- •6)Антична філософія.Загальна характеристика
- •34. Антропологічний матеріалізм фейєрбаха.
- •15)Атомізм демокріта
- •49. Відображення, його генезис і форми.
- •12)Вчення платона про ідеї
- •32)Етичні погляди канта. Категоричний імператив. Розуміння свободи
- •38. Етичні погляди г.С.Сковороди.
- •44. Екзистенціалізм. Розуміння свободи в філософії екзистенціалізму.
- •58. Діалектика як метод пізнання. Принципи діалектики.
- •59. Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні.
- •60. Закон єдності та боротьби протилежностей.
- •61. Закон заперечення заперечення.
- •41. Зміст, категорія буття, основні форми буття.
- •2)Історичні типи світогляду
- •43. Ірраціоналізм ф.Ніцше. Його «Філософія Життя»
- •4)Основні поняття і принципи філософії стародавньої індіїї
- •7)Проблема архе в античній філософії
- •21)Проблема універсалій.Боротьба номіналізму і реалізму в середньовічній філософії
- •24)Проблема методу в філософії нового часу
- •42. Проблема субстанції у філософії.
- •47. Поняття руху. Форми руху.
- •48. Простір і час. Існуючі концепції простору і часу.
- •50. Проблема свідомості у філософії.
- •57. Проблема істини у філософії.
- •51. Роль праці у виникненні та формуванні свідомості.
- •54. Роль практики у пізнанні.
- •63. Спосіб виробництва і йогу структура. Взаємозв’язок продуктивних сил і виробничих відносин.
- •20)Співвідношення віри та розуму у середньовічній філософії
- •64. Суспільно-економічна формація і її структура.
- •19)Стоїки,їх етичні погляди
- •28)Суб`єктивний ідеалізм берклі
- •10)Софісти,їх розуміння істини
- •1)Світогляд,його значення в духовному житті людини
- •62. Співвідношення понять індивід, індивідуальність, особистість.
- •14) Суспільно політичні погляди платона
- •23)Суспільно-політичні погляди мислителів епохи відродження
- •53. Свідомість пізнання. Суб’єкти і об’єкти пізнання і їх взаємозв’язок.
- •46. Сучасні уявлення про структуру та властивості матерії.
- •52. Свідомість та мова. Роль мови у формуванні свідомості.
- •31)Теорії пізнання канта. Його апріоризм.
- •13)Теорія пізнання платона
- •27)Теорія пізнання д.Локка
- •17)Філософія арістотеля,його критика теорії ідеї платона.
- •29)Філософія б.Спінози.
- •37. Філософське вчення г.С.Сковороди.
- •9)Філософія геракліта,його стихійна діалектика
- •16)Філософія елеатів. Апорії зинона.
- •22)Філософськи ідеї епохи відродження
- •3)Філософія її предмет та функції
- •18)Філософська концепція епікура
- •36. Філософія києво-руської доби.
- •8)Філософія мілетської школи
- •30)Французький матеріалізм хviii ст. Ідеї просвітництва
- •35. Філософія марксизму. Проблема відчуження.
- •40. Філософія професорів києво-магелянської академії.
- •45. Філософія психоаналізу з.Фрейда
- •65. Філософія позитивізму.
- •26)Філософія р.Декарта.Концепція «вроджених» ідей.
- •5)Філософія стародавнього китаю (конфуціанство,даосизм)
- •11)Філософія сократа
- •33. Філософська система гегеля, його метод.
- •39. «Філософські серця» п.Д.Юркевича.
- •55. Чуттєве пізнання та його форми.
57. Проблема істини у філософії.
Поняття істини - це одне із основних понять гносеології, яке тлумачить¬ся по різному. Представник античної філософії Аристотель писав: "Правий той, хто вважає розділене розділеним і з'єднане - з'єднаним, а в омані -той, думка якого протилежна дійсним обставинам". По Аристотелю істина - це ствердження або заперечення, яке відповідає предмету об'єктивної дійсності. Цей підхід до розуміння істини розділяли багато інших філософів. Фейєрбах, наприклад, вважав, що задача філософії полягає у тому, щоб відобразити предмети та їх сутність такими, якими вони є.
У середньовіччя Фома Аквінський висунув вчення про двоїстість істини згідно з яким є істини, які даються Богом (істина неба), а також істина землі, які здобуваються з допомогою науково-експериментальної діяльності. Істини неба мають більшу цінність для людини, а ніж істини землі, на думку Ф. Аквінського.
51. Роль праці у виникненні та формуванні свідомості.
Основні причини виникнення мислення, які діють сумісно: суспільство, праця, і мабуть якість випадкової феномени, членороздільна мова. Дійсно, організм людини як біологічного виду – лише необхідна передумова мислення, але саме мислення – це не біологічна властивість мозку, воно зовсім не виникає “само по собі” у мозку людини і визначається не біологічним розвитком індивіду. Французький психолог А. П’єрон стверджував, що дитина у момент народження – лише кандидат у людину, їй ще належить у спілкуванні з людьми навчитися діяти як людина (приклади з т. зв. “дикими дітьми” тощо). На думку вчених, «технічне мислення», що є основою перетворення предметів за допомогою знарядь праці, ще не обов’язково передбачає свідомість. Воно не є тим, що принципово відрізняє людину від тварини. Відомо, що знаряддя праці широко застосовувалися перехідними формами антропоїдів, яких не можна віднести до роду людини розумної. «Технічне мислення» не могло звести переживання в одне ціле, надати єдності світу, упорядкувати його як ціле. Не могло воно бути основою і формування «Я».
54. Роль практики у пізнанні.
У широкому смислі під практикою розуміється вся матеріальна, прєдметно-чуттєва діяльність людей, спрямована на перетворення природи і суспільних відносин. Діючи своїми природними й штучними знаряддями, людина діє на речі й явища об'єктивного світу, змінюючи й освоюючи їх з метою задоволення своїх потреб.Роль суспільної практики в пізнавальному процесі дуже різноманітна, але основними її функціями є три. По-перше, практика служить основою пізнання, вихідним пунктом і рушійною силою його розвитку. Всі наші знання прямо чи опосередковано базуються на практичній діяльності: остання стимулює рух пізнавального процесу, визначає завдання, що стоять перед ними. По-друге, практика виступає як сфера реалізації здобутих людських знань. Личина пізнає світ не самих знань, а для того, щоб використати їх в практичній діяльності. По-третє, практика є об'єктивний критерій істини: саме вона дає змогу встановити достовірність наших знань, відповідність їх об'єктивній дійсності. І хоч практика не може повністю підтвердити чи спростувати яке-небудь людське уявлення, вона разом з тим не дає перетворитися йому в "абсолют". Будучи історично обмеженою, практика невпинно розвивається. А тому неможливе для неї на одному рівні розвитку стає можливим на іншому, вищому. Діалектика взаємовідношення теорії і практики і сьогодні полягає в тому, що саме практиці, як завжди, належить примат над теорією, але й теорія не залишається пасивною по відношенню до практики: узагальнюючи результати її, теорія збагачує і спрямовує практичну діяльність людей.