахуванням нових економічних умов. Кодифікація Юстиніана, "Корпус цивільного права" (Corpus juris civilis) - збірник римських законів і творів юристів, складені в VI ст. по розпорядженню візантійського імператора Юстиніана. Впродовж багатьох століть служила головним джерелом права більшості європейських країн (зокрема в Росії), і аж до теперішнього часу залишається основою європейського, так званого романо-германського права.
13 лютого 528 р. Юстиніан створив комісію з 10 чоловік з участю Трибоніана і вже 7 квітня 529 був обнародуваний кодекс Юстиніана, який увібрав в себе всі імператорські ухвали І-VI ст. Потім Юстиніан вирішив таким же чином систематизувати і так зване "стародавнє право" (jus vetus), тобто твори римських юристів, їх коментарі до цивільного і преторського права. 15 грудня 530р. він видав указ про створення комісії з 15 чоловік на чолі з Трибоніаном, у складі двох професорів з Константинопольської Академії (Теофіл і Кратін) і двох - з Беритської (Дорофей і Анатолій), а також 11 адвокатів. Задача комісії - написання Дигест, тобто витягань з творів класичних римських юристів - була виконана до 16 грудня 533р. Одночасно Трибоніан, Теофіл і Дорофей за дорученням Юстиніана підготували Інституції, підручник для студентства; вони набули чинності 21 листопада 533р. Нарешті, 16 листопада 534р. вийшла нова редакція кодексу - додано більше 300 нових ухвал.
Вже після смерті Юстиніана до трьох основних частин корпусу були додані так звані "Новели", написані професором Юліаном з Константинополя в 556р, - збірник імператорських ухвал, що вийшли в 535-556 рр., після видання кодексу.
Сам Юстиніан назвав своє творіння "храмом римської юстиції", середньовічні юристи привласнили йому найменування "Корпусу цивільного права".
Він включає: 1) Інституції (складаються з 4 книг, по структурі і змісту це значною мірою повторення Інституцій Гая);2) Дигести (складаються з 50 книг, увібрали в себе цитати з майже 2 тис. творів 39 юристів); 3) Кодекс (складається з 12 книг, в наслідування законів Дванадцяти таблиць); 4) Новели (містять 122, більш повніший збірник пізнього часу - 168 новел).
Дигести Юстиніана є найбільш значною частиною кодифікації Юстиніана, що дійшла до наших часів. Саме в Дигестах закладено основу загальної теорії цивільного права, основні положення якої були рецепійовані до сучасного цивільного права і законів країн Європи. Крім того, процес рецепції триває і сьогодні, про що свідчить структура та зміст нових кодифікованих актів та інших законів. Завдяки Дигестам до нас дійшли твори видатних римських юристів, як Юліана, Папініана, Павла, Ульпіана та багатьох інших. Твори цих видатних юристів важливі і для пізнання римського права. Але вони мають для нас тим більше значення, що в їх основі лежать праці попередніх юристів. Тобто в творах о видатних римських юристів, що збереглися в Дигестах, начебто зосереджено усе право юристів стародавнього світу. Дигести Юстиніана не є актом безумовним, оскільки безумовних актів взагалі не існує. Але Дигести, як і усе римське право, є результат юридичної праці тієї частини людства, на долю якого переважно над усіма досі відомими історичними народами випало найбільше збагачення культури
Римське право не є саме право, як і грецьке мистецтво не є саме мистецтво; але розумовий капітал людства в такій же мірі виріс від грецького мистецтва, як і від римського права.
