1.2.3. Євгенія Олександрівна Фльорина

Євгенія Олександрівна Фльорина — перший доктор наук з дошкільної педагогіки в СРСР. Вся її науково-педагогічна діяльність була присвячена різним аспектам художнього виховання дітей. У 1947 році вона захистила докторську дисертацію з теми «Образотворча творчість дітей дошкільного віку». Водночас Є.О.Фльорина розробляє низку праць, в яких подає методику роботи з художньою книгою, іграшкою, картиною, а також методику навчання дітей розповідання.

Під керівництвом Є.О.Фльориної впродовж п'яти років (1924-1929) працювала комісія з дошкільної книги при Нарком-просі, до якої входили педагоги, методисти, дитячі письменники, художники. Одним із завдань комісії було створення нової дитячої книги з урахуванням специфіки сприймання дошкільниками художнього тексту. Комісія розробляла вимоги до дитячої книги, аналізувала опубліковані та ті книги, які були рекомендовані до ДРУКУ, розробляла методичні вимоги до матеріалу для розповідання. Як результат цієї роботи були опубліковані такі збірки: «Яка книжка потрібна дошкільнику» (1928), «Живе слово і книжка в дошкільній роботі» (1928), «Розповідання і його джерела» (1931) та інші під редакцією Є.О.Фльориної.¹

Упродовж двадцяти років під її керівництвом працював гурток оповідачів, в якому проводилася систематична робота з питань методики і техніки художнього читання й розповідання, створення репертуару для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.

У науково-педагогічній діяльності вченої можна виокремити декілька напрямів, а саме:

• проблеми естетичного виховання дошкільників;

• розвиток творчості дитини в художній діяльності (об­разотворчій, музичній, ігровій, літературній тощо);

• особливості сприймання дітьми картинки і художніх ілюстрацій;

1 Русова с.Ф. Теорія і практика дошкільного виховання. - с. 87,

1 Флерина ел. Зстетическое воспитание дошкольников./Под ред. В.Н. Шац-кой. — м., апнрсфср, 1961. -с.12.

26

27

• роль навчання в розвитку творчості дітей;

• методика використання іграшок у роботі з дітьми;

• методика навчання дітей розповіді;

• методика роботи з художнім словом у дитячому садку і сім'ї.

Вчена відстоювала в ті часи право дошкільника на творчий розвиток, показувала своєрідність і специфіку сприймання довкілля дитиною та особливості її художньої діяльності. Щоправда в перших роботах автора недооцінювалася роль вихователя і дещо переоцінювалися можливості дитини в розвитку її творчості. Надалі у процесі копіткої експериментальної діяльності вчена визнала свої хибні позиції щодо виховного впливу на дитину.

Є.О.Фльорина відзначала надзвичайно великий вплив мистецтва (образотворчого, музичного, художнього слова, дра­матичного) на загальний розвиток дитини (розумовий, естетичний, моральний), а також на виховання у дітей співчуття, співпереживання, взаємодопомоги, самостійності, ініціативності, творчості і т. ін.

Значне місце в педагогічній діяльності вченої займає науково-методична розробка проблем, пов'язаних з розвитком мовлення і художнього читання й розповідання. Так, методику розвитку мовлення вона назвала «живим словом у дошкільному закладі».

Розробляючи питання розвитку мовлення дітей дошкіль­ного віку, автор дещо перебільшувала роль спадковості й середовища і водночас правильно застерігала вихователів від переоцінки слова як основного методу впливу на дитину. Вона зазначала, що за словами дитина має бачити конкретні реальні предмети, образи. «Слова і поняття, що не пов'язані з реальним досвідом, а також велика кількість словесних образів, які дитина не в змозі охопити, складне за своєю формою мовлення дорослих можуть призвести до втрати нею почуття реальності».¹ Зауважимо, що означене положення не втратило своєї актуальності й на сучасному етапі.

Є.О.Фльорина визначила методи «словесної роботи» (термінологія Є.О.Фльориної) з дошкільниками, а саме: розмова вихователя з дітьми, бесіда (супроводжувальна, вступна, підсумкова), читання й розповідання художніх творів. Педагог рекомендувала вихователям записувати дитячі розповіді й

¹ Флери на ЕЛ. Зстетическое воспитание дошкольников/ Под ред. В.Н. Шацкой. — М., АПН РСФСР, 1961. - С.36.

28

створювати самодіяльні «дитячі книжки», побудовані за резуль­татами дитячої творчості, які надалі вихователь зміг би вико­ристовувати для аналізу дитячих розповідей.

Багато уваги приділяла вчена тематиці дитячих книг. За її словами, дітям потрібно давати оповідання на виробничі, героїчні теми, а також для дітей мають бути веселі гумористичні та дидактичні книжки. На думку Є.О.Фльориної, твори героїчної тематики виховують у дітей героїко-патріотичні почуття, діти прагнуть наслідувати героїчні вчинки персонажів дитячих книг.

Щодо дидактичної книги, то в них слід знайомити дітей з історичним і соціальним життям народу, вирішувати завдання розумового й мовленнєвого розвитку дітей. Означені завдання, на думку педагога, прекрасно реалізуються через твори усної народної творчості.

Не можна лишити дитину, на думку педагога, і веселої, гумористичної книги, яка б виховувала в дітей почуття гумору, вчила сприймати комічне і смішне у довкіллі, у відносинах з людьми. А для цього весела книжка для маленьких дітей повинна бути наповнена «динамікою, контрастними образами, грою звуків, чітким ритмом вірша».

Є.О. Фльорина розробила методику художнього читання і розповідання дітям, зокрема, такі її положення: значення художньої літератури як виду мистецтва слова для дітей; принципи роботи з живим словом; бесіди за змістом художніх творів та роль і місце ілюстрації в ході бесіди; репертуар для читання і розповідання художніх творів та вимоги до його відбору; методику проведення занять (повторність читання, запитання, пояснення незрозумілих слів, кількість занять, кількість художніх творів на одному занятті і т. ін.).

Особливу увагу звертала вчена на техніку художнього читання й розповідання дітям, адже від цього залежить сприймання і розуміння дітьми тексту. У цьому зв'язку ви­хователь має добре володіти виразними засобами читання. Водночас Є.О.Фльорина застерігає, що емоційність, виразність, без яких неможливе читання і розповідання, є своєрідними, умовними: «жива інтонація, жест, міміка, рухи—все має викликати в уяві дитини-слухача живий образ і схвильованість».¹

До найважливіших засобів техніки розповідання й художнього читання вчена відносила: основний тон, що виражає

¹ Там само, С. 303.

29

стиль і зміст твору в цілому; інтонацію як звуковий малюнок образу, виразник його смислу; темп, ритм, наголос, паузи, жести, міміку. У педагогічній спадщині Є.О.Фльориної чітко розмежовується різниця між читанням вихователем художніх творів і розповіданням. Читання за книгою «робить очевидним для слухачів саме джерело: хтось написав, книгу надрукували, читець (вихователь) читає. Він сприймається як виконавець чужого тексту».¹ Натомість, зауважує педагог, книга є своєрідною перепоною для безпосереднього контакту вихователя з дітьми, оскільки вихователь дивиться у книжку і розподіляє свою увагу між книжкою і слухачами.

Зовсім іншою, зауважує вчена, є психологія розповідання. Оповідач сприймається дітьми як очевидець, співучасник, якщо навіть він повністю дотримується тексту оповідання, як імпровізатор того, що бачив і пережив сам. Контакт з аудиторією повний, спілкування безпосереднє, все це зближує дітей і вихо­вателя.

Своєрідним було ставлення Є.О.Фльориної до народної казки. На початку 30-х років у СРСР був організований похід проти антропоморфізму в літературі для дошкільників і, зокрема, проти фантастичних творів для дітей дошкільного віку. Відтак, було заборонено народну казку й інші твори усної народної творчості в роботі з дітьми. Є.О.Фльорина була однією з тих, хто очолив цей «похід проти казки», яка начебто відривала дітей від реального життя, викликала «нездорове фантазерство». Початок використання антропоморфічної форми визнавався можливим тільки з 6-7 років за умови, якщо це не призведе до плутанини у розумінні реальної сутності предметів і явищ довкілля. Водночас практика роботи з дітьми в дошкільних закладах переконує досвідченого вченого-педагога, що діти надзвичайно люблять казки, вони їм близькі й доступні. Це змушує її у 1934 році знову виступити на захист народної казки й розробити методику її використання в роботі з дітьми, як у дошкільному закладі, так і в сім'ї.

Не обійшла увагою Є.О.Фльорина й методику заучування віршів. Вона виступала проти механічного цілеспрямованого заучування напам'ять віршів дітьми дошкільного віку. На її думку, краще декілька разів виразно емоційно прочитати дітям вірш, і вони поступово його запам'ятають, тобто педагог пропагувала невимушене запам'ятовування поетичних творів. Отже, Є.О.Фльорина заклала основи організації художньо-мовленнєвої діяльності дітей у дошкільному закладі.