62. Поняття договору.

Договір - це вольовий акт, він не може виникнути проти волі сторін. Якщо в договорі виражена воля однієї особи, то такий договір називається одностороннім. Наприклад, заповіт, прийняття спадщини або відмова від неї. А коли в договорі виражена воля двох сторін (наприклад, купівля-продаж), то такий договір називається двостороннім. Договори трьохсторонні або багатосторонні в римському праві траплялися порівняно рідко.

Договір, якщо він укладений, - це вже певна правова норма, юридичний факт, в результаті якого виникають зобов’язання. Як відомо, поняття зобов’язання ширше від поняття договору: зобов’язання виникають (крім договору) ще й ніби з договору, деліктів і ніби з деліктів. Однак не всякий договір пород­жує зобов’язання, хоч переважна більшість є підставою для їх виникнення. Договір стає основою виникнення зобов’язання лише тоді, коли воля сторін, які вступають у договір, спрямована на встановлення зобов’язальних відносин.

У договірному праві більше, ніж в іншій галузі приватного права, виявилося вміння римських юристів, не відступаючи формально від консерватизму, характерного для римського цивільного права, враховувати нові інтереси й нові потреби і, таким чином, сприяти дальшому розвитку господарського життя. Виконуючи таку стимулюючу роль, римське договірне право було придатним не тільки для господарських відносин у Римі, а й широко застосовувалося у наступні століття для регулювання економічних відносин, які постійно розвивалися на ґрунті промисловості й торгівлі.

Як уже зазначалося, спочатку Гай, а потім і Юстиніан серед підстав, що зумовили виникнення зобов’язань, на перше місце висували договір. Проте ні Інституції Гая, ні Юстиніана не дають чіткого визначення договору. Хоч з окремих визначень різних видів договорів можна встановити, що зобов’язальний договір є взаємною угодою двох або більше осіб (контрагентів) про виконання ними взаємних дій або утримання від них. З наведеного визначення поняття договору видно, що його предметом є якась дія або бездіяльність, тобто відмова від здійснення певних дій.

63. Предмет римського приватного права.

Римське приватне право є правом найбільшої держави періоду античного суспільства.

Зароджувалося воно у стародавні часи у неве­ликій римській общині (датою заснування Риму вважається 21 квітня 753 року до н. є.). Будучи нескладною і архаїчною правовою системою, яка обслуговувала примітивний уклад життя невеликої римської общини, римське право цього періоду відзначалося вузько наці­ональним і патріархальним характером. Борючись за своє існування, Рим у подальшому об'єднав майже весь античний світ. Маленька римська община стає могутньою державою. Істотно змінюється внутрішня організація Римської держави і суспільства, руйнується старий патріархальний лад, примітивне натуральне господарство змінюється, виникають більш складні економічні відносини, закла­дається фундамент для подальшого світового суспільного розвитку. На території Римської держави виникають і встановлюються чис­ленні ділові, торговельно-грошові відносини, в яких беруть участь представники різних країн. Виникає потреба в регулюванні цих нових відносин. Старе римське право для цієї мети не було придатне, потрібне було нове право, яке б могло однаково задовольняти інте­реси всіх учасників суспільних відносин. Правова дійсність вимагала привести старі норми у відповідність до нових умов та потреб суспіль­ства. Римське право проймається такими засадами універсальності: вбирає в себе ті звичаї міжнародного торгового обороту, які до нього віками вироблялися у міжнародних зносинах, та надає їм юридичної ясності та міцності.

Так виникає те римське право, яке згодом стало загальним правом усього стародавнього світу.

Отже, предметом вивчення курсу "Римське приватне право" є система правових норм стародавнього Риму, яка регулювала суспільні відносини між приватними особами, а саме:

• сукупність особистих прав, правове становище суб'єктів у майнових відносинах, можливість суб'єктів здійснювати угоди майнового характеру;

• питання правового захисту приватних прав;

• шлюбно-сімейні відносини;

• відносини, пов'язані з власністю та іншими правами на речі;

• зобов'язання суб'єктів, які виникають з різних підстав: договорів, правопорушень, нібито з договорів, нібито з правопорушень;

• коло питань, які виникають з приводу спадкування майна померлих.