4.2 Стратегічні цілі і задачі антикризового управління

 Стратегічні цілі визначаються виходячи з аналізу існуючих проблем, виду кризи і цілей, поставлених для виходу з кризової ситуації.

Існують три види проблем, що можуть виникнути в такій ситуації. Класифікуючи ці проблеми, розглянемо, як їх можна вирішити.

 I. Руйнування одного елемента системи управління. Виникнення даної проблеми викликано руйнуванням одного елемента системи управління. Наприклад, виникла проблема з постачанням сировини. Для її рішеннянеобхідно замінити один з елементів системи (наприклад, замінити джерело постачання  сировини чи самого постачальника).

II. Необхідність коректування моделі управління. Вирішення цієї проблеми вимагає коректування моделі управління чи її регулювання. При цьому коректується або управлінське рішення (1), або модель управління (2) шляхом  усунення чи додавання окремих елементів. У цілому ж модель управління продовжує працювати.

III. Руйнування системи управління. У даному випадку необхідно створити іншу систему, на якісно новій основі, більш прогресивну і більш перспективну.

Які ж задачі вирішуються в кожному конкретному випадку?

Варто пам'ятати, що управління — процес безупинний і творчий. Тому в кожному конкретному випадку для виходу з кризової ситуації потрібний відповідний підхід.

При наявності проблем  першого виду необхідно вирішити наступні задачі:

1) виявити елемент системи, що призвів до кризи;

2) проаналізувати причини, що викликали "збій" роботи даного елемента;

3) проаналізувати потенційні наслідки збою у функціонуванні даного елемента системи;

4) знайти шляхи і можливості заміни елемента системи, що викликали кризову ситуацію в роботі системиуправління.

При наявності проблем  другого виду варто почати такі кроки:

 1) критично розглянути модель управління і зробити висновки про необхідність:

а)  коректування прийнятого управлінського рішення, якщо модель управління в цілому визнана працездатною;

б) регулювання моделі таким чином, щоб, не змінюючи її сутності,  додати чи усунути окремі елементи моделі. При цьому треба пам'ятати, що  усунення чи додавання окремих елементів чревате більш глибокими змінами в системі управління, чим це здається на перший погляд;

 2) дати  прогноз чи розрахунок потенційних наслідків коректування і регулювання;

3) проводити постійний моніторинг наслідків коректування і регулювання.

При наявності проблем третього виду випливає:

1) усвідомити і проаналізувати причини, що призвели до руйнування системи управління;

2) оцінити наслідки і потенційні втрати, що виникли (чи які можуть виникнути) унаслідок руйнування системиуправління;

3) розробити і прийняти нову, більш сучасну модель управління;

4) виробити механізм створення нової системи управління.

Як приклад розглянемо комплекс криз, характерних для колишнього СРСР, що ініціювали кризові явища в Україні та інших країнах СНД.

У СРСР найбільш гострим і затяжної була визнана криза тоталітарної системи управління, що ініціювала інші кризові явища, серед яких виділимо наступні:

1) гіпертрофований розвиток економіки, орієнтованої на створення ВПК, продукція якого не могла бутизатребуваної сучасним суспільством;

2) фінансова криза як у відкритої, так і в схованої формах, тісно зв'язана з гіпертрофованим розвитком економіки;

3) енергетична криза, що протікала в латентній формі (відсталість технологій, безгосподарне використання ресурсів і т.п.);

4) військово-політична криза, що найбільше чітко проявилася на війні в Афганістані в період 1979-1989 р.;

5) соціальна і духовна криза суспільного розвитку.

У підсумку до кінця 80-х років XX в. Україна успадкувала весь спектр зазначених кризових явищ, наслідки якихпроявилися повною мірою на початку 90-х років.

На прикладі кризових явищ в Україні, розглянемо стратегічні цілі і задачі антикризового управління.

Візьмемо окремо кожен вид кризи системи управління.

1. Усвідомлення й аналіз причин, що призводять систему управління до руйнування. Тоталітарна системауправління в СРСР проіснувала кілька десятків років. Її руйнування обумовлене такими факторами:

•   керівники держави, а з погляду науки управління — особи, що приймають рішення (ОПР), обмежили це коло працівниками Політбюро ЦК КПРС чисельністю 15— 20 чол. і фактично відсторонили від системи управління у всіх сферах народного господарства близько 20 млн. чол.;

•   рішення, що приймалися в країні на державному рівні, не враховували нові і новітні технології управління,рішення не були науково обґрунтовані. Політбюро ЦК КПРС відвело працездатному населенню роль пасивних  виконавців чи спостерігачів;

•   подібна тоталітарна система потребувала прогресивних менеджерах, що не були затребувані системою в силу її сутності.

2. Наслідки існування тоталітарної системи управління. Нераціональне функціонування і наступне руйнування тоталітарної системи управління призвели до наступного:

•   керівники республік не мали підготовки, завдяки якій вони могли б стати менеджерами вищої категорії, тобто напідставі вивчення проблем самостійно визначати мети системи управління і приймати адекватні управлінськірішення;

•   не було менеджерів для керівництва суб'єктами держави, що хазяйнують, які б володіли сучасними методами і технологіями управління;

• суб'єкти, що хазяйнують, (підприємства, організації) виявилися неконкурентоспроможними у світовомуекономічному співтоваристві майже в усіх напрямках і у всіх сферах його розвитку.

3. Розробка і прийняття нової, більш зробленої моделі управління. Стратегічна мета — прийняти відкриту модель управління, засновану на демократичних засадах, залученні до системи управління всіх бажаючих, що мають менеджерські здібності, а також на дотриманні гуманістичних принципів розвитку суспільства і вільномупідприємництві всіх суб'єктів господарювання.

4. Механізм створення нової системи управління. Стратегічні задачі:

  - виявити усередині країни керівників вищого рівня, здатних управляти й організувати цільову підготовку кадрів для управління на всіх рівнях — державному, регіональному, галузевому;

-             створити управлінські структури, адекватні новій моделі управління;

-             організувати підготовку кадрів менеджерів другого рівня управління для забезпечення функціонування державних і галузевих органів управління;

-             організувати підготовку (перепідготовку) менеджерів суб'єктів, що хазяйнують, (третій рівень) у кількості 3— 3,5 млн., у тому числі керівників малих і середніх підприємств — 2,5—2,7 млн., фермерів — 400—500 тис.;   

- створити законодавчу і нормативну бази для організації 2,5—2,7 млн. малих і   середніх підприємств, 400—500 тис. фермерських господарств;

      - запустити в товарний оборот землю України, для чого прийняти відповідні закони;

      - усунути із системи державного, регіонального і галузевого управління інерційно налаштованих працівників іпсевдоуправлінців; провести з цією метою адміністративну реформу.