7)Проблема архе в античній філософії

Антична філософія, філософія стародавніх греків і римлян, зародилася в VII-VI ст. до н. е. у Греції і проіснувала до VI ст. н. е. У період античності був закладений фундамент не тільки європейської філософії, але й європейської культури загалом.

Антична філософія виникає у грецьких колоніях, а свого розквіту досягає в Афінах. На цьому етапі, представленому найдавнiшими школами, що склалися на окраїнах грецького світу (іонійська й ефеська на Сході, піфагорійська й елейська - на Заході), в балканській Греції (атомістична), та окремими “фiзiологами” (за визначенням Аристотеля), коли метафізика ще не відокремилася від фізики, на перше місце виносяться питання про сутність та першопочаток світу, про походження й устрій космосу.

Спочатку антична філософія виступає як натурфілософія, намагаючись дати всеосяжну картину світу суто умоглядним шляхом. Космоцентризм є її основною рисою, оскільки вищою цінністю, ідеалом, зразком усього тут виступає Космос як розумний порядок, як гармонійне, закономірне, завершене у своїй досконалості ціле. Навіть людина в античній філософії виступає лише як частина Космосу, як мікрокосм.

Грецька думка прагнула знайти природне пояснення Космосу за допомогою спостереження і логічного міркування. В уявленнях міфологічного світогляду світ керувався міфічними, антропоморфними істотами. Він поступово змінився на світ, джерелом і сутністю якого стала або матеріальна стихія, природна першоречовина (вода у Фалеса, повітря у Анаксімена, вогонь у Геракліта) або певний ідеальний, розумний початок світу (число і математична закономірність у Піфагора, “Єдине” у елеатів, “ідеї” у Платона).

21)Проблема універсалій.Боротьба номіналізму і реалізму в середньовічній філософії

Цій основній проблемі так чи інакше була підпорядкована вся проблематика середньовічної філософії, у тому числі проблема універсалій, або загальних понять, яка набула особливого розголосу. Проблема універсалій була відома ще з часів античності. Це було гострим питанням як для Платона, так і для Арістотеля, на яких опиралися середньовічні мислителі. У Платона загальне (ідеї, сутності речей) існувало до і поза конкретними одиничними речами. Для Арістотеля загальне міститься у самих одиничних речах і не може існувати окремо від них.Для схоластичної філософії проблема універсалій набула особливо значення, пов’язаного насамперед з проблемою Трійці. Це і стало предметом суперечки двома позиціями з цього питання - між реалізмом і номіналізмом (перший схилявся до об’єктивного ідеалізму, другий – до метафізичного матеріалізму).“Реалісти” (І.С. Еріугена, Ансельм Кентерберійський, Тома Аквінський), продовжуючи лінію Платона, твердили, що універсалії існують реально як певні духовні сутності, поза одиничними речами і незалежно від них. Раніше існує, наприклад, ідея людини як загальне поняття, а потім її породження - одиничні люди.На противагу цьому, “номіналісти” (Росцеллін, П’єр Абеляр, Іоанн Дунс Скотт, Вільям Оккам) відстоювали думку, що реально існують лише одиничні тіла природи. Поняття вони зводили до означення назв (від лат. “номіна” – ім’я).Крайні номіналісти (до яких належав Росцеллін) проголошували універсали навіть “звуками голосу”. Лише мова дозволяє створити, наприклад, таке слово, як “білість”. Воно нічого реального не відображає, вважав Росцеллін, тому що в дійсності існують тільки білі предмети. Тому й слово “людина” існує тільки у мові, в дійсності можуть існувати лише Платон, Сократ та інші індивідуальності. Існує тільки те, твердив Росцеллін, що можна сприйняти і потім уявити. До представників поміркованого реалізму належав Тома Аквінський (1225-1274) - центральна постать схоластичної філософи Західної Європи. Основною справою його життя були розробка та викладення теології. Теологічна діяльність Томи полягала насамперед у перегляді вчення Арістотеля у дусі католицизму. Його внесок у католицьку теологію був настільки вагомим, що вже після смерті Аквінському був присвоєний титул “ангельського доктора”, а його вчення отримало назву “томізм”.