12. Календар французької республіки

Францу́зький революці́йний календа́р — календар, що був запроваджений у Франції в 1793 році з початком революційної ери. Був скасований Наполеоном I в 1806 році. В 1871 році був знову ненадовго впроваджений Паризькою комуною.

Початок року за цим календарем припадав на день осіннього рівнодення (теж щоразу змінювався). 1793 року (перший рік за новим календарем) осіннє рівнодення припало на 22 вересня — саме в цей день було проголошено Французьку республіку.

Кожен рік поділявся на дванадцять місяців по 30 днів. Місяць складався з трьох декад по десять днів, останній день декади — вихідний для державних службовців. Наприкінці року залишалися ще п'ять, або у високосному році шість днів, що не входили до жодного місяця. Ці дні мали особливі назви та вважалися святковими.

Місяці

Місяці революційного календаря:

• Осінь

  • Вандем'єр (фр. Vendémiaire) з 22 вересня по 21 жовтня — місяць збору винограду,

  • Брюмер (фр. Brumaire) з 22 жовтня по 20 листопада — місяць туманів,

  • Фрімер (фр. Frimaire) з 21 листопада по 20 грудня — місяць приморозків;

• Зима

  • Нівоз (фр. Nivôse) з 21 грудня по 19 січня — місяць снігу,

  • Плювіоз (фр. Pluviôse) з 20 січня по 18 лютого — місяць дощу,

  • Вентоз (фр. Ventôse) з 19 лютого по 20 березня — місяць вітру;

• Весна

  • Жерміналь (фр. Germinal) з 21 березня по 19 квітня — місяць паростків,

  • Флореаль (фр. Floréal) з 20 квітня по 19 травня — місяць квітів,

  • Преріаль (фр. Prairial) з 20 травня по 18 червня — місяць трави;

• Літо

  • Мессідор (фр. Messidor) з 19 червня по 18 липня — місяць збору врожаю,

  • Термідор (фр. Thermidor) з 19 липня по 17 серпня — місяць спеки,

  • Фрюктідор (фр. Fructidor) з 18 серпня по 16 вересня — місяць плодів.

13. Історіографія та джерела вивчення метрології

Метрологія (грецька μέτρον — міра, λόγος — слово, вчення) — це наука про вимірювання, методи забезпечення їх єдності та способи досягнення необхідної точності. Основне її завдання — установлення одиниць вимірювань фізичних величин, відтворення їх з допомогою еталонів, а також розроблення методів передачі розмірів одиниць вимірювань від національних еталонів через робочі еталони до робочих засобів вимірювань.

Розрізняють теоретичну, прикладну (практичну) і загальну метрологію. Крім того, введення поняття «загальна» метрологія дало поштовх до появи ряду «галузевих» метрологій, наприклад, медичної, будівельної, спортивної, гравітаційно-релятивістської метрології тощо.

Новий Закон України «Про метрологію та метрологічну діяльність», що набере чинності 2016 року, визначає метрологію як науку про вимірювання та їх застосування^[1].

14. Система мір періоду Київської Русі.

У феодальному суспільстві, особливо до створення централізм ваних феодальних держав, єдиних мір майже не було, і кожний великий феодал міг встановлювати свої міри. Системі державної і політичної роздробленості повністю відповідала економічна роздробленість, а в зв'язку з цим панував різнобій у системі мір.

Зростання продуктивних сил визначило тенденцію до уніфікації мір. У XVI—XVII ст. намічається прагнення виробити загальнодержавні міри виміру і грошового рахунку для всієї країни. У XVII ст. на основі централізації Російської держави, розвитку математичних знань починається заміна місцевих і побутових мір більш або менш одноманітною системою метрології. Ця система з деякими змінами збереглась до введення метричної системи в СРСР.

Проте і після утворення Російської централізованої держави в народі збереглися місцеві міри, які відрізнялися від офіціальних.

Назвемо деякі міри, якими користувалися в період Київської Русі і пізніше.

У Київській Русі, судячи з ряду джерел, а головне з опису подорожі ігумена Даниїла на початку XII ст. в Палестину («Хождение игумена Даниила в Святую землю»), існували такі міри довжини: верста, або поприще,— 750 сажень, трохи більше 1 км; сажень — 3 ліктя, близько 1 м 42 см; лікоть — 2 п'яді — від 45 до 47 см; п'ядь — півліктя.

Проте ці одиниці виміру відстані у стародавній Русі були дуже нестійкими і неточними. Навіть тоді, коли одна й та сама за назвою одиниця виміру зустрічається в різних джерелах, вона має неоднакову величину.

Дуже часто зустрічається в джерелах, наприклад, така одиниця виміру відстані, як поприще. Спостерігається вже різниця в обчисленні поприща за описом подорожі ігумена Даниїла і за «Житием Феодосія». З «Жития Феодосия» видно, що відстань від Києва до Василькова дорівнює 50 поприщам (35 верст). Поприще дорівнювало 720 м.

Можна порівняти поприще з одиницями виміру довжини, в будь- яких іноземних джерелах і перевести міри, що там зустрічаються на російські. В іноземних джерелах термін «поприще» відповідає грецькій мілі (1000 кроків), що і становить приблизно 720 м.

Уже в період Київської Русі поряд з поприщем зустрічалась одиниця виміру верста. Так, в одному з джерел XII ст. відстань з Білгорода до Києва визначається у 10 верст. Це число могло викликати подив, оскільки з «Ходження Даниила...» або з «Жития Феодосия» відомо, що верста майже дорівнює поприщу, і тоді ця відстань дуже маленька, менша, ніж відстань від Києва до Василькова. Проте, виявляється, що верста мала значні коливання. У джерелах, в тому числі і Даниїла Паломника, зустрічаються так знані великі версти. Даниїл Паломник визначає, наприклад, відстань від Рамен до Єрусалима у 20 великих верст. Ця вказівка па великі версти дає підставу припустити, що були, очевидно, і версти малі.

У Київській Русі користувались і іншими мірами довжини, зустрічається наприклад, таке визначення, як перестріл — відстань, що її пролетить стріла, пущена з лука.

У різних актових матеріалах вказувалось, що у Київській Русі користувалися такими мірами ваги: гривна (одночасно була і ваговою і грошовою одиницею) і півгривна — 96 або 48 золотників, близько 409 або 204 г; золотник; берковець- 10 пудів. Проте, як вказує Н.В.Устюгов у своїй статті «Очерк древнерусской метрологии» стародавні джерела не дають можливості установити точне співвідношення між усіма цими ваговими одиницями, тобто гривнею, гривенкою, пудом і берковцем.

Дуже різноманітними були міри рідких і сипких тіл. У літописі за 997 р. є розповідь про тривалу облогу печенігами Білгорода, доля якого залежала від того, у кого раніше закінчаться запаси харчів. Щоб обдурити ворогів, білгородці зібрали з усіх жителів, міста по жмені вівса і пшениці і зварили «цежь» (кисіль) і медову ситу. Ці розчини налили в посудини і поставили у викопані ями. В одну яму поставили «кадь и налияти цежа кадь», в другу — «кадь с ситой», а потім запросили печенігів, яким сказали, що мають «корм з землі». Ця витівка вдалася, і печеніги «во свояси идоша». В цьому місці літопису згадуються такі міри рідини: кадь, відро, лукно та корчага. Ми до цього часу ще незнаемо точної місткості цих одиниц, крім відра і каді. Відро як одиниця міри з'явилося у XI ст.

В одній з статей «Руської Правди» сказано: «...вирнику взяти 7 ведер солоду на неделю». Але й тут нема точних вказівок про місткість відра і встановити її можна тільки на основі непрямих даних. Відро в період Київської Русі і пізніше ділилося на 10 кварт, в кожній кварті було по 10 чарок. Місткість каді, або окови, складала близько 16 пудів. Ці міри існували лише у Східній Русі і не застосовувались у Новгородському і Псковському князівствах. У XIV—XVI ст. тільки новгородською мірою була короб'я, яка ділилася на чверті і четвертинки. Місткість короб"ї дорівнювала 8 пудам. Короб'єю вимірювалось, головним чином, зерно. Сіль та деякі інші продукти вимірювались рогозиною, або рогожею. Рогозина солі мала вагу від 21 до 28 пудів.

Двінські володіння Новгорода мали свою, відмінну від Новгородської, міру сипких тіл — пуз. Пуз жита — це трохи більше 2-х пудів. Мірою сипких тіл у Пскові була зобниця; одна зобниця жита важила 16 пудів 13 фунтів. Зобниця поділялась на два позобення або на чотири четвірки.

Дуже складним був грошовий розрахунок в Київській Русі. Він створювався і самобутньо, і під впливом пожвавлення торговельних зв'язків між Сходом і Заходом.

Значного поширення у Київській Русі в X ст. і в першій чверті XI ст. набули семанідські дирхеми, які певним чином взаємодіяли з місцевими грошима і впливали на їхню вартість. Становлячи здебільшого еквівалент шкурки куниці, дирхем почав називатись її назвою, тобто купою; половинка купи або дирхема називалась резаною, а четверта частина дирхема — веверицею або пізніше векшей. У XI ст. дирхем почав називатися ногатою.

З цих чотирьох одиниць — ногата, куна, резана і вевериця в XI ст. склалася система грошового розрахунку на чолі з срібною гривнею.

Ногата-дирхем містила 2,46 г срібла. Встановилось таке співвідношення в грошовому розрахунку:

1 гривна = 49,25 г срібла = 20 ногатам = 25 кунам = 50 резанам = 100 веверицям.

1 ногата = 2,46 г срібла = 1 1/4 кунам = 2 1/2 резанам = 5 веверицям

1 куна = 1,97 г срібла = 2 резанам = 4 веверицям.

1 резана = 0,98 г срібла = 2 веверицям.

1 вевериця = 0,49 г срібла.

Згодом у Київській Русі з'явився західноєвропейський денарій, який за своєю вартістю був близький до резана.