1 Там само, с. 112.

2 Там само, с. 91.

3 Русова с. Вибрані твори. - с. 111.

- оповідати казку (чи оповідання) можна двічі: після першого разу трохи помовчати, а потім ще раз розповісти;

• після розповіді не потрібно ставити дітям жодного запитання за їх змістом, не вимагати від них переказу, бо «це тільки порушує настрій дитини»;

• не можна переривати розповідь «дисциплінарними вказівками»;

• після певного часу (декілька годин чи днів ) можна провести бесіду, запропонувати намалювати за змістом оповідання, потім розповісти за змістом малюнка, драматизувати оповідання чи казку;

• казки і оповідання слід розповідати по черзі: один день казка, а на другий - оповідання.

Отже, більшість методичних вказівок щодо організації художньо-мовленнєвої діяльності дітей, які були висловлені С.Ф.Русовою, є актуальними й сьогодні.

У педагогічній спадщині С. Русової знаходимо досить своєрідний підхід до інстинктів новонародженої дитини. Серед особливої групи соціальних інстинктів учена виокремлює інстинкти мовлення, творчості та драматичний інстинкт. Автор зазначає, що драматичний інстинкт є вродженим у дітей і виявляється рано. За її словами, кожна дитина має природний нахил перевтілюватися « цілком у ту постать людську чи звірячу, яка на той час володіє її уявою»,¹ і далі продовжує, що драматичний нахил завжди був помітним у дітей, оскільки вони у своїх забавках постійно вдаються до вистав, уявляють себе в ролі певних осіб, наслідують досить тонкі їхні рухи, вирази обличчя, голос, переодягаються в чужий одяг, «декорують свої куточки» так, ніби це якесь вигадане дітьми місто.

Драматичний інстинкт, як зазначає вчена, виявляється у процесі діяльності дитини: а) у вільній, невимушеній ігровій дії, коли дитина перевтілюється в інші образи; б) у різних ритмічних рухах, якими дитина захоплюється.

У цьому зв'язку С.Русова визначає шляхи розвитку дра­матичного інстинкту. Або, сучасними словами, гри-драматизації.

Насамперед дитина має добре знати зміст казки чи оповідан­ня, що драматизується. Тому починати драматизувати, радить учена, потрібно з простих, невеличких казок, у тексті яких багато повторень. Крім того вихователю слід пам'ятати, за її словами, і такі вимоги при організації драматизації:

1 Русова с. Вибрані твори. - с. 114.

24

25

^

надавати дітям якнайбільше самостійності: самостійно розподіляти (обирати) ролі, потрібний для драматизації матеріал (шапочки, атрибути, іграшки тощо);

• драматизацію має супроводжувати музика;

• для драматизації можна створити відповідну обстановку— декорації: хатинка, рукавичка, ліс, скриньки, сіно і т. ін;

• під час драматизації діти можуть промовляти дослівний текст, а можуть використовувати й слова-замінники, промовляти окремі місця тексту своїми словами;

• вихователю слід пам'ятати, що драматизація є важливим засобом розвитку мовлення дітей, а тому до її організації ставляться ті самі вимоги, що й до мовленнєвих занять.

С.Ф.Русова попереджає педагогів, щоб ігри-драматизації не перетворювалися на показові театральні вистави для «чужих», в яких виявляють талановитість дітей. Тоді замість гри «постає штучна вистава, що цілком порушує психологічне значення

драматизації».¹

У таких «артистів», зазначає вчена, виховується небажаний елемент самолюбства, захоплення не своєю працею, а тим враженням, яке вона справляє на глядачів, це морально псує дітей. Саме тому, доходить висновку С.Русова, драматизація має бути тільки педагогічним засобом виховання, без жодних зайвих ефектів і публічності, без сторонніх глядачів, для себе; при цьому «глядачі» й «артисти» міняються ролями.

Щодо інстинкту творчості, то він, на думку С.Русової, виявляється в дітей у музичній (пісні, танці, хороводи) та образотворчій (малювання, ліплення і т. ін.) діяльності, що супроводжуються мовленням, дитячими розповідями. Вчена радила знайомити дітей з різними національними танцями, які захоплюють дітей своїми рухами. Вони для дітей є «цілою поемою, цілим комплексом ритмічних жвавих рухів». У роботі з дітьми слід широко використовувати веснянки, гаївки, перейняті національним духом, прилучати дітей до витонченої краси українських мелодій, народних пісень, музики, танців.

Суто національний «український дух», за словами С.Русової, має втілюватись у творчу діяльність дітей на заняттях з образотворчого мистецтва. У дитячих малюнках «графічним мовленням» передається краса рідного краю, «оживають» герої українських казок в індивідуальному сприйманні дитини. Для цього дитині пропонують намалювати за змістом казки чи оповідання, а потім розповісти за змістом казки; або виставити декілька дитячих малюнків і запропонувати розповісти за ними.

Педагог рекомендує і такий прийом: груповий малюнок за окремими епізодами казки на дошці.

Отже, в педагогічній спадщині С.Ф.Русової міститься ціла низка цінних методичних вказівок щодо організації художньо-мовленнєвої діяльності дітей дошкільного віку.