3. Еволюція стратегії підприємства

В економічні літературі стратегію підприємств почали системно розглядати з 1911 року, коли в навчальну програму Гарвардського університету був включений курс бізнесової політики.

За цей період розвиток стратегічного управління підприємством пройшов 4 етапи:

1-й – до 60-х років ХХ століття стратегічне управління розглядалося як довгострокове планування виробництва продукції, освоєння її нових видів.

2-й – 70-ті роки ХХ століття характеризується якісним розвитком методів визначення довгострокової перспективи.

3-й - 80-ті роки ХХ століття – запроваджується використання методів адаптації до змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі підприємства.

4-й – з кінця 90-х років ХХ століття впроваджується концепція стратегічного підприємства – стратегія розглядається як можливість досягнення тактичних завдань підприємства.

Активно проблемами стратегічного управління підприємства почали займатися у 70-ті роки ХХ століття.

Остаточне оформлення стратегічного управління як самостійного напряму економічної теорії відбулося у 1973 році на І Міжнародній конференції із стратегічного менеджменту, яка відбулася в США. Її теоретичною основою стали праці І. Ансоффа, П. Друкера, Г. Мінцберга та ін.

У 1965 році вийшла праця Ігора Ансоффа «Корпоративна стратегія» в якій автором розроблені рекомендації щодо поліпшення управління розвитком підприємства, запропоновано модель і етапи прийняття і виконання стратегічно важливих для підприємства рішень. Вони включають: визначення можливостей ринку виробу і його перспектив щодо диверсифікації; розроблення і деталізація вектора зростання підприємства; з’ясування унікальних можливостей ринків виробів, що пропонуються (їх конкурентних переваг) і можливих векторів їх зростання; досягнення синергічного (загального, об’єднаного) ефекту внаслідок поєднань компетенцій фірми.

На початку 70-х років К. Ендрю у праці «Концепція корпоративної стратегії» визначив, що формулювання стратегії полягає у визначенні ідеальної аналітичної мети підприємства. На його думку складовими стратегії є: ринкові можливості в діяльності підприємства, загальна компетентність і ресурси, цінності і прагнення, підтверджені зобов’язаннями перед суспільством.

Пітер Друкер охарактеризував 80-ті роки як початок «епохи без закономірностей», тому майбутнє підприємств забезпечується не гонитвою за прибутками, а розбудовою підприємства, внаслідок чого воно ставало б гнучким і адаптивним до змін.

У 1980 р. вийшла книга М. Е. Портера «Конкурентна стратегія» в якій започаткований сучасний етап дослідження стратегії підприємства. В цій роботі стратегія підприємства розглядається тільки в конку-рентному середовищі, тобто будь-який успіх підприємства розгля-дається як вдале використання ним своїх конкурентних переваг.

Слід відмітити, що будь-яка концепція стратегічного управління не може однозначно забезпечити успішний розвиток підприємства, оскільки на його роботу впливають зовнішні і внутрішні чинники, політична обстановка, стан корумпованості в країні, менталітет нації і ін. Тому правильне формування стратегії розвитку підприємства є мистецтвом висококваліфікованих менеджерів, які вміють враховувати всі названі особливості.