1.5.3. Усна народна творчість

Глибокий філософський та історико-філологічний аналіз усної народної творчості, його взаємозв'язку з художньою літературою був поданий відомими фольклористами, письменниками В.Далем, Ф.Буслаєвим, П.Рибниковим, Г.Сковородою, І.Франком та ін. Розглядаючи твори фольклору як джерело духу і думок, скарбницю історії народу, вони незмінно підкреслювали значення усної народної творчості у вихованні та освіті молоді, залученні їх до національної скарбниці - рідної мови.

Фольклор - це народна творчість, в якій «художнє відображення дійсності відбувається у словесно-музичних хореографічних формах колективної народної творчості, що виражають світогляд народу і нерозривно пов'язані з його життям і побутом»¹.

Народна поетична творчість бере свій початок від глибокої древності, коли люди ще не вміли писати, і твори створювалися в усній формі, у них використовувалися виразні засоби живого мовлення. Виховне, пізнавальне, естетичне значення фольклору величезне, оскільки він збагачує знання людини про дійсність, впливає на особистість, розвиває вміння тонко відчувати форму та ритм рідної мови. Це необхідна сходинка залучення до багатств національної культури та надбання культури інших народів.

Видатні діячі літератури (Т.Шевченко, Леся Українка, І.Франко, М.Коцюбинський Г.Сковорода та ін.) постійно зверталися до фольклору, вбачаючи в ньому живе джерело національної самобутності, взірець та невичерпне джерело вдосконалювання літературної мови. Фольклор вирізняється не тільки ідейною глибиною, але й високими художніми якостями.

Фольклор як категорійне явище має свої, тільки йому притаманні особливості.¹ Найхарактернішою з них є усна форма творення й побутування. Узагальнені форми життя, виховання, навчання, спостережливості втілювались у рідному слові, закріплювалися, передавалися з вуст у вуста, шліфувались, набували значущості «народних перлин», які одне покоління передавало іншому як найдорожчу спадщину.

Прагнення зберегти словесне народне творіння потребувало розвитку пам'яті, тому дослідники одностайно сходяться на тому, що «фольклор є мистецтвом пам'яті» (С.Мишанич). А це, у свою чергу, впливало на його жанрову структуру, поетичність. Невеличкі за обсягом фольклорні твори (пісні, приказки, забавлянки, утішки, примовки), завдяки образності й влучності рідного слова, краще запам'ятовувалися, використовувались у повсякденному спілкуванні, знаходили свого слухача.

Фольклору властива така риса, як традиційність. Фольклор бере витоки з народних традицій, своїми коренями сягає в давнє минуле. Завдяки йому забезпечується нерозривний взаємозв'язок між минулим і сучасним, він також є скарбницею сталих народних звичаїв і стимулятором їх подальшого розвитку. «Головна ознака традиції - не рутинність, а певний ступінь сталості і неодмінно міцність спадкових зв'язків у розвитку, - пише історик фольклору Б.Путилов - Традиційність є специфічна форма народного життя, культури, побуту, форма його руху. Будь-який фольклорний процес неминуче набуває характеру руху всередині традиції, еволюції та трансформації традиції. На будь-якому відрізку часу фольклор будь-якого народу становить собою динамічну систему, певний стан традиції. Новоутворення, що при цьому виникають, — це насамперед зсунута і змінена традиція*'.

Суттєвою ознакою фольклору є варіантність, фольклор не містить незмінних форм. Варіативність фольклорних творів свідчить про колективний характер творення, хоча, безперечно, фольклорні твори і мали своїх авторів у найпершому варіанті. Тому для усної народної творчості характерне поєднання колективного й індивідуального. Індивідуальне, що сприймаєть­ся гуртом, швидко поширюється, доповнюється, стає колектив­ним творінням.

Імпровізаційність як фольклорна ознака яскраво виявляється в казках, легендах, частівках, коломийках, бувальщинах, спогадах.

¹ Цит. за: Мишанич С.В. Усна народна творчість // Культура і побут населення України. - К., 1991. - С.166.

¹ Цит. за: Машанич С.В. Усна народна творчість ,'/ Культура і побут населення України. - С 167.

58

59

Український фольклор різноманітний за жанровою харак­теристикою. Увесь фольклор умовно поділяють на прозовий та поетичний'. Прозовий фольклор, у свою чергу, поділяється на дві великі групи: художня проза і документальна (не казкова).

До художньої прози належать різні види казок: про тварин, героїко-фантастичні та чарівні, соціально-побутові, ку­мулятивні казки, небилиці. Документальна проза охоплює легенди, перекази, оповідки, народні оповідання. Провідною функцією не казкової прози є засвідчення та пояснення історично вірогідних джерел.²

Найулюбленішим жанром для дітей є, звісно, українська народна казка.

Казка—розповідний (здебільшого народнопоетичний) твір про вигаданих осіб і події, переважно з участю фантастичних сил.³ Казка (від слова «казати», розповідати) — епічне оповідання чарівно-фантастичного, алегоричного і соціально-побутового характеру із своєрідною традиційною системою художніх засобів, підпорядкованих героїзації позитивних, сатиричному викриттю негативних образів, часто гротескному зображенню їх взаємодії.⁴

Важко переоцінити значення казки у вихованні дітей. К.Ушинський назвав казки «першими блискучими спробами» створення народної педагогіки і вважав, що навряд чи хто-небудь був би спроможним «змагатися в цьому випадку з педагогічним генієм народу».⁵ Високо оцінюючи виховне значення казки, К.Ушинський зазначав: «Я рішуче ставлю народну казку недосяжно вище від усіх оповідань, написаних спеціально для дітей освіченою літературою... У народній казці велика, сповнена поезії дитина-народ розповідає дітям про свої дитячі мрії і принаймні наполовину вірить сама в ці мрії».⁸

Народна казка потрібна кожній дитині як її насущний, духовний хліб, який ніколи не приїдається. Адже казка зачаровує

'Див.: Мишанич С.В. Усна народна творчість// Культура і побут населення

України.-С 169-174.

^г Богу їй A.M., Лисенко Н.В. Українське народознавство в дошкільному закладі. -

К.: Вища школа.- 2002.

* Тлумачний словник української мови / За ред. Д.Г.Гринчишина.- К.: Освіта,

1999-С.103.

' Потапенко О.І., Кузьменко В.І. Шкільний словник з українознавства.- К.:

Укр. письменник, 1995.—С.108.

^ъУшинський КД. Питання виховання і навчання в початковій школі // Вибр. пед.

твори: В 2 т. - Т.2. - С 271.

⁶ Там само.- С 272.

60

дитину образністю рідного слова, красою співучої української мови. Саме про це писав І.Франко: «Оті простенькі сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти і чарівної милозвучності. Тисячі речей у житті забудете, а тих хвиль, коли вам люба мама чи бабуся оповідала байки, не забудете до смерті»¹ . Великий Каменяр вважав, що казки впливають на моральне виховання дітей, прищеплюють любов до природи, бажання її охороняти. Ось чому він писав: «Я бажав би, щоб наші діти в інтересі здорового й морального розвою якнайдовше витали фантазією в тім світі простих характерів і простих відносин... Відси вони винесуть перші і міцні основи замилування до чесноти, правдомовності і справедливості, а надто любов до природи і охоту придивлятися близько її творам, прислухатися її таємній мові, чути себе близькими до неї, підглядати, а далі й прослідувати її великі загадки »².

Одним із жанрів поетичної усної народної творчості є за­мовляння, заговори, які начебто несуть у собі чудодійну силу впливу на навколишній світ. У народі побутують господарські, лікувальні, громадські, приворотні замовляння.

До поетичної народної творчості належать короткі влучні вислови - приказки, примовки, прислів'я, загадки, прикмети, каламбури, вітання, прокльони, побажання, афоризми тощо. Цей вид творчості називається параміографією, що означає найкоротші жанри, які в образній формі відображають найсуттєвіші сторони навколишнього середовища, суспільних і родинних відносин.

Серед дитячого фольклору в цьому жанрі найпоширеніші примовки, заклички, прозивалки, мовчанки, мирилки.

До поетичного фольклору належать і небилиці, нісенітниці -жартівливі, смішні тексти, які містять гумор, описують неіснуючі вигадані події. У дітей вони викликають сміх, бажання запам'ятати та переказати текст іншим, насмішити їх.

Поетичну групу українського фольклору складають також пісні, голосіння (голосилки) та думи. Українська пісня - це невичерпне джерело національної культури. Пісня супроводжує все життя і діяльність людини — від народження до останнього проводу з життя. Тому-то й класифікація пісень досить різноманітна. Це календарно-обрядові, трудові пісні, колядки,

¹ Франко І. Коли ще звірі говорили: Казки для дітей // Повне зібр. творів: У 50 т. - К..1979.-Т. 20-С. 170.

² Франко І. Коли ще звірі говорили: Казки для дітей // Повне зібр. творів: У 50 т. - Т. 20-С. 74.

61

щедрівки, веснянки (гагілки, гаївки), купальські, петрівчані, обжинкові, гребовецькі, весільні, ігрові, хороводні пісні.

До епічного жанру народної творчості належать думи, балади, історичні пісні.

Охарактеризуємо словесні жанри української народної творчості.

Прислів'я - це короткий, стислий, поетичний твір афористичної форми, повчального змісту. Це своєрідне сховище народної мудрості, яке дбайливо зберігається історією та передається з покоління в покоління. Народ здавна використовував їх у вихованні та навчанні дітей. Прислів'я і приказки здійснюють подвійний вплив на дитину як за формою, так і за змістом. У цьому їх особлива педагогічна цінність. Своєю унікальною поетичною формою вони впливають на розвиток образного мовлення, оскільки це *. ..животрепетний вияв рідного слова, що вилетіло безпосередньо з його живого глибокого джерела - вічно юної душі народу, що вічно розвивається... Самі дихаючи життям, пробуджують до життя й насіння рідного слова, що завжди корениться, хоч і несвідомо, в душі дитини» '.До прислів'їв у народному мовленні близькі приказки. Вони дуже подібні за своєю короткістю, силою судження, поетичною виразністю, однак істотно від них відрізняються. За визначенням В.Даля, приказка - це «складне, коротке мовлення, що ходить у народі, але не складає повного прислів'я».

На думку К.Ушинського, прислів'я і приказки надзвичайно важливі в початковому навчанні дітей, адже в них віддзеркалюється життя народу з усіма своїми мальовничими особливостями: «домашнє, сімейне, польове, лісове, громадське; його потреби, звички, його погляд на природу, на людей на значення всіх явищ життя»².

Кожне прислів'я чи приказка, «незважаючи на те, що воно «коротше від пташиного носа», це маленька розумова задача, яка цілком дитині під силу♦ .³

У змісті прислів'їв та приказок з особливою педагогічною доцільністю поєднуються виховні та навчальні функції.

Виховні функції закладені вже в самій формі цих афоризмів, адже вони «гранично стислі, лаконічні, малослівні, напутливі,

¹ Ушинський КД. Твори у 6 т. - Т.2. - С 426.

² Ушинський КД. Твори у 6 т. - Т.2. - С. 427.

³ Там само, С.427.

легко запам'ятовуються, стають девізом у житті молоді».¹ Моральні норми і правила ненав'язливі, легко запам'ятовуються: «По правді роби, по правді й буде», «Правда кривду переважить», «Не думай про страх, то його й не буде », « Шкода про те говорити, чого не можна зробити», «Шануй людей, і тебе шануватимуть».

Короткою, стислою фразою народ висвітлює свої глибокі патріотичні почуття, любов до свого народу, Вітчизни: «Україна мати - вмій за неї постояти», «Кожному мила своя сторона», «Україна - твій рідний край, про це завжди пам'ятай».

Прислів'я і приказки уславлюють національні народні обереги, звичаї, традиції, виховують шанобливе ставлення до них: «Без верби та калини нема України», «Рушники на кілочку - хата у віночку», «Хата без рушників - родина без дітей», «Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати - буде чим гостей шанувати », « Гарний віночок - краса дівчини », «Хто вміє віночки плести, той вміє життя любити».

Естетичне виховання та емоційний вплив на дітей здійснюється композиційною будовою та мовною характеристикою афоризмів. Стислі однорядкові фрази містять у собі педагогічну доцільність виховної мети: діти відчувають і сміх, і гумор, і сатиру; тут наявні метафори, епітети, порівняння, що дозволяє негативні риси людини представити у м'якій не­нав'язливій формі. Ось деякі з таких приказок: «У страху очі великі», «Ні живий, ні мертвий», «Двічі літа не буває», «Потрібну річ далеко не клади".

Дидактична функція прислів'їв і приказок реалізується інформаційною насиченістю афоризмів. Це своєрідна народна програма навчання дітей, адже в них міститься знання з різних галузей науки:

• з історії України та суспільствознавства /«Славний козак Максим Залізняк - славнішає Запоріжжя», «За наше жито та ще нас і бито», «За рідний край - хоч помирай»/;

• з народної агрономії /«Кожному овочу свій час», «Що посієш, те й пожнеш», «Де трактор ходить, там золота пшениця родить»/; «Синиця пищить - зиму віщить», «Багато снігу -багато хліба»/;

• з народної медицини та гігієни /«Пар кісток не ломить», «Чистота запорука здоров'я»/;

¹ Измайлов А.Э. Народная педагогика: Педагогические воззрения народов Средней Азии и Казахстана. - М. : Педагогика. - 1991.- С.861.

62

63

- з народної етики і естетики /«Все любить міру», «Не хвались, а вчись», «Рана загоїться, а лихе слово—ні», «Шануй людей і тебе шануватимуть»/;

• з народної географії /"Язик до Києва доведе", "Україна— рідна ненька»/;

• народного природознавства /«Ластівка день починає, а соловей його кінчає», «Зимою сонце світить, та не гріє»/.

Загадка—це стислий, алегоричний опис якогось предмета чи явища, дається у формі запитань чи описового речення, чи у віршованій формі, що вимагає відповіді. Вона містить порівняльну низку ознак, за якими потрібно встановити, що це за річ чи явище.

У давнину слово «гадати» (від якого пішло слово «загадка») означало «думати», «розмірковувати». Це поетична формула, яка свідомо приховує від слухача основне значення, виражене цією формулою. За своєю сутністю кожна загадка є хитромудрим запитанням, в основі якого лише натяк на щось. Чимало загадок складається з метафоричних образів, часто вони побудовані засобом заперечення.

Мову загадок, як і мову всіх фольклорних жанрів, вирізняє точність, барвистість, виразність. Для загадок характерний високий ступінь метафоричності, ритмічна пропорційність, гіперболізація зображення за рахунок виділення, укрупнення окремих ознак і якостей, уособлення неживого світу, яке надає загадці особливої поетичності.

Народні загадки високо оцінював К.Ушинський, зауважуючи, що загадки він уміщував не тільки для того, щоб діти їх обов'язково відгадували, а більше для того, щоб дати розумові дитини корисну вправу. На його думку, відгадування загадок є для дітей своєрідною гімнастикою розуму, корисною розумовою вправою. Він писав: "Одним словом, я дивився на загадки як на мальовничий опис предмета. Яка жива і корисна бесіда може бути закріплена в душі дитини такою загадкою! ".' Великий педагог у своїх двох книгах «Рідне слово» умістив 275 фольклорних творів, з них 48 загадок.

Забавлянка (пестушка, утішка)—коротенькі пісеньки або віршики, поєднані із своєрідними вправами, що покликані підтримувати бадьорий настрій, зміцнювати дитину фізично.²

Утішки, пестушки, забавлянки супроводжують перші рухи

¹ Уманський КД. Твори, Т. 2.- С 427.

¹ Потапенко О.І., Кузьменков В.І. Шкільний словник з українознавства. - С.90.

64

дитини. Це елементарні словесно-рухові ігри дітей з пальчиками, ручками, ніжками, іграшками, предметами. їх мета—розвиток дрібних м'язів дитини, ознайомлення з трудовими процесами, побутом народу.

Український фольклор зберіг забавлянки - ігри з пальцями на руках (« Ладусі-ладусі», «Наш хлопчик», «Печу, печу хлібчик», «Тосі-тосі» та ін.) Народ створив забавлянки на розвиток уваги та зосередженості. Вони побудовані «ланцюжком» в розмовній, діалогічній, дотепній формі («Прослужив я в пана рік», «Задумала бабусенька», «Війна грибів», «Ой згадав комарик», «Розкажу вам байку»). Нескінченні забавлянки:

Жив-був дід та баба,

Була в них вівця,

Почнемо з кінця:

Жив-був дід та баба,

Булл в них вівця...

Був собі чоловік Сажка,

На поясі мідяна пряжка, Свиточка семиряжечка,

А на спині синя латочка. Гарна моя казочка?

Ти кажеш гарна,

І я кажу гарна.

Був собі чоловік Сажка...

Близькі до забавлянок народні заклички, примовки.

Заклички - походять від слова «закликати» - звати, просити, запрошувати. Це вид дитячого фольклору: пісенне звертання до природи з проханням допомогти.'

Примовки - примовляти, приговорювати. Вони спрямовані до явищ природи: сонця, дощу, вітру. Це короткі, переважно віршовані звернення до тварин, птахів, комах, передражнювання пташиних голосів. Форми використання забавлянок, закличок, примовок, пісень різноманітні. Це залежить від віку, мовленнєвого розвитку дітей, рівня володіння українською мовою.

Серед малих жанрів українського фольклору є голосилки, мовчанки і мирилки.

Голосилки - це змагання у тривалості «тягнення» певних звуків чи звуконаслідувань.

'Так само, С 91.

65

Мовчанки - змагання в мовчанні після тривалих бурхливих ігор для заспокоєння та відпочинку.¹

Мирилки - віршовані твори, тексти яких спрямовані на встановлення дружніх взаємовідносин, перемир'я:

Мирись, мирись

Та більше не сварись!

Поцілуємося!

Народ склав і словесні дотепи, кепкування, дражнили, лічилки. Це специфічно дитячий фольклор.

Усі малі жанри фольклору широко використовуються в роботі з дітьми дошкільного віку.