Порядок Схизейні (Schizaeales)

Сюди відносять багаторічні трав’янисті рослини, поширені здебільшого в тропічних та субтропічних областях, рідше в помірному кліматі. Древні поліморфні рослини. Спорангії поодинокі або в сорусах, без покривальця.

В порядок включають одну або п’ять родин (за різними системами).

Родина Схизейні (Schizaeaceae)

Тропічні і субтропічні трави, рідше зустрічаються в помірному кліматі. В Україні у природному стані відсутні. На Землі з’явилися в карбоновий період.

Зберегли низку примітивних ознак: пе­реважання гаметофіта в деяких рослин; дихотомічне галуження листків; наяв­ність протостели, хоч в родині є і сифо- ностела, і диктіостела; одиночні спо­рангії; поперечне кільце, майже верхів­кове, або кільце з неповного подвійного ряду клітин тощо.

Рослини з прямостоячими і слан­кими стеблами або підземними корене­вищами, простими, розсіченими або перистими листками, яким властивий необмежений ріст в довжину.

Гаметофіти до 5 см завдовжки, нит- КОВИДНІ, бульбовидні, серцевидні, наземні

В родині п’ять родів і 180 видів. Рід Лігодій (Lygodium, грец. lygodes — гнучкий, звивистий) нараховує 45 ви­дів. Це ліановидні рослини до ЗО м завдовжки, унікальні листки яких помилково приймають за стебла (рис. 189, 1). Л. багатоколосковий (L. polystachyum) має красиві перисто-роздільні стерильні листочки і вузькі фертильні. Лігодіуми поширені в тропіках обох півкуль. Рід Схизея (Schizaea) (рис. 189, 3-5) (грец. schizo — розщепляти) має 30 видів, що зустрічаються в тропіках і позатропічних районах Південної півкулі. В Північній Америці на сфагно­вих болотах росте мініатюрна реліктова с. маленька (У рітііа) заввишки 3-10 см, дуже схожа на злак (рис. 189, 3).

Схизейні досить широко використовуються населенням країн Південно-Східної Азії. Зі стрижнів листків виготовляють різні плетені речі. Свіжозрізані ажурні листки лігодума — незамінний атрибут весільних церемоній та інших урочистих подій. Молоді листки лігодума їстівні. Різні види його використовують в народній медицині, а також культивують як декоративні рослини.

Порядок Щатейні (Cya.Thea.Les)

Переважно тропічні деревні, рідше трав’янисті форми, рівнинні та гірські. В Україні відсутні. Ця давня група поєднує і примітивні риси, і риси просунутої будови. Рослини різні за висотою й анатомією стебла та морфологією листків, з різними гаметофітами. Уся різноманітність цих папоротей групується в чотири-десять родин (підродини часом виділяються в окремі родини).

Родина Щіатейні (Cyatheaceae)

Древня група рослин, яка об'єднує понад 1000 переважно тропічних видів, більшість яких є дере­воподібними папоротями. Серед них є і субтропічні рослини Старого і Нового Світу, з лусками і волосками на перистих шістках. Гаметофіти здебільшого серцевидні, зелені, потовщені в центрі. В родині налічується кілька родів і .навіть підродин за окремими класифікаціями. Найбільший рід Ціатея (Cyathea) включає близько 600 видів, характерних для гірських вологих тропічних лісів. Здебільшого це ендеміки і гіганти в світі папоротей заввишки до 20 м, з двічі-, тричіперисто-розсіченими лист­ками до 6 м завдовжки (рис. 190, 1). З-поміж папо­ротей нерідко виділяють окремий пантропічний рід альзофіла (Alsophila) (рис. 190, 2)

Ціатейні — невід’ємна частина ландшафтів. Вони нерідко утворюють папоротеві угруповання, які поступово витісняються перевершинюючими їх тропічними деревами. Деякі з них культивуються як декоративні. Це, зокрема, новозеландська ціа­тея білувата, або срібляста (С. dealbata) з білим нальотом знизу на листках та австралійські ц. пів­денна (С. australis) і ц. Купера (С. соорегі). Ціниться в культурі і ц. серцевинна (С. medullaris), або чорна папороть, серцевину якої, багату на крохмаль, на батьківщині (Нова Зеландія, Тасманія) споживають у печеному вигляді. Місцеве населення споруджує з ціатейних примітивні будови, виготовляє з них декоративні вироби, застосовує в народній медицині.

Родина Гіменофілові (Нутепоркуїїасеае)

Це надзвичайно спеціалізовані, переважно тропічні види, зрідка зустрічаються в помірних широтах. У флорі України відсутні. Дрібні епіфітні або наземні (нерідко наскельні) рослини. Частіше це типові гігрофіти, котрі пристосувалися до дуже вологих місцезростань і тому мають досить примітивну будову. В них тонке кореневище, без лусок, часто з численними волосками; ніжні цілісні або перисто-розсічені листки без продихів, з одношаровим (рідше дво-три шаровим) мезофілом. Довжина листків коливається від 60 см до 2-3 см. Справжнім карликом є трихоманес Гебеля (Trichoman.es goebeliаnum); довжина його становить 3-4 мм.

Соруси гіменофілових крайові, з індузієм. У спорангіях (з косим кільцем) утворюється багато зелених спор, які швидко втрачають схожість. Гаметофіт стрічковидний або нитчастий, з численними бруньками, які здійснюють вегетативне розмноження (рис. 191, 6).

В родині близько 700 видів, які майже порівну розподіляються між двома родами Гіменофіл (Нутепоркуііит) і Трихоманес (Тгіскотапеі) (рис. 191, 4-6). На Далекому Сході і Сахаліні зустрічається г. Райта (Н. wrightii) (рис. 191, 1), який витримує морози до -40° С. Практичного значення для людини гіменофілові не мають.

Порядок Багатоніжкові, або Поліподієві (Роїурогііаіез)

Наземні або епіфітні рослини, рівнинні або гірські. Спорангії тонкостінні, зібрані в соруси здебільшого на звичайних листках, частіше без індузія. Рідше листки диморфні. В порядку виділяють від п’яти до 20 родин.

Родина Оноклеєві (Опосіеасеае)

Містить три роди і десять видів, поширених у північній півкулі. В Україні є лише один вид.

Це багаторічні кореневищні рослини з перистими, як правило, диморфними- листками, з провідною системою у вигляді диктіостели. На відміну від більшості папоротей помірної зони, у яких листки несуть спорангії і не відрізняються або мало відрізняються за зовнішнім виглядом від стерильних, тут спороносні листки виявляють значну редукцію пластинки, різко відрізняються від стерильних і зберігаються протягом зими. Зелені спори проростають весною одразу після розсіювання.

Основними родами в родині є Страусове перо (МаПеиссіа) і Оноклея (Опосіеа). В роді страусове перо (Мм- геиссіа) розрізняють два-три види. У флорі України є єдиний представник роду — с. п. звичайне (М. тиікіоріегія) — цікава реліктова рослина (рис. 192, 3), що зрідка трапляється у вогких тінистих лісах Полісся, Лісостепу і Карпат. Це красива велика папороть з неплідними двічіперистими листками завдовжки до 1,7 м, які утворюють правильної форми лійку. Всередині її є два-три значно менших за розміром спороносних перистих листки з округлими сорусами і редукованим покривальцем. Страусове перо культивують у садах та парках біля водойм як декоративну рослину. Молоді листки в деяких країнах споживають як овочі. У оноклеї чутливої (Опосіеа веп- .пЬіІі.ч) (рис. 192, Г, 2), поширеної в Північній Америці і Східній Азії (в тому числі на Далекому Сході), перисті стерильні листки після похолодання одразу чорніють, що й дало видову назву цієї довгокореневищної рослини.

Родина Безщитникові (Мкугіасеае)

Представлена рослинами, в яких кореневища вкриті листковими темно-червоними лусками. Черешки з двома судинними пучками. Індузії продовгуваті, ниркоподібні, гачкуваті, підковоподібні або взагалі відсутні. Спори бобоподібні. По всій земній кулі нараховують чотири-п’ять родів і близько 600 видів, з них в Україні зустрічається 8.

Одним з найчисленніших у цій родині є рід Безщитник (Аікугіит) (рис. 192, 4), який налічує близько 200 видів, поширених по всій земній кулі. У флорі України є два види. З них більш поширений б. жіночий, або жіноча папороть (А. /іІіх-/етіпа), що росте по тінистих лісах, вологих ярах та в чагарниках, 30—100 см заввишки, з великими двічіперистими листками (рис. 192, 4). Соруси продовгуваті, ниркоподібні або серповиднозігнуті, з індузієм.

Жіноча папороть часто використовується в народній медицині, рідше — після спеціальної обробки — в їжу. Її широко культивують як декоративну рослину, що має понад триста садових форм.

В гірських і лісових районах земної кулі поширені 15 видів роду Пухирник (Cyst.opt.eris). З них в Україні росте чотири види. Найбільш поширений в тінистих лісах п. ломкий (С. Угафіі) з тричіперистими листками і ковпачковидними сорусами (рис. 192, 5-6).

Рід Вудсія (Жоосі^ісі) об’єднує 25 гірських видів. З них в Україні відомі два види, занесені до Червоної книги України: в. альпійська та ельбська (Ж аїріпа, Ж ііуетія) (рис. 192, 7-8). Рід вудсія нерідко виділяють також в окрему родину Вудсієві (]¥оо<Ьіасеае).

Родина Щитникові, або Аспідієві (Dryoptendaceae, або Aspidiaceae)

Містить рослини з короткими потовщеними або тонкими сланкими кореневищами, вкритими матовими лусками. Листки двічі-тричіперисторозсічені, шкірясті і трав'янисті. Соруси на нижньому боці листка з щитко-Підковоподібним індузієм або без нього.

У родині близько 25 родів та 800 видів, поширених у лісових та гірських районах земної кулі. З них в Україні зустрічається 13 видів з трьох родів.

Рід Щитник (Dryopteris, грец. drus — дуб, pteris — папороть, тобто папороть дубових лісів) налічує близько 150 видів, поширених майже в усіх областях світу, але переважно в лісах Євразії і Північної Америки. В Україні є шість видів. Найбільш поширений щ. чоловічий, або чоловіча папо­роть (D. filix-mas, лат. fdix — папороть, nuis — чоловік, чоловічий), що росте в листяних і мішаних лісах, у чагарниках і серед скель майже по всій території України. Це багато­річна папороть, з товстим дерев'янистим темно-бурим кореневищем, горизонталь­ним або косим, що несе пучок великих (до 80-150 см) двічіперистих листків, які на зиму відмирають. Соруси округлі, розташовані в два ряди знизу листка, вкриті підковоподібним (ниркоподібним) індузієм. Гаметофіт має вигляд' серцеподібної пластинки, 2-3 мм у діаметрі, зелений, з ризоїдами. Антеридії та архегонії звичайної будови (рис. 193). Чоловіча папороть — цінна лікарська рослина. Її кореневище (Rhizoma filicis-maris) здавна використовують в офіційній і народній медицині як глистогінний засіб, особливо проти солітера.

В арктичних і лісових районах Євразії та Північної Америки зустрічається щ. пахучіш (D. fragrans) зі шкірястими пахучими зимуючими листками, які використовують в народній медицині (як ранозаживляючий і протизапальний засіб) та парфюмерії (рис. 194, 1). В Україні відсутній.

В роді Багаторядник (РоІу.тсІгит) близько 120 видів, поширених у лісах і горах по всій земній кулі. Більшість з них мають шкірясті листки і щитковидні індузії. В Україні росте три види багаторядника (рис. 194, 2).

В північній півкулі поширені вісім-десять видів роду Голокучник (Gyrn.no сагріит), з них в Україні росте три види. Представники цього роду характеризуються тонкими довгими кореневищами і відсутністю індузія. В тінистих лісах Карпат звичайно (рідше в лісових районах рівнинної України) зустрічається г. дубовий, або дубова пайороть ((?. сігу- оріеш, або Вгуорїегіз Ііппеапа), з чорним блискучим кореневищем і ажурними тричіперистими світло-зеленими листками (рис. 194, 3).

Родина Давалієві (Davalliaceae)

Переважно тропічні лісові епіфітні рослини розміром від 5 см до 3,5 м, з довгими повзучими кореневищами, вкритими рудуватими лусками, рідше кореневища короткі. Листки перисті, рідко цілісні, зчленовані з кореневищами або листкові сегменти зчленовані зі стержнем. Рослини листопадні.

В складі родини 12 родів і близько 230 видів, поширених переважно в країнах Старого Світу. В Україні відсутні.

В кімнатах і оранжереях широко культивують різні види Давали (ОауаИіа), відомої за назвою “заячі лапки”, та численні садові форми видів роду Нефролепіс, або Меч-папороть (Иеркгоіеріз) (рис. 195, 2, 3)

За морфологічними ознаками можливі філогенетичні зв'язки давалієвих з родиною щитникових, серед предків яких треба шукати і предків давалієвих. '

Родина Теліптерисові (Thelypteridaceae)

Наземні папороті з повзучими, рідше висхідними чи прямостоячими кореневищами, покритими лусками і волосками. Листки перисті і двічіперисті, з одноклітинними голчастими волосками на верхньому боці рахіеа; Соруси здебільшого округлі, видовжені або лінійні, без індузія.

В родині 15 родів і 1100 видів, які зустрічаються по всій земній кулі, але більшість їх росте в тропіках і субтропіках. В Україні є три види з трьох родів.

Рід. Телйггерис (Thelypteris) включає близько 800 видів, поширених у гірських і лісових районах земної кулі. Звичайним в Україні болотним видом є т. болотний, або болотна папороть (Т. palustris) (рис. 194, 4) з повзучим тонким кореневищем і одиничними листками до ЗО см завдовжки. В карпатських лісах звичайно, рідше на Поліссі зустрічається фегоптерис з’єднуючий, або букова папороть (Phegopteris connectilis), з характерно відігнутою донизу нижньою парою пер фис. 194, 5). Це представник невеликого роду, 15 видів якого властиві гірським лісам північної півкулі.

Родина Аспленієві (Aspleniaceae)

Наземні та епіфітні, листопадні і вічнозелені папороті з кореневищами, покритими лусками. Листки цілісні, перисті, двічіперисті або дихотомічно розгалужені. Соруси видовжені або лінійні, з індузієм або без нього.

В родині сім родів і близько 700 видів, поширених по всій земній кулі. В Україні росте 11 видів з трьох родів. Найбільший рід — Аспленій (Asplénium), який охоплює близько 680 видів. У флорі України налічується дев’ять видів. У тропіках є багато епіфітів з цього роду, як, наприклад а. гніздовий, або пташине гніздо (A. nidits) з тропічних лісів Старого Світу. Це світлолюбна декоративна рослина з пучком шкірястих цілісних листків до 2'м завдовжки, що відходять від товстого прямого кореневища, покритого численними сплутаними і опущеними коренями. Соруси лінійні, розміщені косими рядами по обидва боки жилки.

Усі види нашої флори — це невелшсі (10-30 см заввишки) рослини, з ажурними перистими листками і довгастими або лінійними сорусами. Ростуть здебільшого в розколинах і тріщинах скель, вапнякових (асплеиій муровий — Asplénium ruta-murarià) або гранітних субстратах (а. північний — A. septentrionale, а. волосовидний — A. trichomanes) (рис. 196, 1-3).

Подібний до роду аспленій за формою сорусів рід Листовик (Phyllitis), в якому є чотири види. З них в Україні є лише один — листовик сколопендровий (Phyllitis scolopendrium) (рис. 196, 6) із шкірястими цілісними, довгас­то-ланцетними листками. Ця папороть росте серед скель і в затінених кам'янистих місцях на Кавказі, в Карпатах і Передкарпатті, рідше в Західному Поліссі, Лісостепу України та в Криму. В горах Криму росте скребниця аптечна (Ceteràch officinarum) (рис. 196, 5).

Деякі види аспленієвих знаходять практичне застосування, зокрема, в народній медицині (як ранозаживляючий та болезаспокійливий засіб). Найбільше ціняться аспленієві як декоративні рослини — оранжерейні, кімнатні, садові і в букетах. Особливо легко розмножується в оранжереях з виводкових бруньок аспленій бульбистий (Asplénium bulbiferum) з Нової Зеландії (рис. 196, 4). Багато культурних садових форм мають листовик і різні види аспленія.

Родина Адіантові (Adiantaceae)

Щодо розміщення та об’єму родини немає єдиної думки, тому адіантові розглядаються або в порядку Схизейні, або в порядку Багатоніжкові, а об’єм їх коливається від 300 до 1000 видів.

Невеликі наземні, переважно тропічні рослини з горизонтальними кореневищами, вкритими тьмяними лусками. Листки звичайно перисті, двічі-, тричіперисті, з чорними блискучими черешками. Характерні ознаки — відсутні покривальця, соруси прикриті відігнутим краєм листка. Спорангії з вертикальним'кільцем.

Адіантові здебільшого розглядаються як монотипна родина з одним родом Адіантум {Adiantum).

В роді Адіантум (грец. а — ні, diaino — змочувати, тобто листки не змочуються) налічується близько 300 видів, приурочених до вологих місцезростань. Поширені в тінистих лісах, по ярах, у розколинах скель, по берегах гірських річок. Надзвичайно привабливі рослини, які не змочуються водою. Широко культивуються в оранже­реях і кімнатах. До особливо популярних у культурі належить єдиний дикорослий в Україні вид — а. венерин во­лос (A. capillus-veneris), який молена зустріти на Південному березі Криму (рис. 198, 1). Вид занесений до Червоної книги України як зникаючий. Це — середземноморський вид, в Україні перебуває на північно-східній межі ареалу.

Адіантові здавна використовували як декоративні та лікарські рослини (особливо в народній медицині) для лікування простуди, зміцнення волосся тощо.

Родина Деннштедтієві, або Гіполепісові {Dennstedtiaceae, або Hypolepidaceae)

Великі рослини з горизонтальним кореневищем і тричіперистими листками. Соруси крайові, прикриті ліній­ним індузієм і загорнутим краєм листків. У родині налічується шість родів і близько 80-100 видів, поширених здебільшого в тропічних і субтропічних областях, рідше в помірних широтах. В Україні є два види з одного роду.

Рід Орляк (Pteridium, грец. pteris — папороть) об’єднує чотири-вісім видів, з них в Україні є два види. Найбільш поширеним є о. звичайний (P. aquilinum), який зустрічається на земній кулі майже в усіх районах з помірним і тропічним кліматом. В Україні росте в соснових і сосново-дубових лісах та чагарниках. Це рослини заввишки до 1 м, з багатоярусними кореневища­ми, розміщеними в одній площині, та великими тричіперистими листками на довгих тонких черешках (рис. 197).

Кореневище орляка містить до 46% крохма­лю і сапоніни. Молоді черешки та кореневища як їжа вживаються багатьма народами. Вся рослина також знаходить широке застосування (покрівля, паливо, зола, добриво, поташ, ліки, мило тощо).

Родина Багатоніжкові (Polypodiaceae)

Одна з найбільших і філогенетично наймо­лодших родин серед поліподіопсид. Викопні пред­ставники родини відомі з відкладів тріасу. Родину нерідко поділяють на кілька підродин або на кіль­ка окремих родин. До її складу входить близько ЗО (50) родів і 1000 видів, поширених по всій зем­ній кулі, особливо в регіонах з тропічним і субтро­пічним кліматом. В Україні у природному стані є лише два види.

До багатоніжкових належать трав'янисті ба­гаторічники, як наземні, так і епіфіти, котрі особ­ливо пишно розвиваються на деревах і деревоподібних папоротях у вологотропічних лісах. Позатропічні пред­ставники багатьох родів цієї родини ростуть також переважно у вологих і тінистих лісах, на заболочених місцях. Тільки небагато видів пристосувалися до сухих умов.

Для більшості рослин характерні добре розвинуті повзучі або висхідні, рідше прямі кореневища, вкриті лус­ками або волосками. В них часто поселяються мурашки. Листки дуже різноманітні за формою і розмірами: перис- тоскладні, рідше цілісні, а в деяких епіфітів, як платицерій олененогий (Platycerium bifurcatum) — з різко вираженим диморфізмом листків (рис. 198,3). Диморфні листки властиві і деяким іншим родам, як наприклад роду Мікросорій (Microsorium), що нараховує близько 70 епіфітних видів з тропічних лісів Східної і Південно-Східної Азії. М. крилоніжковий (М pteropus), поширений від Індії до Індонезії, має диморфні листки: надводні — трилопатеві, підводні — цілісні з виводковими бруньками. Часто вирощується в акваріумах.

Характерна ознака всієї родини — розміщення округлих або еліптичних сорусів без покривальця на нижньому боці листка. Спорангії на тонких ніжках, із вертикальним кільцем з потовщених клітин. Спор у кожному спорангії 64, 32, а то й менше. Гаметофіт пластинчастий, здебільшого серцеподібний. Рід Платицерій (Platycerium) об’єднує 17 видів, поширених у тропіках Старого Світу. Листки деяких видів роду мають довжину 1,8 м, а маса всієї купини з однією особиною може досягати 100 кг. Є кілька садових форм цих красивих рослин, які вирощують в оранжереях.

Рід Багатоніжка (Polypodium) налічує 75 видів, поширених переважно в тропіках, зде­більшого у вигляді епіфітів на деревах, пнях, що гниють, вогких скелях тощо. У флорі Украї­ни два наземних види, з яких більш поширена б. звичайна (Р. vulgare), що росте у тінистих місцях і в розколинах скель. Це невеличка (20-30 см заввишки) зимуюча папороть з пери- стороздільними листками, зеленими черешка­ми і відкритими округлими сорусами (рис. 198,

4). Кореневище солодке на смак, але містить алкалоїди і тому неїстівне. В народній медици­ні кореневище застосовується як болезаспокій­ливий, потогінний, сечогінний та глистогінний засіб. Багатоніжка має багато садових форм і використовується в декоративному садів­ництві.

В Криму рідко зустрічається б. проміжна (Р. interjectum) з пилчастими сегментами лист­ків. В цьому роді є епіфіти, і серед них б. пил­часта (Р. senatum), що зрідка трапляється на деревах і старих пнях у гірських лісах Кавказу.