Тема 2: кризові явища хх ст. В сша і срср

 

План

2.1 Особливості кризи 1929 – 1933 р.р. в США.

2.2 Причини відсутності інфляції за часів «великої депресії»

2.3 Наслідки системної кризи в СРСР

2. 1 Особливості кризи 1929—1933 р.Р. В сша

У 1926—1928 р. економіка США була на підйомі. Національний доход зріс з 32 млрд. дол. США (далі — дол.) у 1913 р. до 89,7 млрд. дол. у 1927 р., або в 2,8 рази (а в порівнянних цінах - у 1,7 рази). Підвищувалася рентабельність виробництва, збільшувалися дивіденди, а отже, і курси акцій. Так, середня ціна акцій компанії АТТ збільшилася з 151 дол. у 1926 р. до 185,5 дол. у 1927 р., компанії "General Electric" — відповідно з 95,5 до 146,6 дол., компанії "Steel Corporation" — відповідно з 130,75 до 144,25 дол. Швидко розширювався ринок цінних паперів США, вартість яких до кінця 20-х років XX ст. склала 50 млрд. дол. Однак акціонерний капітал у меншій мірі направлявся на розвиток виробництва, у більшої — на покупку інших цінних паперів. Половина введених в обіг емітованих цінних паперів при цьому не була забезпечена. Інвестори активно вкладали гроші в цінні папери, здобуваючи їх на вторинному ринку. Для цього вони брали кредити в банках, що використовували грошові внески громадян і тимчасово вільні засоби компаній. Дисконтна ставка, на яку орієнтувалися банки США, була самою низкою серед розвитих країн — 3,5-4 % у 1926-1927 р. (Великобританія — 4,5-5 %, Німеччина — 5-8 %, Франція — 5-7,5 %). Близько 40 % всіх інвесторів купували акції в кредит під незначне маржинальне забезпечення. У результаті відбувся інвестиційний "перегрів".

Підприємства США, утративши замовлення, почали згортати виробництво, курси їхніх акцій стали падати. Комерційні банки вимагали повернення позичок, а власники цінних паперів стали їх продавати, щоб повернути кредити. На Нью-Йоркській фондовій біржі 24 жовтня 1928 р. відбулося різке падіння курсів акцій. Ціна акцій понизилася більш ніж на 100 пунктів. Кредити банкам не поверталися, підприємства втрачали гроші на банківських рахунках, а громадяни — заощадження в банках. За короткий період розорилися 32 тис. приватних компаній. У США обсяг внутрішнього національного продукту (ВНП) за 1929— 1933 р. у поточних цінах знизився в 1,9 рази (табл. 2). Зменшився обсяг виробництва інвестиційних товарів і товарів тривалого використання. Спад капіталовкладень був ще більшим, ніж спад ВНП. Особистідоходи громадян понизилися на 45 %. При цьому куплялись товари лише короткочасного користування. Підприємці скоротили капіталовкладення, упав попит на продукцію, простоювали виробничі потужності. У 1933 р. кількість безробітних у США досягло 25 % загальної чисельності зайнятих.

 

Таблиця 2 – Економічні показники США після кризи 1929 – 1933 р.р.

 

Показник	1929 р.	1933 р.	1940 р.
Об’єм  ВНП (в текучих цінах): млрд. дол. % до 1929 р. Об’єм промислової продукції в порівняних до 1929 р. цінах, % Об’єм промислової продукції, % до 1929 р. Валовий об’єм внутрішніх  приватних інвестицій (в текучих цінах), млрд. дол.	103,9 100   100   100     16,7	56 53,9   70,2   64,1     1,6	100,4 96,6   101   114,3     13,4

 

Криза була викликана монетарними причинами, і боротися з нею треба було монетарними методами, більш діючими в умовах інфляції. У той період у США була відсутня інфляція, ціни знижувалися.

Протягом сторіч золото і срібло являли собою коштовні валютні метали, що були покладені в основу грошового обігу. До теперішнього часу про стабільність грошової системи держави судили по кількості дорогоцінних валютних металів, що зберігаються в державних сховищах. Наявність і недостача валютних металів у державі впливали на інфляційні процеси. Хоча в більшості держав прив'язка грошовоїемісії до золотого резерву скасована (наприклад, у США — у 1968 р., у Швейцарії — з 1 січня 2000 р.), проте в дійсній роботі простежений вплив цієї прив'язки на інфляцію грошей з валютних металів у кризових умовах і ситуаціях.

У даній ситуації для подолання спаду виробництва і скорочення безробіття монетарних методів було недостатньо.

Для виходу з кризи в США застосовувалися економіко-організаційні міри, заходи державного впливу на економіку, фінанси, ринок цінних паперів, а саме:

   • уряд регулював заробітну плату (шляхом установлення мінімуму), ціни, тривалість робочого дня (був установлений максимальний робочий день), процес конкуренції в промисловості;

•   урядові органи реалізували ряд програм-замовлень (стратегічна сировина, матеріали, устаткування), що оплачувалися з Федерального бюджету;

•   була розроблена і реалізована Федеральна програма надзвичайної допомоги. Її обсяг фінансування склав 1 млрд. дол., з них 50 млн. дол. було передано в розпорядження штатів, а інша частина видавалася з умовою, що на кожен долар федеральних коштів уряд штатів і місцеві органи влади виділять ще по 3 дол.на заходи для зниження безробіття;

•   здійснювалися державна підтримка і стимулювання житлового і дорожнього будівництва, гідромеліорації, облаштованості національних парків. У 1933 р. була створена Позичкова корпорація власників житла, що емітувала облігації для забезпечення рефінансування заставних. У 1938 р. організована Федеральна іпотечна асоціація ("FNМА", чи "Файн-Мей" — FМ). Після видачі іпотечними банками кредитів громадянам на покупку житла банки продавали ці кредити (боргові зобов'язання громадян) FМ. Отримані FМ гроші служили кредитами, що видавались іпотечними банками іншим громадянам;

•   у 1933 р. за рішенням Президента США Ф. Рузвельта були закриті комерційні банки і протягом двох тижнів проведена їхня ревізія. Близько 1/3 проблемних банків було ліквідовано. Реконструктивна фінансова корпорація взяла на себе функції банків, що розорилися. Функції інвестиційного інституту (операції по покупці і продажу цінних паперів) могли виконувати тільки спеціальні інвестиційні організації (інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, інвестиційні банки);

•   було скорочене виробництво сільськогосподарської продукції, ціни на неї підвищилися. Як компенсацію фермерам надавалися субсидії. Ціни на промислові товари і сільськогосподарську продукцію повинні були відповідати співвідношенню середнього рівня сільськогосподарських і промислових цін за попереднє Першій світовій війні п'ятиліття;

•   у 1930 р. прийнятий закон про митний тариф, після чого мито на імпортні товари складала в середньому30—40 % (іноді 70 %).

 Застосовувалися наступні монетарні методи:

•   знижено офіційну дисконтну ставку в Нью-Йоркському резервному банку з 6 % (жовтень 1929 р.) до 1,5 % (вересень 1931 р.);

•   прийнято рішення про збільшення закупівель Федеральною резервною системою векселів і державних цінних паперів на відкритому ринку;

•   у 1934 р. Федеральна резервна система передала золото в розпорядження казначейства. Одночасно було прийняте рішення про відмовлення від золотого стандарту, припинення експорту золота, встановленнявільного курсу долара щодо інших валют;

•   планувалося збільшення витрат Федерального бюджету за рахунок зростання державного боргу(бюджетного дефіциту).

Усі перераховані міри дозволили привести ВНП США в 1940 р. до рівня 1929 р.