Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тема_021.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
125 Кб
Скачать
☆

§21.4. Правове регулювання діяльності з надання інших фінансових послуг

Поряд із ринком банківських послуг та фондовим ринком існують ринки послуг страхування, послуг накопичувального пенсійного забезпечення, надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів, а також ринки інших фінансових послуг. Звернемося до питань регулювання ринків цих послуг детальніше.

21.4.1. Правове регулювання страхової діяльності

Основні правила страхування викладені у Законі України «Про страхування» від 7 березня 1996 р.20, а також у ЦК України (глава 67). На підзаконному рівні страхова діяльність регулюється нормативно-правовими актами Нацкомфінпослуг України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страхову діяльність здійснюють страховики - фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Статусу фінансової установи страховик набуває з дати внесення відповідного запису до Державного реєстру фінансових установ21.

Слід підкреслити, що слова «страховик», «страхова компанія», «страхова організація» та похідні від них дозволяється використовувати у найменуванні лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності. Відповідно, як вказано у ст. 2 Закону України «Про страхування» підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до статутних документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі виконання положень цієї статті.

Як зазначається у ст. 2 Закону України «Про страхування» учасників страховика повинно бути не менше трьох. Однак в окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до цього Закону. Єдиним власником такого страховика є держава, і у цьому разі страховику у своєму найменуванні дозволяється використання слів «державна», «національна» або похідних від них.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про страхування» страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України. Страхувальники можуть укладати із страховиками договори страхування третіх осіб (застрахованих осіб), які можуть набирати прав і обов’язків страхувальника згідно із договором страхування (відповідна правова можливість передбачена у ст. 985 ЦК України).

Страхування може бути добровільним та обов’язковим. Види добровільного страхування вказані в ст. 6 Закону України «Про страхування» (страхування життя, страхування від нещасних випадків, медичне страхування (безперервне страхування здоров'я), страхування здоров'я на випадок хвороби тощо).

Видами обов'язкового страхування є медичне страхування, особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків, особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд), страхування спортсменів вищих категорій, страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини, особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, авіаційне страхування цивільної авіації та інші види, перераховані у ст. 7 Закону України «Про страхування».

Основними документами процедури страхування є договір страхування, страховий поліс, правила страхування, заява страхувальника про страховий випадок, страховий акт.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.

Договір страхування укладається відповідно до правил страхування. Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Згідно з п. 3.5. «Ліцензійних умов провадження страхової діяльності», затверджених розпорядженням Держфінпослуг від 28 серпня 2003 р. № 40, правила страхування, подані для реєстрації, мають бути пронумеровані, прошнуровані, скріплені підписом відповідальної особи і печаткою страховика. Правила повинні містити всі умови, визначені у ст. 17 Закону України «Про страхування», бути викладені державною мовою та мати суцільно пов'язаний закінчений зміст, граматично та логічно узгоджену інформацію. За умов проведення страховиком зовнішньоекономічних операцій страхування (перестрахування) правила страхування можуть бути перекладені англійською чи іншою мовою. Тексти таких перекладів мають бути завірені відповідно до вимог законодавства.

У ст. 4 Закону України «Про страхування» та ст. 980 ЦК України визначається предмет договору страхування. Зокрема, предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані:

- з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

- з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

- з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Істотні умови договору страхування визначені у ст. 982 ЦК України та у ст. 16 Закону України «Про страхування».

Факт укладання договору страхування може посвідчуватись страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

Виплата страхового відшкодування проводиться страховиком на підставі заяви про страховий випадок і страхового акту, який складається страховиком (чи уповноваженою ним особою) Страховик може на письмовий запит одержати від підприємств, установ та організацій інформацію, пов’язану із страховим випадком, в тому числі і ту, що є комерційною таємницею.

Основними підставами для відмови у виплаті страхових сум є:

1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;

2) вчинення страхувальником – фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку;

4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні;

5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6) інші випадки, передбачені законом.

Відмову страховика у виплаті страхових сум може бути оскаржено страхувальником у судовому порядку.

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

У Законі України «Про страхування» (ст. 28), а також у ст. 997 ЦК України встановлено випадки припинення договору страхування. Зокрема, договір страхування може бути припинений у випадку несплати страхувальником протягом 10 робочих днів страхового платежу, або у випадку відмови страхувальника чи страховика від договору з підстав, встановлених законом чи договором. При цьому у встановленому законом порядку відбуваються розрахунки сторін, пов’язані із поверненням страхувальнику сплачених страховику страхових внесків.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]