45. !!!Нижче ще є

Першими українськими банкнотами стали 100 карбованців, які з'явилися на

ринку 24 грудня 1917 р. (6 січня 1918 p.). Автором їх проекту був

видатний український графік, професор та ректор Української академії

мистецтва Георгій Нарбут (1886 – 1920), який виконав їх у бароковому

стилі, вперше використавши як елемент оформлення давній княжий знак св. Володимира Великого – тризуб, на той час ще не затверджений як

державний герб України. Новацією було позначення номіналу мовами

народів, які проживали на Україні - українською, російською, польською

та івритом. Даний проект підтримала комісія Генерального секретаріату

фінансів, до складу якої входили окрім представників влади входили

художник Георгій Нарбут, гравери Гришманюк, Петренко. Згодом на

засіданні комісії розглядались та затверджувались проекти всіх

українських грошових знаків – всього 23 зразки купюр, автором 12 з них

був Георгій Нарбут, 2 – Олександр Красовський, 2 – Іван Мозалевський,

2 – Антон Середа, 2 – Григорій Золотов, 2 – Борис Романовський, 1 –

Василь Кричевський.

+ 45

Після ліквідації українських грошей козацької доби справжніх українських грошей на території України не випускалося. Лише утворення Української Народної Республіки (УНР) дало можливість швидко віддрукувати й оперативно доставити з Берліна українські гроші - гривні - і ввести їх в обіг. Ще й зараз висока якість паперу, технічного й художнього виконання, широке використання символіки Київської Русі роблять тогочасну гривню добре захищеною від фальшування. Зважаючи на труднощі 19171920 рр., монет не карбували, в обігу перебували лише паперові гроші, на яких були зображені емблема держави та українські написи. Стверджуючи інтернаціоналізм і демократизм, перші банкноти в УНР друкувалися з надписами українською мовою - на лицевій стороні і російською, польською та єврейською мовами - на звороті.

Гривня у вартісному відношенні прив'язувалася до повноцінного довоєнного рубля царської Росії (0,7742 г чистого золота). Тоді 1 руб. = 2 гривням, а 1 гривня = 100 шагам.

Нестача дрібних розмінних монет, потреба замінити російські рублі та інші обставини зумовили появу регіональних і міських грошей з різними назвами: бони, чеки, розмінні знаки, розмінні білети та ін. Власні гроші в 1917-1920 рр. випускалися в обіг на Донбасі, Слобожанщині, Сіверщині, Полтавщині, Херсонщині, Київщині, в Таврії, Галичині. На території Волині свої грошові знаки мали: Кременець - розмінні білети вартістю 1, 3 та 5 крб.; Дубно - чек вартістю 10 крб.; Луцьк - розмінний знак вартістю 20 гривень; Житомир - розмінні білети вартістю 1, 3 і 5 крб. та ін. Оригінальним явищем тогочасного грошового обігу стали численні види грошей, що їх випускали управи, уряди, загони тощо. Окрім цього, на ринках оберталися паперові й металеві німецькі бони для окупованих східних територій. Особливим феноменом відродження національної грошової одиниці стали "лісові" гроші Української повстанської армії (1942-1948 рр.) які відігравали роль облігацій, позичений борг за якими командування УПА зобов'язувалося повернути після досягнення незалежності України.

46. За період 1985-1990 рр. купівельна спроможність радянського рубля суттєво зменшилася. В цих умовах на ринку з’явилися розподільчі картки, талони, купони тощо. Окремі підприємства та організації розпочали випуск власних грошових замінників – бон. Збільшувалися диспропорції купівельної спроможності рубля в окремих союзних республіках.

47 Грошова реформа 1922—1924 років - реформа у новоствореному Радянському Союзі з обміну старих знецінених рублів («радзнаків») шляхом деномінації на нові та впровадження твердої, забезпеченої золотом валюти - червінця. Реформа мала на меті впорядкувати грошову систему країни, яка опинилась на межі колапсу після перших років свого «комуністичного» існування. Зупинити інфляцію. Створити підґрунтя для успішного впровадження НЕПу.

Перші роки радянської влади та економічна політика «воєнного комунізму» призвели до цілковитого розбалансування товарно-грошового обігу та гіперінфляції.

У цей час емісія грошей різко зросла, через це з року в рік зростав дефіциту бюджету (в 1920 р. він склав 1055 млрд рублів), посилилося знецінення грошей, яке викликало у населення прагнення перетворювати гроші у матеріальні цінності, що збільшило швидкість їх обігу, але ще більше - зниження їх вартості.

У 1921 році реальна вартість 100 тис. «радзнаків» (перші радянські рублі) дорівнювала вартості однієї дореволюційної копійки.

В обігу перебували царські кредитні білети, думські гроші, «керенки», цінні папери і «радзнаки», які не користувалися довірою у населення.

Країну поглинала натуралізація господарських відносин, що вела до остаточного розладу грошової системи - була введена карткова система, що свідчило про порушення принципу еквівалентності обміну, коли гроші вже не могли нормально виконувати головну свою функцію - міру вартості. На місцевих ринках з'явилися натуральні еквіваленти (зерно, сіль тощо), що підривало фінансову базу держави.

Оздоровлення фінансів було визнане одним із елементів нової економічної політики. 10 жовтня 1921 року Всеросійський ЦВК, а 4 січня 1922 року ВУЦВК прийняли декрет «Про заходи щодо впорядкування фінансового господарства». Основну роль в оздоровленні фінансів мав відіграти Державний банк, заново заснований 12 жовтня 1922 р.

Грошова реформа 1947 року або «Сталінська» реформа — комплекс заходів, здійснених урядом СРСР у грошово-фінансовій сфері та спрямованих на ліквідацію відповідних економічних наслідків Другої світової війни 1941—1945. В роки війни різко зросли військові витрати, тоді як виробництво споживчих товарів значно скоротилося, зменшився роздрібний товарообіг. Для покриття зростаючого дисбалансу емітувалась велика кількість грошей. Крім того на території, звільненій від німців, в обігу виявилося чимало фальшивих емітованих Третім Рейхом, та просто по злочинному залишених, через неготовність комуністів до війни в підвалах банків грошових знаків. Цих грошей було так багато, що порівняно з ними особисті збереження населення становили невелику суму. Все це збільшило надлишок грошей в обігу, що викликало незабезпеченість грошей товарною масою, як наслідок зниження їх купівельної спроможності.

Грошова реформа в СРСР 1961 року — грошова реформа, що була проведена в СРСР в 1960—1961 роках у формі «чистої» деномінації. ЦК КПРС назвав цю реформу «найгуманнішою у світі».

У 1958 році в обстановці суворої таємності обговорювалися питання загального оздоровлення грошової системи СРСР, деномінації карбованця та випуску грошей нового зразка. 24 лютого 1958 року Рада міністрів СРСР прийняла постанову про карбування монет нового зразка.

Про майбутню реформу населення було повідомлено заздалегідь. 4 травня 1960 року в Кремлі було підписано постанову № 470 Ради міністрів СРСР «Про зміну масштабу цін і заміні нині обігових грошей новими грошима». На наступний день вона була опублікована, після чого різко збільшилися закупівлі товарів повсякденного попиту, посилився приплив вкладів населення в ощадкасу. У столичних ювелірних магазинах виручка 5—6 травня підскочила в три рази. У універмагах стрімко розпродувалося вовняні тканини, шуби, хутряні манто.

48

Враховуючи значні інфляційні процеси, що відбулися в Україні за період 1992 •— 1994 років, введення нової національної валюти — гривні вимагало проведення зміни масштабу цін з урахуванням визначеного рівня деномінації українського карбованця. Відповідні розрахунки й обгрунтування були проведені і враховували такі економічні та соціальні аспекти:

• рівень інфляції в Україні;

• рівень цін на основні споживчі товари;

• рівень середньої та мінімальної заробітної плати і пенсій;

• курс національної валюти до іноземних валют;

• прийнятний номінальний ряд банкнот і розмінних монет гривні;

• фактична купюрна структура купоно-карбованців;

• рівень цін на метал, який використовується в розмінних монетах порівняно з їх номінальною вартістю.

У результаті був прийнятий рівень деномінації українського карбованця

— 100000 крб. за 1 гривню, який став єдиним загальноприйнятим для перерахування цін, переоцінки матеріальних і грошових коштів, обміну готівки. Важливим питанням, яке мало вирішальне практичне значення для забезпечення організованості проведення грошової реформи, була організація обміну карбованців на гривні.

Невід'ємною частиною підготовки до грошової реформи в Україні було виготовлення нової національної валюти — гривні. У зв'язку з браком власної матеріально-технічної бази виробництва банкнот і монет було вирішено замовити їх виготовлення за кордоном. У жовтні 1991 року перше замовлення на виготовлення банкнот номіналами 1, 2, 5, 10 і 20 гривень було розміщено на канадській фірмі «Canadian Bank Note Company Limited», а пізніше на фірмі «Thomas De La Rue Company Limited» (Великобританія) були замовлені банкноти номінальною вартістю 50, 100 та 200 гривень.

Розмінні монети було вирішено карбувати на Луганському верстатобудівному заводі і частково — на Монетному дворі Італії. Усі банкноти, виготовлені за кордоном, і розмінна монета установами Національного банку України були перераховані, перевірені на якість й упаковані відповідно до нормативних вимог в Україні.

Цю величезну за обсягом роботу було завершено 1995 року.

в Україні населення було завчасно повідомлено про час і порядок проведення грошової реформи. Указ Президента «Про грошову реформу в Україні» був підписаний 25 серпня 1996 року й оприлюднений у засобах масової інформації наступного дня, тобто за тиждень до початку реформи. У той же період були опубліковані перші рішення Державної комісії з проведення в Україні грошової реформи, а також нормативні документи Національного банку України. На цілодобовий режим роботи було переведено електронну пошту Національного банку України, яка забезпечувала безперебійний зв'язок з комерційними банками і регіональними управліннями НБУ.

Грошова реформа проводилася з 2 по 16 вересня 1996 року, результатом якої стало запровадження повноцінної національної валюти України — гривні.

Із 2 вересня 1996 року Національний банк України припинив емісію українських карбованців і випустив в обіг банкноти вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень та розмінні монети номінальною вартістю 1,2, 5, 10, 25 і 50 копійок. Випуск в обіг нової національної валюти здійснювався шляхом проведення обміну населенню українських карбованців на гривні, а також виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, допомог, інших грошових виплат населенню виключно в гривнях.

Напередодні грошової реформи були перераховані в гривні за встановленим курсом — 100000 карбованців за 1 гривню, без обмежень і конфіскацій — ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії та інші грошові виплати населенню, кошти юридичних осіб та інших суб'єктів господарювання (резидентів і нерезидентів), що зберігались на рахунках у банках і в цінних паперах, усі види заощаджень населення на рахунках у банках, страхових полісах і цінних паперах, а також активи і пасиви балансів підприємств, установ, організацій, установ банків, укладені угоди тощо.

49. Онома́стика (від грец. óνομα — «ім'я», «назва») — наука, розділ мовознавства про сукупність власних (у більш вузькому сенсі - особистих) імен (онімів) об'єктів. Ономастика вивчає історію та закономірності їх виникнення, розвитку і функціонування, зміни, поширення і структури власних імен у мові і мовленні, в літературній і діалектній сферах.

Предметом вивчення є такі групи власних імен:

• антропоніми (прізвища, прізвиська, псевдоніми та аноніми, криптоніми, астроніми),

• топоніми (гідроніми, ороніми, а також антропотопоніми)

• зооніми, фітоніми,

• космоніми,

• хрононіми, та ін.

50. Антропоні́міка — галузь ономастики, що вивчає власні назви людей (антропоніми).

Антропоніміка досліджує:

• особливості утворення антропонімів,

• основні принципи номінації людини,

• шляхи переходу апелятива в антропонім і навпаки,

• хронологічні характеристики антропонімів, їх зміни в часі, виникнення різних форм найменування людини,

• словотвір різних класів антропонімів,

• функціонування тих чи інших антропонімів у мові на різних хронологічних зрізах.

• Антропоніміка також розв'язує суто практичні проблеми:

• правопис антропонімів,

• передача антропонімів іншою мовою.

Антропономіка, поряд із топонімікою, виділилася в окрему галузь ономастики в 1960—1970-х роках. До цього в наукових працях на позначення антропономіки часто вживався термін «ономастика».

У 1960-х почалося системне наукове дослідження українських антропонімів. З'явилися праці Лукії Гумецької, Юліана Редька, Михайла Худаша, Павла Чучки, Розалії Керсти.