33. Монети періоду античності

Найдавнішими монетами відкарбованими на українських землях були емісії грецьких колоній заснованих на північному узбережжі Чорного моря (Ольвія, Тіра, Херсонес, Пантікапей та ін.) Випускались вони впродовж 6 ст. до н. е. — 4 ст. н. е. Однак ареал їх розповсюдження є незначним. Одночасно поширювались і монети карбовані на монетних дворах материкової Греції та островів Егейського моря і Малої Азії.

Значно частіше зустрічається на українських землях монетна продукція стародавнього Риму. Насамперед, це срібні денарії імператорської епохи, особливо часів панування імператорів Траяна, Адріана, Луція Вера, Марка Аврелія та Коммода (2 ст. н. е.). Ці монети перебували в обігу до 5 ст. Знахідки пізнішого часу є рідкими. Масштаби використання римських денаріїв були дуже значними. Інколи у скарбах фіксується по декілька тисяч цих монет, а всього монетних знахідок у яких вони присутні зафіксовано біля 1500.

У 6-7 ст. на землях України з'явилася невелика кількість візантійських монет — срібних та бронзових, рідше золотих.

34. Грошова система в україні за княжих часів.

Впродовж 8-11 ст. на грошовому ринку Київської держави домінують арабські дірхеми, відкарбовані на чисельних дворах Арабського халіфату у Середній Азії, Ірані, Північній Африці, на Близькому Сході і навіть на Піренейському півострові. На Русь вони проникали двома основними шляхами — Волзьким та шляхом «з варяг у греки». Причому інтенсивнішим був перший. Одночасно потреби ринку обслуговували візантійські срібні міліарісії та західноєвропейські монети денарієвого типу. Але вплив цих грошових одиниць на економічне життя був мізерним.

В епоху найбільшої могутності Київської держави князі розпочали власне монетне карбування. Так, Володимир Святославич Великий (980–1015) випускав т. зв. «златники» та «срібляники» — золоті та срібні монети, на лицевому боці яких розміщено зображення князя з усіма регаліями, а на зворотньому — княжий герб — тризуб. Після Володимира Великого срібну монету карбували князі Святополк Ярополкович (1015–1019), Ярослав Мудрий (1019–1054) та можливо, тмутараканський князь Олег-Михаїл. Деякі з них виконані на високому мистецькому рівні і є цінними пам'ятками нашої історії.

Срібляник Ярослава Мудрого (1019–1054).

Лицьова — св. Георгій, зворотна — тризубець.

У другій половині 11 ст. у зв'язку з припиненням масового ввезення іноземних монет і відсутністю власних покладів срібла Київська Русь вступає у т. зв. «безмонетний період». Є припущення, що тоді роль засобів обігу виконували хутра звірів, насамперед, куниці (Martes) та вивірки (Sciurus). Вони використовувалися паралельно з арабськими монетами. У письмових джерелах згадуються такі номінали тогочасної грошової системи: куна, ногата, рєзана, векша, гривна.

Співвідношення між ними, на основі розрахунків здійснених за Короткою редакцією «Руської Правди» виглядає так: 1 гривна = 20 нотатам = 25 кунам = 50 рєзанам = 150 векшам.

У 12-13 ст. при проведенні значних фінансових операцій широко використовувались срібні злитки — гривни. Розрізняють декілька їх типів, основними з яких є: київські, чернігівські та новгородські. Різною була і вага гривен. Теоретично вона становила 204,756 г. срібла.