5.5 Державне регулювання економічної безпеки

Вимоги до безпеки підприємства встановлюються державними органами регулювання, у тому числі Мінекобезпеки, Госкомохоронпраці, Міністерством охорони здоров'я, Міністерством внутрішніх справ, а також іншими національними і територіальними органами відповідно до чинного законодавства.

Державне регулювання екологічної безпеки здійснюється Міністерством охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки України, Міністерством охорони здоров'я України й інших органів державноївиконавчої влади.

Воно припускає зниження впливу небезпечних і шкідливих факторів до установленого рівня і спрямовано:

•   на створення нормативних документів по безпеці і якості робіт на всіх стадіях і етапах циклу існування підприємства і продукту;

•   на проведення державної експертизи проектів, технологій, продуктів і т.п.;

•   на видачу дозволів і ліцензій на усі види діяльності визначені державними нормативними документамипо безпеці;  

•   на інспектування виконання робіт відповідно до виданих ліцензій;

•   на визначення процедури звітності, структури звіту і переліку параметрів і показників, що повинні бути відбиті в звітності.

В Україні в 90-х роках XX в. розроблений комплексний підхід до рішення проблем екологічної безпеки на національному і регіональному рівнях. Для превентивного забезпечення заходів щодо екологічної безпеки прийнятий ряд законодавчих і нормативних актів.

Невідкладною задачею для керівників підприємств усіх форм власності в Україні є запобігання підвищення рівня забруднення природного середовища. Для рішення цієї проблеми необхідно провести технологічне переоснащення виробничих підприємств на базі впровадження енерго- і ресурсозберігаючих технологій, безвідхідних і екологічно безпечних технологічних процесів використання відходів, забезпечення ефективного екологічного контролю.

В основу діяльності керівників усіх рангів повинний бути покладений принцип превентивностіуправління в надзвичайних ситуаціях. Відповідно до цього принципу пріоритет в умовах запобігання екологічних криз повинен належати мірам, що передбачають зниження ризику виникнення надзвичайних ситуацій.

Тема 6 : методи прогнозування кризових явищ

План

6.1 Проінформованість  про ймовірні погрози.

6.2 Основні теоретичні знання і практичні навики необхідні для антикризового управління.

6.3 Методи моніторингу.

6.4 Організація внутрішнього моніторингу.

6.5 Підготовка  і проведення спостережень.

6.1 Проінформованість про ймовірні погрози

Прогнозування кризових явищ засновано на вивченні потенціальних погроз. Тому необхідно в першу чергу організувати процес отримання достовірної інформації про потенціальні погрози. Як правило, ця інформація буває неповною, фрагментарною. Проте вона може служити першим слабким сигналом про імовірність появи конкретної небезпеки. Для аналізу слабких сигналів необхідно представляти собі теоретичний аспект потенціальної погрози, наприклад циклічність виникнення криз виробництва за теорієюКейнса.

Розглянемо варіанти переростання погрози в кризову ситуацію  (рис. 1).                      

Варіант 1 "Хвиля". Підприємство досягло запланованого рівня рентабельності (доходу, прибутку). Внаслідок появи певних факторів погрози показники ефективності почали коливатися (рис. 3, часовий період 4—5 років).

Варіант 2 "Спад". Можливий наслідок розвитку погрози у випадку неприйняття заходів для стабілізаціїположення — зниження ефективності виробництва до нуля, тобто прояв кризи виробництва, економічний спад.

Варіант 3 "Підйом". Аналіз причин зниження рентабельності, вживання заходів по стабілізації (впровадження інновацій, раціоналізація виробництва, його розширення шляхом інвестицій, відновлення основних виробничих фондів і т.п.). У цьому випадку можливе підвищення ефективності виробництва і вихід із кризової ситуації.

Рис. 1. Можливі варіанти переходу погрози в кризову ситуацію