Тема 2. Сутність, витоки і види монополізму

 

 

2.1. Концентрація та централізація виробництва і капіталу

 

Як було показано раніше, ринок має як позитивні, так і негативні риси. Однією з негативних рис є те, що ринок породжує монополії і монополістичні тенденції в економічній системі.

Монополізм набуває певних форм (ознак) навіть у тій економічній системі, де монополії не займають панівного становища.

Монополія виростає із конкуренції. Логічно цей процес виглядає таким чином.

 

Конкуренція зумовлює диференціацію товаровиробників (збагачення одних і розорення інших). Унаслідок цього відбуваєтьяс процес концентрації виробництва й капіталу.

 

Концентрація спричиняє загострення конкуренції між дедалі більшими підприємствами. Загострення і вищий якісний рівень конкуренції породжують монополізацію.

 

Монополізація — економічний результат концентрації та централізації виробництва і капіталу.

 

Концентрація виробництва — це зосередження засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва на великих підприємствах.

 

Оскільки концентрація виробництва є тривалим процесом, сталим і внутрішньо необхідним для розвитку економіки, цей процес набуває рис закону концентрації виробництва. Його рушійною силою є конкурентна боротьба. Щоб вижити у цій боротьбі, отримати більші прибутки, підприємці змушені впроваджувати нову техніку, розширювати масштаби виробництва. В результаті з маси дрібних та середніх підприємств поступово віокремлюються кілька найбільших.

 

Централізація капіталу — це збільшення розмірів капіталу внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів (наприклад, утворення акціонерних компаній).

 

Серед причин, що зумовлюють виникнення монополістичних тенденцій в економіці, слід назвати трансформацію індивідуальної капіталістичної власності.

Багато монополій виникли внаслідок надання державного виключного (монопольного) права певній фірмі на виробництво й реалізацію певного виду товарів і послуг.

 

 

2.2. Типи монополій

 

Термін "монополія" походить від грецьких слів топо — один і poleo — продаю.

 

Розрізняють три основні типи монополій:

 

·        монополія окремого підприємства;

·        монополія як змова;

·        монополія, що ґрунтується на диференціації продукту.

 

Монополія означає наявність одного продавця певного товару чи послуги або ситуацію, коли одна фірма забезпечує повний випуск товарів. Такий тип монополії є монополією окремого підприємства, абомонополією продавця.

Це абсолютна монополія, і зустрічається вона рідко.

 

Більш поширена змова чи угода (гласна або негласна) кількох великих фірм, що дає їм змогу швидко здобути панівне становище на ринку й отримувати високі прибутки.

Таку ситуацію у виробництві й на ринку називають олігополією (від грецького слова олігос — мало, небагато).

 

2.3. Класифікація монополій

 

Закрита монополія — це галузь, захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень. (Прикладом може слугувати патентний захист, інститут авторських прав.).

 

Природна монополія — галузь, у якій довгострокові середні витрати досягають мінімуму тільки тоді, коли одна фірма обслуговує весь ринок в цілому. У такій галузі мінімальний ефективний масштаб виробництва товарів близький (або навіть переважає) до тієї кількості, на яку ринок пропонує попит за будь-якою ціною, достатньою для покриття витрат виробництва. У цьому випадку розподіл випуску між двома і більшою кількістю фірм призведе до того, що масштаби кожної будуть неефективно малі.

(З природними монополіями, що діють на засадах економії на масштабах виробництва, тісно пов'язані монополії, які базуються на володінні унікальними природними ресурсами.)

 

Відкрита монополія — це економічне явище, при якому фірма на деякий період стає єдиним постачальником певного продукту, не володіючи при цьому ніяким спеціальним захистом від конкуренції, як це має місце у випадку закритої або природної монополії.

Для відкритої монополії характерна ситуація, коли фірми вперше виходять на ринок з новою продукцією. Конкуренти таких фірм можуть з'явитися на ринку лише через певний проміжок часу.

2.4. Осповні показники монопольної влади

 

Монопольна (ринкова) влада полягає у здатності фірми впливати на ринкову ціну. Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, його здатність впливати на ціну обмежує лише попит споживачів. Тому фірма-монополіст є ціноутворювачем, тобто встановлює ціпу на ринку.

 

Осповпі показники монопольної влади

 

1.                Відсутність досконалих товарів-замінників.

 

2.                Існування різноманітних вхідних бар'єрів, що фактично стає джерелом монопольної влади.

 

3.                При монополії фірма-монополіст диктує ціну, здійснює відчутний контроль за нею, оскільки контролює загальний обсяг пропозиції. Монополіст може змінити ціну на свій продукт, маніпулюючи кількістю запропонованого продукту. Якщо це економічно вигідно, то безперечно ця можливість буде використовуватись у повному обсязі.

 

Чиста монополія утворюється там, де існує лише один продавець і відсутні реальні альтернативи — не існує товарів-субститутів, а продукт, що виробляється, — однорідний і унікальний.

За чистої монополії фірма має реальну владу над реалізацією продукції і певною мірою контролює ціну, впливає на неї, змінюючи кількісні параметри пропозиції товару.

 

2.5. Вхідні та вихідні бар’єри

 

Важливою передумовою існування монополії є ситуація, коли вхід у галузь або вихід із неї супроводжується вхідними чи вихідними бар'єрами.

У широкому розумінні слово "бар'єр" означає перешкоду для появи на ринку нових конкурентів і спроб фірм, що діють на ринку, вийти з нього.

 

Характер бар'єрів входу до галуаі

 

·        високий рівень капіталомісткості, в результаті чого фірма економить на масштабах виробництва;

·        тарифні знижки, високе мито на імпортні товари;

·        територіальне розміщення, високі транспортні витрати;

·        природна монополія (газо- і водозабезпечення, виробництво електроенергії).

 

Вхідні бар'єри встановлюються і при одержанні авторських прав, видачі державних патентів та ліцензій.

Вхідні бар'єри ускладнюють процес формування нових конкурентів, оскільки затрати, пов'язані з проникненням на ринок, як правило, набувають таких розмірів, що ставлять під реальну загрозу повернення самих інвестованих капіталів.

 

Вихідні бар'єри також сприяють збереженню монополій, оскільки примушують господарюючих суб'єктів продовжувати працювати в галузі з низькою рентабельністю за відсутності доходу на капітал (субсидування).

 

Вихідні бар'єри базуються на суб'єктивних і об'єктивних чинниках:

·        необхідність відшкодування вкладених великих інвестицій;

·        небажання втратити свій імідж;

·        честолюбність менеджерів;

·        втручання керівництва;

·        великі затрати на ліквідацію підприємства;

·        профспілкова опозиція; \

·        протест постачальників, клієнтури і дилерів.

 

2.6. Основні показники монопольної влади

 

Для оцінки монопольної влади використовуються кілька показників. Найвідоміші — індекс Лернерай індекс Херфіндаля — Хіршмана.

 

Індекс Лернера - індикатор монопольної влади, який визначається за формулою:

,

 

де І₁ — індекс монопольної влади за Лернером; Р_т — монопольна ціна; МС — граничні витрати; Е_d — цінова еластичність попиту.

 

Коли ціна перевищує граничні витрати, індекс набуває позитивного значення, коливаючись між нулем та одиницею. Вважається, що чим ближчий індекс до одиниці, тим більшу монопольну владу має фірма, в умовах чистої конкуренції  .

 

Розрахувати індекс Лернера за наведеною формулою непросто у зв'язку зі складністю обчислення граничних витрат. Саме тому в розрахунках замість граничних витрат використовують середні витратиАС:

 

 

Якщо чисельник і знаменник помножити на Q, то в чисельнику буде прибуток, а в знаменнику — сукупний дохід:

 

.

 

Таким чином, за Лернером, високий прибуток — ознака монопольної влади фірми. Звернімо увагу, що індекс Лернера характеризує факт, а не можливість монопольної поведінки фірми.

 

Індекс Херфіндаля — Хіршмана — показник концентрації галузевого ринку, або, інакше кажучи, розподілення "ринкової влади" між усіма учасниками ринку.

Для розрахунку індексу індивідуальні частки ринку кожної фірми у вигляді процента повинні бути піднесені до квадрата. Індекс Херфіндаля — Хіршмана ( ) обчислюється додаванням усіх цих квадратів:

 

,

 

де   — питомі частки відповідно найбільшої, наступної за величиною і найменшої фірм.

 

Значення   буде рівним 10000, якщо в галузі діє тільки одна фірма, оскільки S₁ = 100%, якщо в галузі 100 однакових фірм, то S_i = 1% , а  =100.

 

Якщо частка S₁ = 90,1%, а питома вага кожної з наступних 99 фірм становить 0,1% , то  = 90,1² + 99 • 0,1² = 8119.