20. Міська геральдика України доби Середньовіччя

Герáльдика (лат. heraldus — «опові́сник») — допоміжна історична дисципліна, що вивчає герби, кольорові емблеми, які належать особам, родам чи спільнотам. Будова гербів регулюється особливими законами європейської геральдики, які вирізняють її від інших світових систем пов'язаних із емблемами чи символами, незалежно від часу їх появи і сфери використання.

Геральдика є також, водночас, різновидом соціального кодування і системою знаків. Ця система базується на гербових зображеннях і тинктурах, які розміщуються на геральдичних щитах відповідно до певних принципів та правил. Сума цих принципів та правил разом із сумою усіх наявних гербових зображень та тинктур складають так звану геральдичну граматику опису гербів — блазон.

Геральдику інколи визначають як гербознавство або мистецтво зображення та опису гербів. Її відносять до спеціальнихісторичних дисциплін, розглядаючи як складову історичної науки.

У мові багатьох народів Європи слово «герб» є близьким або ідентичним слову «зброя». Подібна етимологічна близькість не випадкова і свідчить, що герб мав стосунок до військового спорядження. Він початково був військовим атрибутом лицаря.

21.Родова геральдика та її особливості.

Герáльдика (лат. heraldus — «опові́сник») — допоміжна історичнадисципліна, що вивчає герби, кольорові емблеми, які належать особам, родам чи спільнотам. Будовагербів регулюється особливими законами європейської геральдики, які вирізняють її від інших світових систем пов'язаних із емблемами чисимволами, незалежно від часу їх появи і сфери використання.

Геральдика є також, водночас, різновидом соціального кодування і системою знаків. Ця система базується на гербових зображеннях ітинктурах, які розміщуються нагеральдичних щитах відповідно до певних принципів та правил. Сума цих принципів та правил разом із сумою усіх наявних гербових зображень та тинктур складають так званугеральдичну граматику опису гербів — блазон.

Геральдику інколи визначають як гербознавство або мистецтво зображення та опису гербів. Її відносять до спеціальних історичних дисциплін, розглядаючи як складовуісторичної науки.

Постання геральдики пов'язують із виникненням гербів у Західній Європіу першій половині 12 століття. Їх генеза викликала суперечки вже усередньовіччі — тогочасні науковці приписували винахід геральдикиАдаму, Ною, Александру, Юлію Цезарю і королю Артуру. Проте цігіпотези були відсіяні геральдистами19 — початку 20 століття, які запропонували три головні теорії походження гербів: греко-римську, германо-скандинавську та східну^[1]. Однак їх достовірність також була заперечена дослідниками наступних десятиліть^[2].

Починаючи з кінця 20 століття і до сьогодні більшість геральдистівЗаходу притримується думки, що герби виникли між 1120–1150 роками, у північній Франції, ПрирейнськійНімеччині, Англії, Швейцарії і північнійІталії у середовищі військових як засіб розрізнення союзників і ворогів у бою. У 2-й половині 12 століття ці герби перетворилися з індивідуальних знаків у сімейні чи родові, допомагаючи визначати особу у роді, а рід у цілій соціальній системі. Появагеральдики збіглася із поширеннямпрізвищ і була однією з нових форм самоідентифікації західноєвропейського середньовічного суспільства^[3].

У 1-половині 13 століття герби, які спочатку використовувалися між військовими аристократами, поширилися серед цивільної знаті і простого люду^[4]. Вони використовувались як знаки ідентифікації на печатках, як позначки власності на майні та як орнаментальні мотиви у мистецтві^[5]. У 14 столітті геральдична мода набула популярності у середовищі військової і міської знаті Східної Європи, увібравши у себе елементи місцевої символіки. З початкомРенесансу, у Західній Європізародився звичай надавати герби легендарним особам минувщини — героям кельтсько-германського чиантичного світів, біблійнимперсонажам, святим і філософськимпоняттям.

У 16 — 18 століттях, попри занепад використання печаток у Європі, місце яких заступив підпис, геральдикапродовжувала процвітати. У цей період було створено близько 10 мільйонів гербів. Якщо у середньовіччі знавці геральдики —герольди — реєстрували герби угеральдичних сувоях, то у новому часі їхні намагання кодифікувати усі розмаїття тогочасних геральдичнихзнаків герби зазнали краху. У континентальній Європі панував принцип свободи прийняття і використання герба, тому дослідники не встигали упорядкувати їх усі. З середини 17 до середини 18 століттягеральдика отримала бурхливий розвиток у Італії, Австрії і ПівденнійНімеччині, збагатившись різноманітними формами під впливомбарокового мистецтва. Звідти гербовий бум потрапив до Речі Посполитої, Гетьманщини і Російської імперії. Водночас, у Франціїгеральдичні знаки почали конкурувати із новими видами емблем —вензелями, монограмами,кокардами^[6].

Сильного удару на розвитокгеральдики завдали лихоліттяФранцузької революції 1789–1799років. Паризькі політики затаврували герби «знаками феодалізму», заборонили їх використання і розпорядилися знищити їх по країні. Хоча геральдичні символи мали мало спільного з феодалізмом, а їх вжитокбув поширений не лише серед знаті, а й простолюдинів, торгівельно-ремісничих корпорацій та міст, з подачі революціонерів вони стали асоціюватися виключно зішляхетством і кастами «обраних»^[7]. Шкода нанесена французьким «геральдичним терором» мала загальноєвропейський резонанс. Вона сприяла поширенню помилкових уявлень про герби, різко звузила соціальну сферу їх використання, та передала контроль надгеральдичними знаками державним організаціям^[8]

У 18 — 20 століттях геральдикапустила глибоке коріння не лише у себе вдома, в Європі, а й в Новому Світі, Азії та Африці. Її інтернаціоналізація збагачувала герби новими мотивами, що інколи супроводжувалось порушенням європейських геральдичних правил. Проте саме це допомагало гербам витримувати конкуренцію з іншими не геральдичними символами 20 століття — логотипами.

22.Походження та історія герба м. києва. Символом Київського князівста починаючи від правління Володимира Мономаха був архангел Михаїл, що вражав змія списом. Цей мотив було використано на руських монетах 12 — 13 століть. Ймовірно, архангел — патрон Мономаховичів — поступово перетворився на емблему князівства і Києва загалом. Втім використання цього символа саме як герба Києва і Київщини, документально не зафіксовано, позаяк західно-європейська геральдика не була поширена на більшій частині руських земель.

Відомий також ще один символ Київщини часів Грюнвальдської битви — чорний крокуючий ведмідь на білому тлі. За переказами прапор з таким зображення слугував символом Київського воєводства за правління Вітовта.

Перший відомий історикам герб Києва з'явлається у 1500 році у зв'язку з отриманням містом магдебурзького права. На магістратській печатці початку 16 століття з'являється зображення руки з кушею (арбалетом). Ймовірно, такий герб символізував порубіжне значення Києва, жителі якого постійно захищалися від нападів ворогів, переважно татар. Традиційно куша або лук фігурував у європейській геральдиці як символ диких і войовничих народів, або регіонів де ведеться війна.

Герб з кушею пробув київським гербом аж до 18 століття. Його зображення зафіксоване на міських хоругвах 17 століття, що зберігається у Трофейній колекції Військового музею Стокгольма. Хоча у пізньому середньовіччі київським міським гербом була "рука з кушею", гербом Київської землі слугував староруський архангел. Так Київське воїводство у складі Речі Посполитої мало своїм гербом червоний щит із зображенням срібного ангела з опущеним мечем і піхвами.

У 1782 році за наказом російської імператориці Катерини II місто одержало новий герб на основі видозміненого руського символу — зображення Михаїла-архангела у срібних шатах і плащі, з мечем і щитом. Цей символ водночас був і земельним гербом. Загалом, тенденція заміни старих міських гербів на земельні була характерна для України катерининських часів. Втім, кияни не дуже радо прийняли катериниську реформу. Київський магістрат продовжував використовувати стару печатку з кушею щонайменше два роки по запровадженню нового гербу.

В часи української революції 1917 року і постання УНР велися спроби замінити герб. Так, у 1918 році відповідальний за розробку українських гербів Георгій Нарбут розробив проект нового гербу Києва, що поєднував зображення архангела Михаїла і тризуб Володимира. Проте затвердити новий герб не вдалося через агресію російських більшовиків.

З постанням УРСР місто Київ отримало новий герб, "необтяжений котреволюційними елементами", який остаточно оформився по закінченню Другої світової війни. Ним став щит, поділений на червону (праву) і синю (ліву) частини, посеред яких розміщувалось стилізоване зображення квітучої гілки каштана, оперезане зображенням стародавнього герба Києва — куші. У верхній частині щита розміщувався напис "Київ". Сам щит був вставлений у щит "слов'янської форми", у горішній частині якого знаходився соціалістичний символ — зображення серпа і молота, а знизу — Золота Зірка» Героя Радянського Союзу, як знак статусу міста-героя. В цілому, радянський герб Києва не відповідав законам геральдики, був маніфістацією комуністичних ідеологем і слугував, скоріше, емблемою міста, а не гербом.

Після отримання Україною незалежності герб Києва вкотре було змінено. У 1995 року рішенням Київради місту повернули герб часів Російської імперії — стилізоване зображення архангела Михайла.