Стародавній Єгипет

Вивчивши табличку зі слонової кістки, знайденої в Абідосі, вчені зробили висновок про те, що стародавні єгиптяни здійснювали богослужіння на честь Сотіс, тобто Сіріуса, як

"Провісником нового року і повені".

Начебто б нічого незвичайного в такій табличці немає, якби не одна обставина: вона відноситься до часу I династії, тобто датується серединою III тисячоліттядо Р.Х. Значить вже в цей час у єгиптян була календарна система, створення якої вчені відносять до середини IV тисячоліття до Р.Х., якщо не до ще більш давніх часів.

Справа в тому, що за кілька днів до настання розливу Нілу відбувався геліактіческій схід Сіріуса, тобто Сіріус перший раз у році з'являвся на ранковому небі. Ця подія зараз зазвичай називають першим ранковим сходом Сиріуса. У Древньому Єгипті він зазвичай відбувався десь близько 20 липня. Отже, табличка з Абідос повідомляє нам про те, що перший ранковий схід Сиріуса віщує розлив Нілу і означає початок нового року.

Єгипетський рік складався з 12 місяців по 30 днів у кожному і мав п'ять додаткових днів у кінці року. З періоду Нового царства вживалися такі назви місяців:

1. Тот.

2. Фаофі.

3. Атір.

4. Хойак.

5. Тібі.

6. Мехір.

7. Фаменот.

8. Фармути.

9. Пахон.

10. Пайн.

11. Епіфіт.

12. Месорі.

Деякі з цих назв зустрічалися вже в епоху Середнього царства. З текстів написів слід, що перші чотири місяці називалися

"Місяцями повені", -

наступні чотири -

"Місяцями зростання"

або

"Місяцями зерна", -

і останні чотири -

"Місяцями спеки"

або

"Місяцями збору врожаю".

Все виглядає так, як ніби місяці займають фіксоване положення щодо часів року. Як ніби з календарем все ясно і просто, але вчені до цих пір не прийшли до єдиної думки про те, що собою являв календар стародавніх єгиптян. У чому ж справа?

А справа все в тому, що календар з роками строго визначеної довжини дуже зручний для цивільної влади, але не годиться для визначення правильного часу початку різних видів сільськогосподарських робіт. Рік з 365 днів зрушує початок нового року за кожні чотири роки на добу тому. Протягом століть початок нового року за таким календарем переміщається по всіх сезонах року, тому і з'явився термін "блукаючий рік". І через 1461 єгипетський рік ранковий схід Сиріуса припадає на одну і ту ж дату єгипетського календаря. Цей період отримав назву періоду Сотіс.

Про цю особливість давньоєгипетського календаря та період Сотіс знали ще стародавні греки. Невже стародавні єгиптяни не бачили, що початок нового року за їхнім календарем весь час зміщується? Звичайно ж, бачили! І вже згадувана табличка з Абідос, і численні тексти часів Середнього та Нового царства незаперечно свідчать про те, що перший ранковий схід Сиріуса визначався як початок нового року. Швидше за все, в Давньому Єгипті було, як мінімум, два різних календаря. Один був зручний цивільній владі і складався з 365 днів, а інший був строго прив'язаний до першого ранкового сходу Сиріуса і визначав час початку різних сільськогосподарських робіт.

Більше того, була висунута гіпотеза про те, що єгипетський календар був місячним і рік починався з першого молодика після першого ранкового сходу Сиріуса. За цією гіпотезою в кожному році містилося 12 або 13 місячних місяців. Можна сказати, що питання про календар єгиптян не вирішено й досі, суперечки тривають, але очевидно, що значних астрономічних знань єгиптянам не було потрібно.

Перша відома нам спроба боротися з блукає календарем сталася в 238 році до Р.Х., коли Птолемей III Евергет видав так званий Каннопському декрет. Збереглася плита з текстом цього декрету:

"Щоб пори року незмінно припадали як має по теперішньому порядку світу, і не трапилося б те, що деякі з громадських свят, які припадають на зиму, коли-небудь припали на літо, - так як зірка [Сіріус] за кожні чотири роки йде на один день вперед, а - інші, що святкується влітку, в майбутнє час не припали б на зиму, як це було і як буде траплятися, якщо рік буде і надалі складатиметься з 360 днів і п'яти днів, які до них додають, то відтепер пропонується через кожні чотири роки святкувати свято богів Евергета після п'яти додаткових днів і перед новим роком, щоб кожен знав, що колишні недоліки в обчисленні пір року і років відтепер щасливо виправлені царем Евергетом ".

Як можна бачити система високосних років пропонувалася ще майже за триста років до юліанської реформи календаря. Проте, судячи по збереженим джерелам наступних десятиліть, реформа Евергета не змогла зломити відсталості мислення чиновників і не пережила свого творця. У Єгипті реформа календаря була проведена лише Августом в 26 році до Р.Х. Календар зберіг свою структуру, назви місяців і знайшов фіксований новий рік, який припадав на 29 серпня за юліанським календарем. Високосними ж вважалися ті роки, при розподілі яких на 4 виходив залишок, що дорівнює трьом.

Трохи про літочислення в Давньому Єгипті. У період з I по XXX династії рахунок років вівся по роках правління фараонів. В епоху еллінізму одночасно з такою формою літочислення була введена так звана "ера Набонассара", початок якої за юліанським календарем припадав на 26 лютого 747 року до Р.Х. Діоклетіан ввів в Єгипті літочислення по консульській році, що починається з 1-го січня. Цю еру, що почалася в 284 році після Р.Х., стали називати "ерою Діоклетіана". Ера-то прищепилася, але початок року консервативні єгиптяни повернули на 29 серпня. Незважаючи на арабське завоювання, християни-копти досі використовують в церковному календарі еру Діоклетіана.

Стародавня Греція

Давньогрецькі календарі були місячно-сонячними з примітивними і нерегулярними правилами інтеркаляції. Саме календарі, а не календар, бо кожне місто-республіка — поліс — мало свій власний календар.

Щоправда у своєму циклі землеробських робіт греки жили за сонячним календарем, чітко погоджуючи цю працю із виглядом зоряного неба. У своєму громадському житті греки користувалися місячно-сонячними календарями, в яких назви місяців походили від свят, що у ці місяці відзначалися.

Місячно-сонячні календарі у Стародавній Греції використовували вже на початку 1 тисячоліття до н. е. Приблизно з 500року до н. е. набули поширення октатерії (грец. octaeteris) — 8-річні цикли, в яких п'ять звичайних років за 12 місяцями поєднувалися з трьома роками по 13 місяців. Пізніше ці правила були запозичені римським календарем. Октатерії вГреції продовжували використовуватися навіть після реформи Юлія Цезаря. Початок року припадав на середину літа.

У другій половині III століття до н. е. давньогрецьким істориком Тімеєм і математиком Ератосфеном було введено літочислення від перших Олімпійських ігор. Ігри проводилися один раз на чотири роки в дні, близькі до літньогосонцестояння. Починалися вони на 11-й і закінчувалися на 16-й день після молодика. Відлік років вівся за порядковим номером ігор та номером року в чотириріччі. Перші Олімпійські ігри відкрилися 1 липня 776 року до н. е. за юліанським календарем. У 394 році імператором Феодосієм I олімпійські ігри були заборонені. Римляни називали їх «otium graecum» (грецьким неробством). Однак літочислення за олімпіадами ще деякий час зберігалося.

Найбільш відомими були афінський, або аттичний календар, та македонський календар. Перший із них широко використовували грецькі астрономи, другий став популярним після завоювання Александра Македонського.

Аттичний календар — давньогрецький календар, який використовувався в Аттиці, родовій території Афінського поліса. У порівнянні із сучасним григоріанським календарем аттичний має багато своєрідних особливостей, являє собою культурний артефакт і розкриває певні риси менталітету давніх греків.

Місяці аттичного календаря

Аттичний календар	Назва давньогрецькою	Значення	Кількість днів	Григоріанський календар
Гекатомбеон	Ἑκατομβαιών	місяць принесення гекатомби	30	23 червня — 23 липня
Метагітніон	Μεταγειτνιών	місяць новосіль	29	23 липня — 22 серпня
Боедроміон	Βοηδρομιών	місяць свята Боедромій	30	23 серпня — 22 вересня
Піанепсіон	Πυανεψιών	місяць свята варіння бобів	29	23 вересня — 22 жовтня
Мемактеріон	Μαιμακτηριών	місяць бурі	30	23 жовтня — 22 листопада
Посідеон	Ποσιδειών	місяць Посейдона	29	23 листопада — 22 грудня
Гамеліон	Γαμηλιών	місяць весіль	30	23 грудня — 22 січня
Анфестеріон	Ανθεστηριών	місяць свята Анфестерій на честь Діоніса)	29	23 січня — 20 лютого
Елафеболіон	Ἐλαφηβολιών	місяць свята полювання (на честь Артеміди)	30	21 лютого — 23 березня
Муніхіон	Μουνυχιών	місяць Артеміди Муніхії	29	24 березня — 22 квітня
Фаргеліон	Θαργηλιών	місяць жнив	30	23 квітня — 23 травня
Скірофоріон	Σκιροφοριών	місяць свята Скірофорій (на честь Афіни)	29	24 травня — 22 червня

Початок нового року в аттичному календарі здебільшого випадав на місяць літнього сонцестояння (друга половиначервня). Місяць починався з неоменії. 13 (емболісмічний) місяць повторювався взимку. Як правило, це був посідеон. Назва місяця гамеліона походить від «гамос» — шлюб: у цей час давні греки одружували своїх дітей.

Семиденного тижня давні греки не знали, а поділяли місяць на три декади. У першій дні мали свої порядкові номери, у другій вони звалися «перший», «другий» і т. д. з додаванням слів «після десяти», дні третього десятка лічилися у зворотному порядку: «дев'ятий від кінця місяця», «восьмий від кінця місяця» і т. д. 30-й день мав назву «старий і новий», 29-й день був «передуючий». У місяці, що мав 29 днів, його виключали з лічби.

Добу давні греки розпочинали від заходу Сонця. Давньогрецький науковець І століття до н. е. Гемін пише, що «для ділового та громадського життя тривалість місячного періоду округлялась до 29,5 доби, тому два місяці становили 59 діб». Проте два синодичних місяці — 59,06 доби. Отже, через кожні 33 місяці з цього залишку в 0,06 доби набігало 1,1 доби. Відтак давні греки допускали відрив обліку днів у календарі від фаз Місяця. Щоб узгодити тривалість календарногороку із сонячним, за Геміном, «давні встановили додатковий місяць через кожен рік», що, звичайно, лише ускладнювало ситуацію.

593 до н. е. відомий афінський громадський діяч Солон ввів систему октаетерид: правило додавання трьох місяців за кожні вісім років. Проте за ці вісім років між сонячним та місячним календарями виникла розбіжність у три дні. Не знаючи точної тривалості тропічного року та синодичного місяця, давні греки ввели правило: додавати ці три дні після кожних двох восьмирічок.

432 до н. е. астроном Метон запропонував використовувати для календарних обчислень 19-річний цикл (нині відомий якМетонів цикл). Він виявив, що 235 синодичних місяців у сумі дають 6 940 днів і що за цей проміжок часу зміна пір рокувідбувається 19 разів. Отже, тривалість одного року в середньому становить 6940 : 19 = 365,26 доби. За цей час, вважав Метон, Сонце проходить через 12 зодіакальних сузір'їв, затримуючись у кожному на таку кількість діб: 365,26 : 12 = 30,4 доби.

Цей календар був точнішим від тих, які використовували греки раніше. Хоча греки продовжували використовувати менш точний 8-річний цикл і після Метона, до середини ІІІ століття н. е. Річ у тім, що 19-річний цикл був для них непридатним, оскільки за ним було незручно визначати моменти їх найважливіших свят, оскільки Олімпійські ігри відбувалися через кожні 4 роки (тобто двічі на 8 років, див. Олімпіада у хронології), Піфійські ігри в Дельфах — один раз на 8 років. В самих Афінах існувало п'ять свят, що повторювалися через чотири роки.

Римський письменник Цензорин у 238 році н. е. зауважив, що і в його час 8-річний цикл залишався у греків найпопулярнішим. Однак давніх греків їхній календар цілком влаштовував: в Афінах ним користувалися ще й у VI столітті н. е., а у Візантійській імперії — до кінця VII століття н. е., тобто впродовж 600 років після введення юліанського календаря.

Македонський календар

Це був місячно-сонячний календар, який використовувався в Македонії протягом довгих років, а потім був завезений Олександром Македонським в Єгипет. Місяці в ньому мали по 29 і 30 днів, всі дні були пронумеровані, а в порожньому місяці 29-е число опускалося. В результаті цього останнім днем ​​місяця завжди було 30-е число. Через деякі проміжки часу вводилися додаткові місяці.

Відомостей про те, яким чином люди користувалися календарем поза Єгипту, немає. За літочисленням Селевкідів, Олександр Македонський помер на 29-й день вавілонського місяця айару, який відповідав вечора 10 червня 323 року до н.е. Згідно писемному джерелу, названому «Щоденник Олександра», він помер в останній день місяця десія. Значить, в цей час македонський календар збігався з Місяцем.

Оскільки грецькі документи птолемеївского Єгипту містять безліч зіставлень македонських і єгипетських дат, то останні досить легко можна перевести в юліанські.

Знову ж з письмових джерел відомо, що аж до 240 року до н.е. македонські місяці постійно збігалися з місячними фазами. Швидше за все, у відповідності з 25-річним єгипетським циклом в календар вводилися додаткові дні і місяці. Як і в македонському календарі, додатковий місяць вставлявся кожні два роки, хоча за весь цикл слід було зробити всього лише дев'ять вставок. Але у зв'язку з тим, що календар звірявся по сонячному році, єгиптяни намагалися не вносити в нього плутанину, роблячи додаткові вставки.

Македонський календар в Єгипті використовувався, як правило, для культових цілей. Наближені Олександра Македонського навіть свята єгипетських богів відзначали по македонському календарем. Але зіставлення і підгонка даного календаря до сонячного році, а також додатково вставляються місяці сильно впливали на зв'язок між порами року і календарними місяцями. Наприклад, 1 Діос могло випасти на 25 серпня в початку царювання Птолемея II і на 15 січня - в кінці. Але в повсякденному житті єгипетський календар був більш простим і зручним.

Приблизно з середини III століття до н.е. всі греки, що проживають в Єгипті, стали користуватися єгипетським календарем, а македонський застосовувався тільки в державній сфері. У Марокко навіть в наші дні в діловому житті користуються сонячним календарем, а офіційно дати наводяться за мусульманським місячним році. Єгипетський календар був досить рухливим, тому грекам доводилося звірятися із зоряним календарем, який складали відповідно з єгипетським роком.

У той час, коли при владі перебував Птолемей III, про корекцію македонського календаря ніхто не дбав. Наприклад, 1-е число місяця горпіея в 232 році до н.е. припадало на п'ятий день після повного місяця. Наприкінці III століття до н.е. придворним астрономам було дано завдання підігнати македонський календар до єгипетського так, щоб місяці в календарях відрізнялися один від одного тільки назвами. Спочатку македонський місяць десятеро відповідав єгипетському тоту, але потім, в 163 році до н.е., до влади прийшов Птолемей VII Філометор, який відновив македонський календар. У 145 році до н.е., вже після його смерті, календарна реформа була скасована. У 119 році до н.е. в силу увійшло нове співвідношення македонських і єгипетських місяців. Тепер єгипетському тоту відповідав македонський Діос.

Не тільки у володіннях Селевкідов, але і в Єгипті грецький календар незабаром був замінений місцевим. Але якщо Селевкіди тільки трохи підкоригували місячно-сонячний календар, то Птолемеї повністю відмовилися від такого літочислення.

6. Календарна система Київської Русі. В наш час науково-технічного прогресу та все більшої урбанізації населення існує безліч різноманітних форм передачі інформації. За допомогою комп’ютера за лічені секунди можна наперед визначити рік, місяць, число, день до кінця тисячоліття. Та за сухими цифрами ми поступово втрачаємо зв’язок з природою, забуваємо і про такий безцінний скарб, як давній український календар, який тисячоліттями творили наші пращури, наповнюючи його, мов соти медом, різноманітними знаннями про навколишнє середовище, багатим досвідом з астрономії та агротехніки, своїми філософськими і релігійними поглядами та віруваннями, самобутньою міфологією.  Спробуємо помандрувати дорогою часу в минуле і познайомитися з деякою давньою історією нашого календаря та літочислення. Календар – система рахунку великих проміжків часу, в основу яких покладена періодичність видимих рухів небесних тіл. Сам термін “календар” давньоримського походження (лат. Calendarium – букв. боргова книга, бо в Стародавньому Римі боржники платили проценти в день “календ” – перших числах кожного місяця). З початком нової ери (Різдва Христового), коли римське літочислення набуло світового поширення, термін “календар” і римські назви місяців були поступово прийняті більшістю країн світу. На формування загальноприйнятого поняття “календар” також вплинули і давні уявлення про природу у протослов’ян, особливо балканських, та протоукраїнців. По це свідчать досить стійкі традиції зимового свята Коляди – свята народження Сонця (період зимового сонцестояння) з надзвичайно стародавньою хліборобською атрибутикою, що бере свій початок з неолітнього періоду історії, коли ще не вміли молоти зерно. Етимологія слова “коляда” визначає первісне слово “коло” як одне з давніх найменувань сонця (так його зображують і в символах) і слова “да” як “дай”, з санскриту “da” – “давати”, “наділяти”. Отже, поняття “Коляди” – це свято, в період якого дається (народжується) коло (сонце), що буде творить новий кругообіг в природі. За віруваннями наших пращурів, цей кругообіг і проходить “від Коляди до Коляди”, про що засвідчує “Велесова книга”.  Український річний календар з давнини поділявся на чотири пори року у відповідності з видимим рухом сонця по небесній сфері та сезонними змінами в природі, за якими розподілялися сільськогосподарські цикли. Задовго до впровадження християнства і офіційних назв місяців у наших пращурів уже існувала чітка структура з дванадцяти місяців. Наявність таких систематизованих календарів підтверджують археологічні знахідки. Так, оригінальний календар, що був витиснений на керамічному глеку IV ст. н. е., було знайдено у 1899 р. поблизу с. Ромашки, що на Київщині. Вчені розшифрували його зміст. На верхньому поясі зображено схеми, знаки богів, сюжетні малюнки давніх святкових обрядів, що славили Перуна, Ярила, Купала тощо. На нижньому полі – позначки-квадратики (дні числа). Кожен з місяців позначений малюнком у 12 прямокутних рамках. Верхньому малюнку, на якому зображено свято, відповідає по 27 квадратиків – буденних днів – за сільськогосподарським річним циклом. Початок відліку на календарі дано з весни. Окрім глиняного календаря, віднайдено чимало зображень на дереві, так званих “похідних календарів,” – палиць, на яких робили зарубки (буденні дні) та кружечки чи хрестики (свята). Отже, календарі, що дійшли до нашого часу, свідчать про широке іх використання в давньоукраїнському побуті та ритуалах. Як і всі давні народи світу, хлібороби-українці поклонялися небу, сонцю, місяцю, зорям. За небесними світилами вони звіряли і прогнозували свій календар. Віру в небесних богів уособлює символ на пластинці – знаку влади Святослава Ігоревича (960 р.) – Див. мал. Ініціалу. З прийняттям християнства на Київську Русь перейшла форма церковних календарів – місяцесловів (menologium). Перші такі місяцеслови з’явилися на християнському Сході ще в VI ст., а до Х ст. Греція мала у себе цілком впорядковані християнські зібрання, до яких входили важливі християнські дати, свята, дні пам’яті святих угодників і т. п. Укріплюючись в тій чи іншій країні на місці дохристиянських вірувань, християнська церква пропагувала і свій місяцеслов. Він додавався в обов’язковому порядку до євангелій, апостолів, требників та інших церковнобогослужбових книг. Починаючи з ХІ ст. до давньоруських місяцесловів вносяться і свої святі угодники: Володимир Великий, Борис і Гліб – 1015 р., препод. Мойсей Угрин Печерський – 1041 р., Феодосій Печерський – 1074 р. і т. д., записуються також і свої церковні свята, пов’язані з освяченням храмів, перенесенням мощей та ін. Поступово, розвиваючись на власному ґрунті, місяцеслови наповнювалися церковними християнськими святами, що суміщалися з дохристиянськими народними святами, переймали народні елементи, котрі базувалися на стародавніх віруваннях, обрядах, повір’ях. Притому, що церква забороняла давні традиції, все ж з певними їх елементами вона мусила миритися, а часом і повністю їх копіювала. Таким чином, завдяки народній творчості суто церковний календар перетворився на церковно-народний річний календар, який користувався у всі віки по прийняттю християнства великою популярністю як у світському житті, так і в побуті. Як ми знаємо, християнство принесло офіційні (латинські) назви місяців. Але поряд з цими назвами часто вживалися і давньоукраїнські, що свідчить про давні календарні знання наших пращурів і свої міцні традиції. Назви наших місяців відображали зміни в природі та різні господарські потреби населення. Хронологічно більшість з них відповідає тому часові, коли система землеробства була ще вогнева, або підсічна, коли не було сохи і земля давала свої врожаї шляхом змішування її з деревною золою, котру отримували від спаленого лісу. Перші записи назв наших місяців збереглися в “Церковному соборнику” в додатку до Київської, так званої Остромирової Євангелії 1056 р. та Галицької Євангелії 1144 р., а також в Острізьких виданнях ХVI ст.  Термін “місяць”, що означає проміжок часу, близький до періоду обертання Місяця навколо Землі, також дуже давній. На це вказує і саме слово “місяць”, спільне для всіх індоєвропейських мов: укр. – місяць, болг. – месец, чес. – měsic, пол. – miesiac, білор. – місик, д.-прус. – menins, литов. – mлnyo, фр. – mois, грец. – mēn, санскр. – mes. Розглянемо календарні назви українських місяців у порівнянні з загальноприйнятими латинськими назвами.  І. Січень. Давноукраїнська назва: просинець (від просіяння сонячного світла). Коли першим місяцем був март, січень був одинадцятим, коли рік починався з вересня, то п’ятим, а з 1700 р. став першим. Лат. Januarius (від імені давноримського божества сонця, світла, воріт і дверей Януса). ІІ. Лютий. Давньоукр. назва: сєчень (від сікти дерева для спалювання, ще – січень зиму пересікає); сніжень (від снігу). Був 12-м місяцем, згодом помінявся місцем з січнем. Лат. Februarius (букв. місяць очищення, пов’язаний з обядом очищення в Стародавньому Римі). ІІІ. Березень. Давньоукр. назва: сухий (від сушіння зрубаних дерев), ще називався березол (від спалення деревини для отримання золи). До 1342 р. з нього починався новий рік. Сучасна назва березень раніше стосувалася наступного місяця квітня. В середині ХІХ ст., коли з української мови відійшов термін март, його місце зайняв березень. Лат. Marcius (від давньоримського бога весни та врожаю Марса, згодом він став богом війни. В Стародавньому Римі був першим місяцем року) . IV. Квітень. Давньоукр. назва: брезозол, березозол (від спалення дерев для золи). Сучасна назва – від ХV ст. Лат. Aprilis (від aperire– відкривати або apricus – сонячний). V. Травень. Давньоукр. назва: травень, травний (від трави). Лат. Majus. (від імені давньоримської богині весни Майї).  VI. Червень. Давньоукр. назва: ізок (коник-цвіркун, в цьому місяці їх особливо багато); червень (червець – красильна комаха, з якої в цю пору добували цінний червоний барвник). Лат. Junius (на честь богині Юнони). VII. Липень. Давньоукр. назва: червень (від червоних ягід); липень (від цвітіння липи, мед, зібраний з липи, називається липець). Лат. Julius (на честь римського імператора Юлія Цезаря, який впровадив у 46 р. до н. е. новий календар, так званий Юліанський). VIII. Серпень. Давньоукр. назва: зарев (в цьому місяці все дозрівало); серпень (від серпа). Лат. Augustus (на честь римського імператора Августа). ІХ. Вересень. Давньоукр. назва: рюєн, ревун (від реву осінніх вітрів та звірів); вересень (від рослини вересу, що цвіте в цей час). Назва вересень увійшла до календаря на поч. ХХ ст. Лат. September (від septem – 7-й, що вказує на первісний римський рахунок відліку від березня. Коли ж 1582 р. прийняли Григоріанський календар, назви залишили за Юліанським, а вони також не відповідають).  Х. Жовтень. Давньоукр. назва: листопад (від осіннього жовтого листопаду). В четвероєвангелії (1144 р.) записано: “Мць октябрь рекомий листопад”. Лат. Oktober (від okto – 8, себто до календарної реформи Юлія Цезаря в 46 р. до н. е. він був восьмий). ХІ. Листопад. Давньоукр. назва: грудень (від замерзлих грудок землі зі снігом). Ще за часів київської Русі останній місяць осені називався груднем. За основу ж сучасного календаря взято західноукраїнський поділ часу, де останній місяць осені називався листопадом. Лат. November (від novem – 9). ХІІ. Грудень. Давньоукр. назва: студень, студений (від стужі, морозу); грудень (мерзлі грузки землі). У наш час грудень завершує календарний рік. Лат. December (від decem – 10). Сьогодні в Україні діє офіційний календар, в якому збережено стародавні і самобутні назви місяців, і це засвідчує нашу давню культуру і шану до народної спадщини. Історичні вказівки свідчать про те, що наші пращури, подібно до персів, єгиптян, стародавніх греків та римлян, розпочинали рік з весни, з березня, коли по зимовому відпочинку пробуджувалася природа, а відтак надходили сільськогосподарські роботи. Дотримуючись давньоукраїнського березневого літочислення, літописець Нестор також починає свою “Повість времяних літ” з березня місяця “в лето 6360 (852), индикта 15”. За біблійною легендою, сам Господь сказав до Мойсея й до Аарона про місяць март (березень): “Оцей місяць для вас – початок місяців. Він вам перший між місяцями року”. (Книга Вихід. 12,2). Звідси зрозуміло, чому і грецька церква і наша починали літочислення з березня. Але згодом грецька церква перенесла початок нового року на вересень, а з 1342 р. і в нас було введено святкування нового року, і церковного і світського, з 1 вересня. У Європі під впливом католицизму початком року вважався січень за Юліанським календарем. У 1582 р. папа Григорій ХІІІ, з метою позбутися невідповідностей між світським – Юліанським календарем і астрономічним роком, прийняв новий календар, так званий Григоріанський. Різниця між Юліанським та Григоріанським календарями (старим і новим стилем) складала 10 діб (зараз 13 діб). У нас же продовжували вести відлік часу від “сотворіння світу” і у вересневих роках. Тільки в західних регіонах України, де були тісніші зв’язки з європейськими країнами, січневим відліком стали користуватися раніше. З поч. XVIII ст., за Петра І було прийнято вважати світський новий рік 1 січня 1770 р. від “Різдва Христового” за старим стилем (Юліанським календарем). Лише у 1918 р. в нас офіційно було введено Григоріанський календар із святкуванням нового року 1 січня. Відтак і до нашого часу в Україні святкують офіційний початок нового року 1 січня (за новим стилем) та 14 січня (за старим стилем), що залишили за собою наші православні та греко-католицькі християни. Церковний новий рік зостався незмінний – з 1 вересня.  З прийняттям християнства в Київську Русь прийшла і християнська література: хроніки, житія, євангелії, хронографи і т. п., тож церковнослужителі, літописці, переписчики книг мали бути обізнаними з різним літочисленням, місячним та сонячним календарями, індиктом, давати раду щорічним записам і узгоджувати їх за літочисленням “від сотворіння світу”, “від потопу”, “від Різдва Христового” і т. п. Літочислення “від сотворіння світу” було принесене з Візантії, де стародавні богослови та астрономи прийшли до висновку, що час “Різдва Христового” відповідає 5508 р. від “сотворіння світу”. До цієї дати додавали кількість літ, що пройшли від “Р. Хр.” до року даної події. Наприклад, рік хрещення України-Русі – 6496 (тобто 5508 + 988). Система літочислення від “Р. Хр.” (нова ера) сьогодні прийнята більшістю країн світу. Індикт або круг індикту – вид римського літочислення, період у 15 років. Для визначення індикту треба скласти роки від “сотворіння світу” (5508) і даний рік нашої ери, суму поділити на 15. Частка вкаже, скільки пройшло кругів індикту від “сотворіння світу”, а остача – індикт, що відповідає даному рокові. Коли остачі не буде, то індикт 15-й. Часто поряд з роком від “сотворіння світу” записували рахунок за календарями – “місячним кругом” (19-річний період, через який місяць-молодик і повний місяць повертаються на попередні дні і повністю повторюються) та “сонячним кругом” (базується на 28-річному періоді, через який повністю повторюються в тих самих числах дні тижня). Часто такий ґрунтовний підхід стосувався подій затемнення сонця, падіння метеоритів, появи комет тощо. Існували і книги, які на основі астрономічних знань та математики пояснювали різні розрахунки літ. Прикладом цьому є твір диякона Кирика “Учение о числах”, написаний 1136 р. за князя Святослава Ольговича (з чернігівського княжого роду). Праця дійшла до нашого часу в рукопису XVI ст. Це одне з перших наукових досліджень про календар за часів Київської Русі, в якому подані теоретичні основи календарних розрахунків, описані різні види календарів, визначення чисел віків світу і навіть вирахувано число днів від “сотворіння світу” до 1136 р. (виявилося 29 120 652 дні). В давнину записи вели по святках, а самі дні і роки та інші цифрові знаки позначали літерами кириличної абетки. Наприклад: літері А відповідає числове значення 1, В – 2, Г – 3, Д – 4, З – 7, І – 10, К – 20, О – 70, Р – 100, Ф – 500 і т. п. Тисячі зображували літерами з особливою позначкою. (Мал. )  (Вставка - залишити місце 8 х 2,3 см) Давні традиції має український календар і в своєму художньому оформленні. Цьому сприяли і предковічні вірування в бога Сонця та уявлення про божественність небесної системи, про небесний рай і т. п. Згодом, по прийняттю християнської релігії, віра в Ісуса Христа заступила всі попередні вірування, а за християнським тлумаченням втілення всесвітнього і сонячного світла, Сонцем Правди виступають Ісус Христос та Матір Божа. Наприклад, в Об’явленні Св. Івана Богослова, 12,1 читаємо: “І з’явилася на небі велика ознака: Жінка, зодягнена в сонце, а під ногами її місяць, а на її голові вінок з дванадцяти зір”. Отже, сонце, місяць, зорі стали християнськими символами вічності. Зображення трикутної зірки є біблійним знаком, так званим “всевидячим оком” – символом Божого Промислу. Ці символи і відобразилися в малюнках, літописних мініатюрах, графічних ілюстраціях до різних богослужебних книг, літописів, ізборників, календарів і т.п. (Мал. 2). Традиції зображення християнських небесних символів яскраво позначають період Гетьманської України. Вони зображені на клейнодах, в гербах митрополита Петра Могили, гетьманів Данила Апостола та Івана Мазепи, в гербах давніх українських міст, знаходять своє багате примінення в мистецтві української книжкової графіки. Разом з християнською літературою на Україну були принесені і оформлені давньогрецькі знання про зодіакальні сузір’я та їх знаки (грец. zōdiakós, від zōon – тварина). Одними з перших таких зображень знаків зодіаку є малюнки в Ізборнику Святослава 1073 г. (Мал. 3) З того часу популярні у всьому світі зодіакальні позначення не сходять і з листків українських календарів. В наш час в Україні друкується безліч цікавих календарів, серед яких особливо популярні церковні та народні. Вони містять астрономічні відомості про час сходу та заходу Сонця і Місяця, тривалість дня і фази Місяця, дають оповіді про духовні цінності, розповідають про церковні свята, народні традиції, погодні прикмети, вартують історичну та культурну пам’ять народу. З цих багатьох струмочків потрібних знань календар творить велику ріку життя, якою невпинно тече у вічність час.

8. Календарна система Петра I Близько двохсот років росіяни жили і користувалися такою системою рахунку років. Однак під кінець лише першої третини 7208 від створення світу їм довелося посилити святкування новоліття. 19 грудня юліанського годового кола з вересневим початком був підписаний і опублікований іменний указ царя і великого князя Петра I Олексійовича.   Царський указ називався так: (О писанні надалі Генваря з 1 числа 1700 року в усіх паперах літа від Різдва Христового, а не від створення мира ((Повне зібрання законів Російської імперії з 1649 року. - Том III(1689-1699 рр.). - СПб., 1830. - С. 680-681. - Ј 1735).

   Справжнім рескриптом наказувалося зміна ери і новоліття: з 1Січень 7208 від створення світу належало надалі (в розряд і в всіх приказах, в пометах, записках, в грамотах і в усіх Наших Великого Государя указах про всяких ділах і в наказових і на площах у всяких фортецях і в городах Воєводам в списках і в пометах і в кошторисних і по предметних списках і у всяких наказових і мирських справах літа писати і числити роки Генваря з 1 числа 7208 і вважати сього від народжені Бога і Спаса нашого Ісуса Христа 1700 році, а рік потому Генваря з 1 числа з предбудущаго 7209 писати від Різдва Христового з 1 числа 1701 і в предбудущее лагодити по тому ж, "а з того новаго року Генваря місяці і інші місяці і числа писати сряду до Генваря неодмінно і в прочия літа, счісляя літа від Різдва Христового по тому ж (".

   Реформа була обумовлена ​​об'єктивними обставинами. В указі говорилось: (А то вказали Ми Великий Государ учинити, для того що у багатьох Християнських навколишніх народах, які православну Християнським Східну віру тримають з нами згідно, літа пишуть числом від РіздваХристова (.

   Втім, щоб нововведення було прийнято без особливих ускладнень, указ закінчувався розсудливою застереженням: (А буде хто захоче писати і від створення світу: і їм писати обидва ті літа - від створення світу і від різдва Христового підряд вільно (.

   Юліанський календар сам по собі був Петром I на Русі збережений, по приказці, до наступної оказії. Як вже говорилося, російська цар, мабуть, що не осмілився зазіхнути на овіяне старовиною і незаперечною авторитетом надбання великого і божественного Цезаря. А це означало, що збереглося і запізнювання календарних дат - у той час - на 10

днів. 19 грудня 7208 від створення світу, коли був виданий реформа- ційний указ, в Європі відповідало 29 грудня 1699 від різдва Христового за григоріанським календарем.