§29.3. Договірне оформлення зовнішньоекономічних операцій

29.3.1. Поняття зовнішньоекономічного договору (контракту)

Основною правовою формою, що опосередковує господарські зв’язки суб’єктів ЗЕД України та їхніх іноземних контрагентів, є зовнішньоекономічний договір (контракт).

Чинне українське законодавство оперує кількома близькими за змістом поняттями – зовнішньоекономічна угода, зовнішньоекономічний договір, зовнішньоекономічний контракт. Термін «контракт» вказує на матеріальну форму зовнішньоекономічного договору, існування його у вигляді правового документа, в якому зафіксований факт угоди та зміст зобов’язань сторін. У законодавстві України поняття «зовнішньоекономічний договір» та «зовнішньоекономічний контракт» вживаються як рівнозначні¹².

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір – це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності. Суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до законів України та/або закону місця укладання договору (контракту).

Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до законів України з урахуванням міжнародних договорів України.

Важливе місце серед міжнародних договорів у сфері регулювання зовнішньоекономічної діяльності, зокрема, міжнародної торгівлі та порядку укладення контрактів, належить Віденській конвенції ООН 1980 р. про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, число учасників якої перевищує 60 держав, включаючи Україну. Конвенція набула чинності 1 січня 1988 р. Прийняття її стало спробою об'єднати підходи романо-германської (континентальної) і англосаксонської правових систем, що сформувалися стосовно договорів міжнародної купівлі-продажу товарів.

Віденська конвенція 1980 р. стала свого роду ядром, навколо якого йде робота зі створення нових конвенцій, що регулюють окремі аспекти міжнародної торгівлі. Так, наприклад, до неї примикають Гаазька конвенція 1986 р. про право, яке застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, Конвенція 1988 р. про міжнародний факторинг і міжнародний фінансовий лізинг, Женевська конвенція 1983 р. про представництво при міжнародній купівлі-продажу товарів і Віденський протокол 1980 р. про зміну конвенції про позовну давність в міжнародній купівлі-продажу товарів. Віденська конвенція 1980 р., як це випливає з її преамбули, містить у собі однакові норми, які регулюють договори міжнародної купівлі-продажу товарів і враховують різні суспільні, економічні та правові системи. На сьогоднішній день ця Конвенція ООН є найбільш авторитетним джерелом, яке користується великою популярністю і довірою з боку міжнародного ділового співтовариства¹³.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності під час складання тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у письмовій формі, якщо інше не передбачене міжнародним договором України чи законом (ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», ч.2 ст. 382 ГК України). Слід зазначити, що Україна, як сторона міжнародного договору – Віденської конвенції 1980 р. підписала останню із застереженням про обов’язковість укладення контрактів виключно в письмовій формі. У Віденській конвенції 1980 р. припускається можливість укладення контракту в усній формі.

Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Для підписання зовнішньоекономічного договору (контракту) суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності не потрібен дозвіл будь-якого органу державної влади, управління або вищестоящої організації, за винятком випадків, передбачених законами України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), окрім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України. При цьому зазначимо, що згідно з ч. 1 ст. 383 ГК України з метою забезпечення відповідності зовнішньоекономічних договорів (контрактів) законодавству України КМУ може запроваджувати їх державну реєстрацію.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.