Порядок Гіпнобрієві (Hypnobryales)

Порядок представлений ґрунтовими, скельними й епіфітними мохами, що утворюють дернинки або килими. Більшість родин порядку поширені на всіх континентах. У порядку 12 родин, близько 200 родів і понад 3000 видів.

Родина Амблістегієві (Amblystegiaceae)

Представники цієї родини в основному поширені в холодних і помірних широтах земної кулі. Це пухко- або щільнодернинні мохи, від дрібних до великих, іноді яскраво забарвлені, зустрічаються здебільшого у вологих місцях. У родині 16 родів і близько 250 видів. До найбільш поширених водних і болотних мохів належать види найбільшого роду дрепанокладуса (Drepanocladus). В Україні рід представлений рядом досить мінливих видів, поширених переважно у північних районах і в Карпатах. Види цього роду ростуть на болотах і заболочених луках. Це найхарактерніші болотні мохи: д. викривлений (D. aduncus), д. безвушковий (D. vernicosus), д. плаваючий (D. fluitans).

Родина Гіпнові (Нурnасеае)

Налічує 30 родів і понад 600 видів. У зоні помірного клімату північної півкулі широко розповсюджений рід гіпнум (Нурnит), що налічує понад 60 видів, з них у флорі України є десять видів. Вони ростуть переважно на стовбурах хвойних і листяних дерев, на пнях, серед скель, утворюючи більш або менш щільні дернинки. Для тайгових лісів північної півкулі характерний рід птиліум (Ptilium) з єдиним видом птиліум страусове перо (Ptilium crista-castrensis).

Родина Гілокомієві (Hуlосотіасеае)

Родина представлена великими наземними мохами з багаторазовоперистими каулідіями. В родині сім родів і 17 видів. З роду гілокоміум (Hylocomnim) у рівнинній лісистій частині України і в горах досить поширений гілокомніум блискучий (Hylocomnim splendens), який росте в соснових та мішаних лісах і на високогірних луках.

Спрофітна гілка еволюції судинних рослин

Еволюція рослин пов’язана із завоюванням суші. Однією з основних подій була поява спор з міцними захисними оболонками, які дозволяли переносити сухі умови та переноситися по поверхні Землі вітром. Іншим важливим еволюційним процесом було виникнення кутину, воскоподібної речовини, яка захищала тіло рослин від надмірної транспірації. Ймовірно разом з кутином з ’явилися продихи, які забезпечували газообмін. Розвиток у судинних рослин ефективної провідної системи, що складається із ксилеми та флоеми, вирішив проблему транспорту води та поживних речовин у сухопутних умовах. Поява здатності синтезувати лігнін дозволила сформувати опірні та провідні елементи. Потім підземні частини спорофіту перетворилися в корені, які виконували функції поглинання і закріплення, а на надземних частинах відокремилися листки, що сприяло ефективному фотосинтезу. Гаметофіт поступово зменшувався в розмірі і ставав більш залежним від спорофіта по відношенню до живлення та захисту.

Залишки перших судинних рослин виявили у відкладах силурійського періоду (438-408 млн. років тому).

Первинні провідні тканини: первинна ксилема та первинна флоема разом із серцевиною (за наявності) утворюють центральний циліндр (стелу).

Протостела – найбільш примітивна, складається із суцільного тяжу провідної тканини в якому флоема або оточує ксилему, або розсіяна в ній.

Сифоностела – відрізняється наявністю центрального тяжа основної чи паренхімної тканини (серцевини), що оточений провідною тканиною. Флоема формується лише ззовні від ксилемного циліндра, або з обох боків

Евстела – провідний циліндр представлений лише системою окремих тяжів, розташованих навколо серцевини.

Для всіх судинних рослин характерний статевий процес оогамія, в циклі розвитку чергування поколінь із переважанням спорофіта. У більш примітивних судинних рослин утворюється лише один тип спор, їх називають гомоспоровими (рівноспоровими). У результаті мейозу виникає один тип спор, які проростають у двостатеві гаметофіти, на яких розвиваються антеридії та архегонії.

Гетероспорія (різноспоровість) – це утворення двох типів спор у двох різних типах спорангіїв, виникла 360 млн. років тому. Спори при цьому називаються мікроспори та мегаспори, утворюються відповідно у мікро- та мегаспорангіях. Мікроспори дають початок чоловічим гаметофітам, а мегаспори – жіночим гаметофітам.

Еволюція гаметофіта характеризується поступовим зменшенням розміру і складності будови. Архегонії є у всіх спорових рослин і більшості голонасінних, але відсутні у покритонасінних. Антеридії характерні лише для спорових рослин, уголонасінних та покритонасінних вони відсутні. У спорових рослин запліднення відбувається лише у краплинно-рідкому середовищі.

ВІДДІЛ РИНІОФІТИ (RHYNIOPHYTA)

Дуже давні і своєрідні вимерлі рослини, що жили в силурі — девоні, були поширені майже по всій земній кулі. Це були невеликі трав'яні рослини, досить примітивної (для вищих рослин) будови, без чіткої диференціації тіла на корінь, стебло і листки. Тіло їх являло собою безлистий циліндричний осьовий орган, здебільшого дихотомічно розгалужений у верхній частині, зі спорангіями на кінцях. Такий орган дістав назву телома. Оскільки риніофіти не мали ще коренів, функцію їх виконували ризоїди. Спорангії, що містилися на кінцях теломів (термінально), також мали досить примітивну будову. Вони були товстостінні, порівняно великі, без спеціальних пристосувань для розкривання. Спори однакової величини (ізоспори) розвивалися в тетрадах, гаметофіт невідомий.

Риніофіти — одні з перших рослин, що вийшли на сушу. Доказом наземного існування є численні продихи в епідермісі теломів. Провідна система слабко розвинута у вигляді протостели, яка була початком розвитку всіх інших типів стели. Камбію і механічних тканин не було. Риніофіти росли навколо водойм, на болотах і мілководдях, утворюючи іноді значні зарості. Риніофітам надають великого філогенетичного значення насамперед тому, що їх розглядають як вихідну групу, з якої згодом у процесі тривалої еволюції виникли складніші і спеціалізованіші групи вищих рослин: плауноподібні, хвощеподібні, папоротеподібні і, за деякими даними, навіть мохоподібні.

Уперше цю групу під назвою псилофіти відкрив канадський геолог Досон в 1859 р. у Канаді. Знайдені рослини він описав під назвою Psilophyton princeps, що означає псилофіт перший, або головний. Ці рослини були такі своєрідні і не схожі на відомі вже в науці форми, що відкриття це було сприйняте з недовірою, і через деякий час про нього майже забули. Вдруге псилофіти було відкрито випадково, під час розкопок у Шотландії в 1912 р. Рослини знайдено у вигляді добре збережених окам'янілостей, їх докладно дослідили вчені Кідстон і Ланг і віднесли до трьох родів: ринія, хорнеофітон і астероксилон. Згодом з'ясувалося, що ці роди мають багато спільних рис з відкритим раніше родом Psilophyton, тому вони були об'єднані в один клас Риніопсиди (Rhyniopsida).